📖 Айом-йомДуша чекає нагорі тієї години, коли удостоїться зійти в тіло, адже вона відчуває, як багато здатна звершити, перебуваючи тут, унизу. Вона може досягти стану «насолоди Всевишнім».Якщо так, то доки ж це відкладати?джерело: 📖 Любавицький календар

15 хешвана 3622 року (139 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Матітягу бен Йоханана Хашмоная, батька братів Маккабі.У другому столітті до нашої ери Ерец-Ісраель перебувала під владою сирійських володарів Селевкідів — нащадків одного з полководців Олександра Македонського. Саме тоді влада (за сприяння єврейських прихильників, т.зв. «еліністів») почала насаджувати серед євреїв язичницькі грецькі культи і встановила в Храмі статую Зевса.Повстання проти еллінізації підняв син первосвященика Йоханана Матитягу, сам на той час уже немолодий чоловік. Почалося все в містечку Модіін, розташованому серед Юдейських гір, і на заклик Матітягу «Хто за Б-га — до мене» (перші літери цієї фрази на івриті утворюють акронім «Макабі») відгукнулося чимало людей. Почалися зіткнення, і грецькі солдати були змушені відступити.Матітягу очолював повстання всього один рік, після чого покинув цей світ, але п'ятеро його синів — Єгуда «Макабі», Йоханан, Шимон, Елазар і Йонатан продовжили справу батька і домоглися свободи для рідної землі. На згадку про звільнення Єрусалима, очищення Храму і диво з олією, що сталося при цьому, ми святкуємо свято Ханука.У біблійних перекладах брати Макабі називаються Макавеями, і в одній із сусідніх релігій є навіть свято Макавеїв, коли їдять страви з маком. Однак нічого спільного з маком у п'ятьох синів Матітягу бен Йоханана не було.15 хешвана 5597 року (26 жовтня 1836 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Лейба «Бааль ісурім».Рабі Лейб, також відомий під ім'ям «Бааль ісурім» (страждалець, мученик) був дуже вченим і богобоязним хасидом, одним з перших хабадників, які оселилися в Хевроні (Ерец-Ісраель). Наприкінці життя рабі Лейб переселився в інше святе місто — Цфат, де і провів решту днів і де був похований.Незадовго до свого відходу з цього світу рабі Лейб сказав, що кожен, у кого, не дай Б-же, є проблеми, повинен прийти до його могили і прилягти (впасти ниць), і тоді він, рабі Лейб, докладе всіх зусиль, щоб допомогти цій людині. Цей звичай зберігся до наших днів.джерело: chabad.odessa

Знайома ситуація: ви зосереджено працюєте, поступово вибудовуєте складну думку, знаходите зв’язки, тримаєте в голові кілька деталей… І тут хтось запитує: «Маєш хвилинку?»А за мить: «А, ні, нічого!»Розмова закінчилася, а ви дивитеся на екран: «Що я взагалі робив?» 🙃З погляду психології ця картинка добре передає, наскільки вразливою буває наша зосередженість.🔍 Коли ми працюємо над складним завданням, то утримуємо в робочій пам’яті своєрідну конструкцію: мету, послідовність дій, деталі та ще не завершені ідеї. Частина цієї роботи поки існує лише в голові.Коли нас відволікають, увага перемикається. Навіть коротке звернення потребує реакції: почути, зрозуміти, відповісти. Повернувшись до справи, іноді доводиться заново збирати контекст.💬 Саме тому роздратування через «невинне запитання» може бути зрозумілою реакцією на втрату зосередженості. Особливо коли людина втомлена, перевантажена або її переривають уже вдесяте.Водночас той, хто звертається, часто просто не бачить цієї внутрішньої роботи. Зовні людина лише сидить перед комп’ютером. Усередині — тримає цілий міст із думок. І саме зараз намагається встановити останню опору.🌿 Як допомогти собі та одне одному?📌 Перед перемиканням коротко запишіть: «Де я зупинився і що роблю далі».📌 Домовляйтеся про час для роботи без переривань.📌 Дозволяйте собі спокійно сказати: «Я завершу думку й тоді зможу тебе уважно послухати».📌 Звертаючись до іншого, дайте йому можливість відповісти трохи пізніше.🤍 Повага до уваги — це теж турбота. Іноді вона починається з простого: дати людині закінчити думку.

У Чернівцях встановили пам’ятник Траяну Поповичу — Праведнику народів світу, який урятував майже 20 тисяч євреївУ жовтні 2026 року в Чернівцях ушанували пам’ять Траяна Поповича — румунського міського голови, який восени 1941 року домігся порятунку майже 20 тисяч євреїв від депортації. До 85-х роковин створення Чернівецького гетто поблизу меморіалу жертв Голокосту встановили його погруддя.Поки путінська росія продовжує обстрілювати Україну ракетами й безпілотниками, повітряні тривоги переривають повсякденне життя, а від російських ударів гинуть мирні жителі, зокрема діти, українці знаходять сили й можливості зберігати пам’ять про тих, хто рятував інших від смерті.Людина, яка стала на захист приреченихВосени 1941 року, під час переслідувань і масових депортацій єврейського населення, Траян Попович виступив на захист євреїв Чернівців. Завдяки його зусиллям тисячі людей отримали спеціальні дозволи залишитися в місті й уникнули депортації до Трансністрії. За цей порятунок він був удостоєний звання Праведника народів світу.Сьогодні його пам’ять шанують в Україні, Ізраїлі та Румунії.Ушанування в Чернівцях15 жовтня 2026 року біля меморіального комплексу пам’яті в’язнів Чернівецького гетто на вулиці Петра Сагайдачного зібралися представники влади, єврейської та румунської громад, дипломати й жителі міста.Учасники вшанували загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти. Захід присвятили 85-м роковинам створення гетто й початку масових депортацій євреїв восени 1941 року. Про вшанування повідомила також Державна служба України з етнополітики та свободи совісті.Погруддя, встановлене в день народження рятівникаЗа інформацією автора публікації Павла Швейка, церемонію відкриття погруддя запланували на 15 жовтня, однак присутні побачили порожній постамент: напередодні заходу українського скульптора мобілізували до війська, тому готову роботу не встигли встановити.Погруддя з’явилося двома днями пізніше — 17 жовтня, у 134-ту річницю народження Траяна Поповича.Ініціатором установлення пам’ятника став Ілля Хочь — представник єврейської громади Чернівців, керівник організації «Міріам» і почесний консул Латвії в Чернівецькій області. Виготовлення погруддя він оплатив власним коштом.Пам’ять про Траяна Поповича нагадує: особиста мужність і людяність можуть урятувати тисячі життів.Автор оригінального матеріалу: Павло ШвейкоДжерело: Nikk.Agency

📖 Тижнева глава Ваєра  За працями Любавицького Ребе; стислий адаптований виклад.Наші праотці Авраам та Іцхак служили Творцеві різними, а подекуди навіть протилежними шляхами. Обидва були віддані Всевишньому душею й серцем, обидва поширювали знання про Нього, але кожен робив це по-своєму.🌿 Авраам: дарувати світло іншимАвраам мандрував із місця на місце — як у землі Кнаан, так і за її межами, — поширюючи у світі знання про Єдиного Б-га.Як свідчить Талмуд, Авраам «вкладав Ім’я Б-га в уста кожного подорожнього», виявляючи надзвичайну гостинність і щедро допомагаючи людям.У цьому розкривалася його визначальна риса — хесед, милосердя, сутність якого полягає в тому, щоб обдаровувати інших. 💧 Іцхак: відкривати приховані джерелаІцхак ніколи не залишав меж Землі Ізраїлю. Його головною духовною рисою була ґвура — суворість і внутрішня сила, спрямована на піднесення. Якщо хесед передбачає дарування блага «згори вниз», то ґвура — рух «знизу вгору».Цей підхід виявлявся й у тому, що Іцхак копав криниці: відкривав приховані в землі джерела живої води, виводячи її на поверхню.Він не приносив воду з іншого місця. Прибираючи шари піску, глини й каміння, він показував: навіть ця пустельна земля вже приховує в собі живу воду.Так само й у духовному служінні: Авраам привносив святість у світ, а Іцхак розкривав святість, приховану в самому світі. Він навчав людей самостійно приходити до Б-жественної істини — через власні роздуми та внутрішню працю. 🕯 Чого ми вчимося в обох праотців?На своєму життєвому шляху нам варто наслідувати обох.В Авраама — вчитися приносити у світ святість, світло Тори та її заповідей. Зустрічаючи іншу людину, докладати зусиль, щоб відкрити їй Б-жественну істину.Але цього недостатньо. В Іцхака потрібно вчитися «копати криниці» — знаходити добро, приховане в кожній людині.Не варто задовольнятися лише тим, що ми чогось навчили ближнього. Важливо допомогти йому розкрити віру та іскри святості, які вже живуть у ньому самому. 🤍 Побачити душу за зовнішньою оболонкоюПриклад Іцхака вчить нас ставлення до людей, які на перший погляд здаються грубими, неосвіченими чи нечемними — наче самі лише «пісок, глина й каміння».Та варто копнути глибше — і можна знайти джерело живої води: добро, віру та любов до ближнього.Потрібно лише прибрати зовнішній шар глини, щоб відкрити це джерело — чисту душу, яка є в кожного. 🌱 Не опускати рукХтось скаже: «Я вже не раз намагався “копати”, але нічого не вийшло. Нічого доброго я не знайшов».Тоді згадаймо Іцхака: він не впадав у відчай навіть тоді, коли филистимляни засипали викопані ним криниці.Так само й ми не маємо права махнути рукою на іншого єврея. Хоч би що трапилося, потрібно продовжувати «копати» — шукати приховані іскри добра. ✨ Не втрачайте надії: джерело є. Йому потрібно допомогти відкритися. за матеріалами сайту: chabad.org

«Кроки людини утверджуються Б-гом». Кожен єврей має в житті духовне завдання — будувати «оселю для Б-га в нижніх світах». Хоч би ким він був і хоч би де перебував, він повинен шукати можливості для духовного здобутку з такою самою наполегливістю, з якою шукає матеріального заробітку. Далі наведений вірш говорить: «Він прагне Його шляхів». Про Авраама сказано: «Бо Я обрав його, щоб він заповідав своїм синам і своєму дому після нього дотримуватися шляхів Б-га». Є два шляхи: природний і той, що перевершує природу.Всевишній створив світ так, що він здається цілком підпорядкованим законам природи. Це називається «шляхом Всесильного». Натомість Тора й заповіді — це «шлях Б-га»: через них надприродне входить у природний світ. І у винагороду за це Всевишній дарує євреям надприродну допомогу в їхньому повсякденному житті. Головна думка дняДбати про духовне слід із такою самою старанністю, як і про матеріальне. Хоч би куди привели нас життєві дороги, всюди є можливість вивчати Тору, виконувати заповіді й робити цей світ оселею для Всевишнього. Джерело: «Айом-йом», 14 хешвана

Щодня о 9:00 Україна зупиняється на хвилину.У цій тиші ми вшановуємо пам’ять військових і цивільних, дорослих і дітей — усіх, кого забрала російська війна.Це хвилина нашого спільного болю, шани та обіцянки пам’ятати.Зупинімося разом. Схилімо голови.Пам’ятаємо кожного. 

📖 ВступУ тижневій главі «Лех-Леха» Всевишній наказує Аврааму-авіну залишити свій дім, рідних і звичне життя, щоб вирушити в невідомість — у землю, яку Творець йому вкаже.За таку цілковиту відданість Всевишній обіцяє Аврааму щедрі благословення. Одне з них звучить так: «…і звеличу ім’я твоє» (Берешит, 12:2).Творець обіцяє, що ім’я Авраама стане великим і шанованим серед усіх народів світу.🤔 ЗапитанняНа перший погляд, це видається дивним. Ми знаємо, що головною рисою Авраама було надзвичайно глибоке смирення. Згодом він сам скаже про себе: «Я ж — порох і попіл». Авраам настільки зрікся власного «я», що зовсім не відчував свого его.Навіщо ж Всевишній обіцяє Аврааму те, що для нього не має жодної цінності? Навіщо людині, цілком вільній від гордині та сповненій прагнення до скромності, публічне визнання, слава й велич?💡 ВідповідьТаємниця криється в самій природі смирення Авраама.Саме тому, що Авраам повністю усунув власне его, він став прозорою «посудиною» для Божественного світла. Усе його існування, кожен крок і кожне слово відображали не його самого, а лише Творця. Авраам став безпосереднім представником Всевишнього в цьому світі.Тому, коли зростала велич Авраама, це не було прославленням людини. Будь-яка шана, яку виявляли Аврааму, була водночас шаною Всевишньому, Якого він представляв. Велич Авраама безпосередньо примножувала славу Творця на землі.📌 Практичний урок для кожного з насІноді, коли ми робимо добрі справи, навчаємо інших, займаємося благодійністю чи відкрито виявляємо свою єврейську ідентичність, лихе начало — єцер а-ра — нашіптує нам:«Навіщо ти робиш це публічно? Ти просто шукаєш похвали, хочеш виділитися й потішити власне его!»Хасидизм навчає нас відповідати на цей сумнів: наша мета — не плекання власної гордині, а розкриття Творця.Якщо завдяки нашим відкритим добрим вчинкам люди довкола починають більше шанувати Тору, заповіді та Саме Джерело добра — отже, ми виконуємо свою місію.Не потрібно ховатися й соромитися: коли ми з правильним внутрішнім налаштуванням виявляємо себе у світі, ми прославляємо Ім’я Всевишнього!(На основі «Лікутей Сіхот», том 20, с. 57)📖 Любавицький календар