📖 ВступУ нашій главі наведена заповідь про принесення Омера та відлік днів, що ведуть до нього. У Торі сказано: «І відлічіть собі... і принесете нове хлібне приношення Господу».Раші пояснює, що це приношення (мінха) готувалося виключно з ячменю.❓ ПитанняЧому саме Омер приносили з ячменю, тоді як майже всі інші хлібні дари в Храмі робили з пшениці? Ба більше, ячмінь вважається «кормом для тварин». Дивно приносити Всевишньому дар із такого «низького» продукту.💡 ВідповідьПеріод відліку Омера — це час підготовки до Дарування Тори. Щоб підійти до цієї події готовими, недостатньо спиратися лише на свої піднесені прагнення. Справжнє завдання людини — залучити свої «тваринні» інстинкти та матеріальні нахили до добрих справ.Тора навчає нас цьому через ячмінь: цей злак символізує «тваринну душу» людини — її інстинкти й грубу енергію. Приносячи ячмінь у Храм, ми показуємо, що навіть ці приземлені сили можна приборкати й присвятити святості.📢 УрокШлях виправлення якостей нашої «тваринної душі» починається з принципу «ухиляйся від зла», а далі переходить до «твори добро» — спрямування всієї енергії, притаманної природному началу, на виконання заповідей.(За матеріалами Лікутей Сіхот, т. 1, с. 253)

📌14 іяра 2449 року (1311 до н. е.) — Песах шені (другий Песах).Цього дня євреї, які в момент Виходу перебували в стані ритуальної нечистоти (наприклад, Мішаель та Ельцафан, які переносили тіло Йосефа), змогли очиститися та принести пасхальні жертви.Важливим уроком цього свята є те, що нічого не втрачено і Всевишній дає нам ще один шанс виконати наш обов'язок.📌14 іяра приблизно 3900-4000 року (II століття) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Меїра Баал а-Нес (Меїр-Чудотворець).Рабі Меїр належав до четвертого покоління танаїв (мудреців — укладачів Талмуда). Він був нащадком герів — людей, які прийняли іудаїзм (у Талмуді сказано, що його предком був імператор Нерон, той самий підпалювач Риму), але рабі Меїр зміг стати одним із найвидатніших мудреців в історії єврейського народу. Його вчителем був рабі Аківа, але він також навчався у рабі Ішмаеля бен Еліша та рабі Еліші бен Авуа (Еліша-Ахер) і був сойфером, тобто заробляв на життя переписуванням священних текстів (причому він мав унікальну пам'ять і міг з пам'яті відтворити будь-який сувій Писання з усіма особливостями правопису).Рабі Меїр був одним із тих п'яти учнів рабі Аківи, яким рабі Єгуда бен Бава передав сміху. Сміха (буквально «покриття», «покладання рук») — це акт, під час якого авторитетний вчитель оголошує учневі, що відтепер той теж має право самостійно виносити гахалічні рішення будь-якого рівня складності та відповідальності; наприклад, такі як присудження штрафів, про які відомо, що не кожен суддя може їх призначати. Отримавши сміху, учень сам ставав авторитетним рабином і, у свою чергу, міг передати сміху своїм майбутнім учнямЦі п’ятеро були останніми євреями в безперервному ланцюжку отримання сміхи від Моше (у всіх наступних поколіннях рабини просто отримують необхідний обсяг знань, однак процедура сміхи, необхідна з формальної точки зору для підтвердження статусу рабина, вже не проводиться (це все одно, що захистити кандидатську дисертацію, але не отримати кандидатську «корочку»)). Спроби відродження сміхуту робилися в XVI столітті, і зараз рабини Ерец-Ісраель роблять другу спробу відродження традиції, але поки що це визнано не всіма.За часів гонінь імператора Адріана рабі Меїр був змушений тікати з Ерец-Ісраель, а після повернення став одним із глав Сангедріну, що розташовувався в місті Уша. У Талмуді налічується 335 галахот (законів) і висловлювань, що належать рабі Меїру, хоча всі вони починаються зі слів «інші кажуть» (як наслідок конфлікту рабі Меїра з іншими мудрецями). Свої виступи та уроки рабі Меїр рясно прикрашав дотепними притчами, і його слухачі підрахували, що тільки про лисиць він знав понад 300 притч!Його дружиною була Брурія, дочка рабі Хананії бен Традьона, надзвичайно мудра жінка, єдина жінка, ім'я якої згадано на сторінках Талмуда. Починаючи з XVIII століття майже в кожному єврейському домі можна було знайти «чашку Меїра Баал ѓа-Нес», куди господиня дому опускала дрібну монету перед запалюванням суботніх свічок.Могила рабі Меїра знаходиться в Твері, на березі озера Кінерет, згідно з його заповітом, щоб «хвилі, що омивають Землю Ізраїлю, омивали камені його могили»📌14 іяра 5662 року (21 травня 1902 року) — Друге ув'язнення попереднього Любавицького ребе рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц).Ребе, який на той час був керівником єшиви «Томхей-Тмімім», був заарештований за доносом, в якому стверджувалося, що в єшиві перебувають студенти, які за хабар ухиляються від служби в армії.Через 9 днів поліцейський приніс повідомлення про те, що проти Ребе немає жодних обвинувальних доказів.📌15 іяра 2448 року (1313 рік до н. е.) — Євреї прибули на стоянку в Мару і отримали заповідь про суботу. Цього ж дня вперше випав ман (манна небесна) — «небесний хліб», яким євреї харчувалися всі 40 років перебування в пустелі.джерело: chabad.odessa

Сьогодні ми відзначаємо один із найдивовижніших днів єврейського календаря — Песах Шені (Другий Песах), що припадає на 14 іяра. Якщо звичайний Песах у місяці нісан — це свято нашого народження як народу, то Песах Шені — це свято нашої здатності змінюватися, зростати над собою і ніколи не опускати рук. Його історія унікальна тим, що почалася не з ініціативи згори, а завдяки «ініціативі знизу» — простих людей. Група євреїв, які були ритуально нечистими через участь у похованні, не змирилися з тим, що пропускають заповідь. Вони прийшли до Моше з відважним і святим запитанням: «Чому ми маємо бути гіршими за інших?». У відповідь на цей щирий крик душі Вс-вишній встановив новий день, показуючи, що для Нього немає нічого дорожчого за наше прагнення бути з Ним.🕯 «Немає нічого неможливого»В основі цього дня лежить фундаментальний принцип, який Шостий Любавичський Ребе (Раяц) висловив знаменитою фразою:у цьому світі немає нічого безповоротно втраченого.Це послання звернене до кожної людини, в якій би ситуації вона не перебувала. Песах Шені нагадує: навіть якщо ти був «нечистим» (зробив серйозний проступок), навіть якщо ти був «у далекій дорозі» (свідомо віддалився від Вс-вишнього), і навіть якщо це сталося «лахем» — тобто за твоєю власною волею і з повним усвідомленням — у тебе все одно є можливість усе виправити. Цей день вчить, що минуле не є остаточним вироком, а щире каяття і прагнення до добра можуть переписати історію життя.🥨 Практичні звичаїГоловний і найвідоміший звичай цього дня — споживання маци. У хасидській традиції, особливо в Хабаді, прийнято їсти мацу саме під час денної трапези. Чому ми їмо мацу сьогодні? Це жива пам’ять про жертву, яку приносили на Другий Песах у Єрусалимському Храмі. Хоча м’ясо жертви їли вночі разом із мацою, Ребе пояснював, що суть свята і саме принесення жертви починалися ще вдень, тому ми відзначаємо це саме у світлий час доби. Важливо пам’ятати: на відміну від звичайного Песаха, сьогодні немає заборони на володіння хамецом, але маца на столі нагадує, що навіть у буденності завжди є місце для «хліба віри» і духовної чистоти.🌈 Радість і відміна обмежень у молитвіОскільки Песах Шені — це день торжества милосердя і перемоги душі над обставинами, він має святковий характер. Ми не читаємо Таханун, бо світло виправлення сьогодні настільки велике, що затьмарює будь-яку гіркоту минулого. Радість цього дня — у відчутті, що Вс-вишній вірить у нас більше, ніж ми самі віримо в себе. Ми святкуємо не лише сам факт «другого шансу», а й те, що через виправлення можемо досягти висот, які були б недосяжними, якби ми ніколи не помилялися.🦁 Песах Шені і наше прагнення ГеулиРебе часто підкреслював глибокий зв’язок цього дня з Остаточним Визволенням (Геулою). Історія Песах Шені вчить нас, як ставитися до нинішнього вигнання (Галуту). Ми не повинні пасивно чекати, поки Машіах прийде сам. Ми маємо дивитися на відсутність Храму і недосконалість світу з тією ж болем і рішучістю, з якими євреї в пустелі вигукнули: «Лама нігара?» — «Чому ми маємо бути обділені?». Саме наше активне прагнення до Визволення, небажання миритися з темрявою і прагнення до досконалості стають тією силою, що наближає розкриття Машіаха вже зараз.📖 Любавичський календар

Квітень подарував нам ще один теплий привід зібратися разом — привітати наших дорогих іменинників.Особливу шану сьогодні віддаємо ювілярці — Бояківській Світлані Володимирівні з нагоди її 80-річчя.Це вік мудрості, гідності та світла, яке вона щедро дарує людям навколо.Нехай попереду буде ще багато добрих днів, теплих зустрічей і радісних моментів у колі близьких.МАЗАЛЬ ТОВ!

Галерея «Скрипаль на даху» запрошує на лекцію-дискусію:  «Голда Меїр: Сильна жінка = мудра лідерка?»  Подія присвячена дню народженню Голди Меїр — жінки, яка народилася у Києві та стала однією з найвпливовіших постатей світової політики ХХ століття.  У форматі лекції-дискусії ми спробуємо подивитися на неї не як на символ, а як на людину: з характером, звичками, жорсткими рішеннями та сумнівами. Зокрема,  у моменти, коли ціна вибору була максимальною.  Поговоримо про те, що насправді стоїть за силою: чи внутрішня ясність, чи здатність витримувати тиск, чи готовність залишатися наодинці зі своїми рішеннями. І чи існує баланс між відповідальністю за країну і особистим життям? Чи це завжди вибір без компромісу?  Разом подискутуємо: чи справді сильна жінка є мудрою лідеркою.  Чи іноді сила та мудрість розходяться і якщо так, то де саме проходить ця межа.  Лектори Еліезер Фельдман, засновник галереї «Скрипаль на даху», художник, засновник Інституту розвитку громадянського суспільства ім. Голди Меїр  

На початку місяця Іяр — часу внутрішнього зцілення, зростання й тихої підготовки — у затишній атмосфері жіночого клубу «Шаарей нашим» відбулася особлива зустріч.Разом із Рахель Цицуашвілі ми виконали заповідь відділення хали, прослухали глибокий і пізнавальний урок від ребецн Хани, а також мали натхненну зустріч із Катериною Флекман — журналісткою, письменницею, психологинею та волонтеркою.

13 іяра 5712 року (8 травня 1952 року) — Йорцайт рабі Ісраеля-Арьє-Лейба Шнеерсона, брата нинішнього Ребе.Рабі Ісраель-Арьє-Лейб, який народився в 5669 році (1909) у місті Миколаєві, був володарем численних талантів, мудрою та дотепною людиною. Уже в роки радянської влади він переїхав до Ленінграда, де увійшов до найближчого оточення Шостого Любавицького Ребе, Ребе Раяца (рабі Йосефа-Іцхака). Він також користувався любов'ю хасидів, диспути з якими буквально «наповнили» його галахою (єврейським Законом) і хасидизмом, а також знаннями у Відкритій Торі та Кабалі.У 1930 році рабин Ісраель-Арьє-Лейб покинув СРСР і оселився в Берліні, але в 1932 році він здійснив алію, переїхав до Святої Землі й оселився в Тель-Авіві. У 1941 році рабі Ісраель-Арьє-Лейб переїхав до Ліверпуля, де й проживав до дня відходу з цього світу. Його прах було перевезено до Ерец-Ісраель і поховано на хабадській ділянці кладовища в місті Цфат.джерело: chabad.odessa

На початку ХХ століття в історії любавицького хасидизму стався тихий, але глибокий розкол, що породив одну з найзакритіших і найзагадковіших громад Нью-Йорка — «Малахім». Важливо розуміти: це не просто один із напрямів усередині Хабаду, а група, яка свідомо вийшла з руху, повністю розірвавши зв’язок із його подальшим керівництвом, щоб зберегти той спосіб життя і мислення, який вони вважали єдино правильним.⚡️ Точка неповернення: ідеологічний розривУсе почалося з постаті рабина Авраама Дов-Бера Левіна — видатного знавця Тори та хасида П’ятого Ребе, Рашаба. Конфлікт визрів у 1902 році, коли молодий Йосеф-Іцхак (майбутній Шостий Ребе) почав активно впроваджувати нові порядки в єшиві «Томхей Тмімім». Рав Левін, будучи радикальним консерватором, не прийняв цього шляху та методів управління. Його позиція була жорсткою: він проголосив, що Третій Ребе, Цемах Цедек, був останнім справжнім главою Хабаду, і відмовився визнавати авторитет усіх наступних лідерів. Після відкритого протистояння він залишив Любавичі та переїхав до Сполучених Штатів.🧥 Образ «Ангела» в кам’яних джунгляхВ Америці того часу рав Левін виглядав як гість з іншого виміру. Його величний вигляд, довга борода та найсуворіше дотримання традицій на тлі світського Нью-Йорка принесли йому прізвисько «Дер Малах» — Ангел. Так його учні та послідовники стали називатися «Малахім». Попри своє хабадське коріння, вони створили зовсім інший візуальний та ідеологічний код. На відміну від сучасних хабадників у коротких піджаках, «Малахім» носять довгі хасидські сюртуки, великі вовняні цицит і підкреслено довгі пейси. Навіть у навчанні вони зберігають відособленість — принципово користуються лише рідкісними виданнями Талмуду зі словутських і житомирських друкарень, повністю ігноруючи стандартні виленські видання.🚫 Радикалізм і вірність традиціїПолітично ця група зайняла позицію, яку сьогодні вважають більш радикальною, ніж у відомих сатмарських антисіоністів. Вони живуть у майже повній ізоляції, не визнають державні структури Ізраїлю та залишаються відданими своєму шляху. Водночас історія зберегла й несподівані моменти їхнього перетину з Любавичами. За легендою, один із «Малахім» настільки прагнув почути виступ Сьомого Ребе, що виліз на дах сукки. Під його вагою дошки проломилися, і він упав просто на святковий стіл. Ребе, маючи тонке почуття гумору та проникливість, лише усміхнувся і зауважив на їдиші: «Дивіться, ангел (малах) упав із небес». Згодом цей чоловік залишив свою групу й повернувся до Хабаду.📍 Спадщина «Малахім» сьогодніСьогодні громада «Малахім» продовжує існувати у Вільямсбурзі та Монсі. Це живий пам’ятник великій ідеологічній суперечці минулого — люди, які зберегли інтелектуальну глибину вчення Хабаду, але втілили її у формі найсуворішого аскетизму та повного відокремлення від руху, з якого колись вийшли. Для них час ніби зупинився в середині ХІХ століття, і вони несуть цей факел крізь десятиліття, залишаючись однією з найстійкіших громад у єврейському світі.📸 На фото: рабин Хаїм Авраам Дов-Бер Левін (сидить праворуч) з учнями.📖 Любавицький календар