21 серпня у Києві оголошено Днем жалоби за жертвами масованої ворожої атаки на столицю.На знак скорботи на всіх комунальних будівлях міста буде приспущено прапори. Державним установам і приватним організаціям також рекомендовано приспустити Державні Прапори України.У цей день у столиці заборонено проведення будь-яких розважальних заходів.У Солом’янському, Святошинському та Дарницькому районах триває ліквідація наслідків атаки.Станом на 12:40 відомо про 15 загиблих. Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким загиблих. Нехай пам’ять про них буде благословенною. 

«Ми рятуємо останнє. Рятуємо хоча б через оцифрування, щоб зберегти можливість відновлення в майбутньому після війни в Україні», — зазначає проф. Котляр в інтерв’ю порталу UJE.На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE – Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку: «Врятувати скарби від загибелі». Мова не про чергову “культурну новину” і не тільки про одну виставку.Мова — про спробу зафіксувати те, що може не пережити війну і банальне запустіння: унікальні настінні розписи та архітектурні деталі буковинських синагог, створені ще до Голокосту, і збережені лише в кількох містах України.Чому проєкт з’явився саме зараз, і до чого тут ІзраїльПрофесор Євген Котляр (Харківська національна академія дизайну і мистецтв) говорить прямо: німецькі колеги запустили виставково-дослідницький проєкт на тлі російської агресії проти України — і особливо після трагедії 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі. Цей зв’язок важливий: для частини європейських інституцій єврейська тема після 7/10 стала не абстракцією, а особистим моральним викликом, і український контекст у ній читається інакше.Котляр формулює завдання жорстко і без романтики: «ми рятуємо останнє», хоча б через оцифрування, щоб залишити шанс на відновлення після війни.Хто і як це робить: UAAC, міжнародна команда і українська SkeironДо робочої групи з теми буковинських синагог увійшли Кіліан Гек, Йорг Гаспель, Штефан Хоппе, Євген Котляр і Микола Кушнір. Куратором вказана професор Олександра Липинська (Кельнський університет).Ключова практична частина — не слова і не плакати.Технічну роботу з оцифрування трьох синагог Буковини виконала українська компанія Skeiron: лазерне 3D-сканування, детальна фіксація архітектурних і художніх деталей. Skeiron, як підкреслюється, займається оцифруванням пам’яток, що перебувають під загрозою зникнення через російську війну, з початку 2022 року.А далі включається ще один шар міжнародної кооперації: на основі сканів Skeiron фахівці Інституту архітектури Майнцського університету прикладних наук створили анімовану 3D-модель синагоги в Новоселиці — і це названо «особливою родзинкою», тому що показує, як цифрові технології можуть працювати і як документація, і як презентація спадщини.Ініціатором і спонсором проєкту виступив The Ukraine Art Aid Center (UAAC) — німецька неприбуткова організація, створена навесні 2022 року як мережа фахівців і культурних установ (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна), щоб підтримувати українські культурні інституції під час повномасштабного вторгнення.Що саме рятують у Буковині: три будівлі і три різні доліПроєкт фіксує конкретні об’єкти в Чернівцях і Новоселиці — з біографіями, де архітектура постійно стикається з політикою, війною і байдужістю.1) Синагога «Гройсе Шил» (Чернівці).Будівництво тривало з 1799 по 1854 рік. До 1877 року вона вважалася головною синагогою міста. Восени 1941 — взимку 1942 будівля була частиною єврейського гетто. З 1959 року приміщення передали міській раді під кінотеатр — і з тих пір, по суті, воно використовується не за призначенням.2) Синагога «Дім молитви Беньяміна» (Чернівці).Побудована в 1923 році. Приблизно в 1938-му внутрішні стіни заново розписали. У 1941–1942 роках — знову гетто. Після 1945-го вона стала однією з трьох синагог міста, чия робота була дозволена радянською владою; у 1960–80-ті, як зазначається, — єдиною. Для громади відкрилася в 1994 році.3) Новоселицька синагога (Новоселиця).Побудована в 1919 році, коли в місті проживало близько 5000 євреїв. Після Голокосту релігійне життя занепало. Порожнє приміщення перепрофілювали під Будинок піонерів — він проіснував до початку 1990-х. Потім будівля пустує донині. У 2009 році київські реставратори виявили всередині настінні розписи.Для читача в Ізраїлі тут особливо важлива одна думка: питання не тільки в реставрації “колись”. Питання в тому, чи залишиться у майбутньої реставрації взагалі вихідний матеріал — лінія, шар штукатурки, фрагмент орнаменту, точна геометрія склепінь.Чому ці розписи не схожі на «звичайний» синагогальний живописКотляр пояснює феномен Буковини через історію регіону: тривале перебування “на стику різних держав” зробило місцеву культуру відкритою до впливів, і в декорі синагог це видно особливо різко — єврейська релігійна тема поєднана з традиціями європейських палацових розписів.Але найцінніше в тексті — не загальна формула, а деталі, які звучать як докази.У буковинських синагогах священні сюжети “перекладалися” на місцеву візуальну мову. Стіни Єрихона малювали як Хотинську фортецю. Символ коліна Іссахара (“кістлявий осел” у Торі) перетворюється на в’ючного ослика, що тягне типову буковинську віз з книгами. Символ коліна Звулуна — корабель — зображений як колісний пароплав середини XIX століття.Є й ще більш промовиста сцена: фреска з цитатою з 137-го псалма про “річки Вавилона” показує не абстрактні арфи, а інструменти, характерні для клейзмерського ансамблю Буковини.А «Єрусалим» у Чернівцях Котляр взагалі описує майже як анекдот: художник, який явно не бачив Єрусалим, скопіював міський вид з листівки, привезеної паломниками зі Святої Землі. У центрі — купольна споруда, що нагадує Храм, але по суті це храм гробу, на куполі якого художник домалював зірку Давида.При цьому навіть на початку XX століття, як підкреслюється, у цих розписах немає зображень людей — ознака збереження старої традиції. Тому якщо на фресці показаний вихід і розсічення Червоного моря, глядач бачить лише руку Моше (Мойсея), що спрямовує посох до води.дджерело: : https://nikk.agency/uk/nova-ukrainska-kupjura-2000-griven/ https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Трагічна історія маленького вундеркінда: остання жертва тих буремних роківУявіть собі восьмирічного хлопчика, який вражав дорослих глибоким розумом, сам писав натхненні промови, а вдома потайки захоплено репетирував традиційні єврейські танці, щоб потім тішити рідних на весіллях. Його звали Шнеур Залман Довбер Нае, а вдома лагідно називали Залманке. Він народився в Єрусалимі в серпні 1931 року у відомій і шанованій родині та був надзвичайно обдарованим.📚 Інтелігентна династія ЄрусалимаБатько Залманке, видатний рабин Авраам Хаїм Нае, був одним зі стовпів єрусалимської громади. Він здобув визнання як авторитетний переписувач священних текстів, секретар рабинського суду та автор фундаментальних праць із єврейського закону.Коли народився хлопчик, на церемонію його обрізання прийшли всі головні рабини й судді Єрусалима, щоб засвідчити свою повагу до автора відомих книг. Ім’я Шнеур Залман дали на честь великого засновника руху Хабад, а друге ім’я — Довбер — хлопчик отримав на честь свого прадіда, рабина Довбера Ашкеназі.🕺 Таємні тренування в батьковому кабінетіІз трьох років Залманке навчався у традиційному хедері. Його феноменальні здібності виявлялися в усьому: він не лише блискуче навчався, а й мав неабиякий ораторський хист — сам складав невеликі промови та виголошував їх перед рідними.Проте мало хто знав про його іншу пристрасть — танці. Хлопчик майстерно виконував складний єрусалимський весільний танець кадачеке. Він був надзвичайно спритним і на родинних весіллях завжди сам розпочинав танець, після чого до нього приєднувалися старші брати й батько. Свої таємні репетиції Залманке влаштовував просто в батьковому кабінеті, коли того не було вдома.🚌 Фатальне весілля і страшне передчуттяЙшов 1939 рік. У Землі Ізраїлю добігав кінця період кривавих зіткнень, що увійшов в історію як Арабське повстання, а дороги залишалися вкрай небезпечними. Попри це старший брат Залманке, рабин Барух Нае, одружувався у Тверії, і родина вирішила вирушити на святкування.Після весілля дорогою додому сім’я заїхала до дідуся в Тель-Авів. Того четвергового вечора, коли всі вже збиралися сісти на автовокзалі в автобус до Єрусалима, маленький Залманке раптом посмутнів, міцно вчепився в батьків лапсердак і тихо сказав, що зовсім не хоче їхати й краще було б залишитися. Батько лагідно пояснив синові, що в Єрусалимі на них чекають інші рідні, і дитина слухняно погодилася.💥 Трагедія біля Шаар га-ГайАвтобус був напівпорожнім. Залманке навідріз відмовився сідати в середині салону поруч із сестрами й зайняв довге окреме сидіння в самому кінці.Коли автобус в’їхав у небезпечну звивисту ущелину Шаар га-Гай, тишу розірвали автоматні черги. Важка куля типу «дум-дум» пробила задню стінку автобуса й смертельно поранила Залманке. Його сестри також зазнали поранень, але вижили. Маленький Залманке встиг прошепотіти лише кілька слів, перш ніж його життя згасло.🕯 Гірке відлуння і похоронЦя страшна трагедія сталася в понеділок, 6 Елулу 5699 року. Маленький Залманке став останньою єврейською жертвою тривалого Арабського повстання, адже вже за тиждень розпочалася Друга світова війна.Коли вбитий горем батько повернувся до свого єрусалимського дому, на столі біля вікна на нього чекала трагічна несподіванка — книга про закони жалоби та втіхи, яку друзі надіслали ще заздалегідь.На похорон хлопчика зібрався весь Єрусалим. Попереду жалобної процесії йшли його ровесники, голосно читаючи псалми. Ім’я світлого хлопчика назавжди залишилося в історії як символ чистої дитячої жертви.📷 На світлині: Залманке в центрі — разом із мамою, братом і сестрою. джерело: 📖 (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)

📌7 елула 2367 року (1394 рік до н. е.) — Повторний шлюб Амрама та Йохевед, батьків Моше.Вони розлучилися після того, як єгипетський фараон видав указ про вбивство всіх новонароджених єврейських хлопчиків. Після цього голова племені Леві Амрам, як один із керівників єврейського народу, закликав усіх чоловіків віддалитися від своїх дружин, щоб не сприяти виконанню злочинного плану.Євреї прислухалися до його заклику, але через кілька днів Міріам, шестирічна дочка Амрама та Йохевед, дорікнула батькові, сказавши, що якщо укази фараона спрямовані проти народження єврейських хлопчиків, то його заклик спрямований проти народження як хлопчиків, так і дівчаток.Прислухавшись до поради доньки, батьки Моше зачали дитину, а через шість місяців, 7 адара, народився Моше-рабейну (Мойсей)джерело: chabad.odessa

Художня галерея Альберта Лейзера Фельдмана"Скрипаль на даху" Дні роботи: з неділі по четвер Години роботи: 12:00 – 19:00 Адреса: вул. Еспланадна, 24 Вхід вільний (безкоштовний)Мистецтво, яке надихає та відкриває нові горизонти — завітайте, щоб відчути атмосферу творчості!

У розділі Тори «Кі Теце» згадується безліч законів. Серед них — закон про повернення загубленого майна. Якщо вид речі й обставини її втрати — наприклад, наявність особливих прикмет — дають власникові можливість підтвердити своє право на неї, той, хто знайшов загублене, зобов’язаний подбати, щоб річ повернулася до свого господаря.Повага до права власності в єврейському законі — не новина. Проте заповідь повернення загубленого має одну містичну складову, яка вирізняє її з-поміж інших. Згідно з Кабалою, людина, яка привласнює знахідку, що за законом підлягає поверненню, прирікає свою душу на додаткове перевтілення. Ось таке покарання: ще одне життя — від початку й до кінця. Виявляється, для душі це надзвичайно болісне випробування.Ця особливість, здавалося б, нескладної міцви спонукає до роздумів. Людина, яка привласнила знайдене, відрізняється від звичайного злодюжки. Те, що їй Згори було дано знайти загублену річ, — не просто випробування. Їй виявили довіру: повернути те, що від початку мало бути частиною життя іншої людини. Але вона, на жаль, цієї довіри не виправдала.І щоб усунути наслідки своєї помилки, очистити душу та відновити зв’язок із Творцем, їй дається дуже ризикований шанс — прожити нове життя з усіма його випробуваннями.Урок із цього простий, але від того не менш важливий: довіра — надзвичайно цінний і водночас уразливий скарб. Її дуже легко втратити в одну мить — достатньо лише на хвилину піддатися спокусі. А відновлювати довіру доводиться болісно й довго. Іноді — ціле життя.📖 Джерело: Chabad.org

Вже зовсім скоро нова група студентів єшив з Ізраїлю вирушить до головного осередку Хабаду — легендарного 770. Для кожного хабадського юнака цей рік є кульмінацією навчання, важливим рубежем молодості та потужним духовним трампліном на все подальше життя.Але що приховується за простим на перший погляд словом «Квуца» і чому ця традиція стала наріжним каменем хабадського виховання? 📜 **Рік поруч із Ребе: як усе почалося і навіщо це потрібно?**Ця традиція бере свій початок у 5722 (1962) році. Тоді група юнаків із єшиви у Кфар-Хабаді загорілася бажанням провести цілий рік поруч із Ребе.           Спочатку керівництво єшиви поставилося до цієї ідеї стримано й навіть чинило опір, побоюючись порушення внутрішнього порядку навчального закладу. Проте Ребе особисто підтримав ініціативу та запропонував мудре рішення: залучити студентів зі США, які тимчасово займуть місця тих, хто вирушить до 770, щоб зберегти необхідний баланс.Головну мету цієї подорожі Ребе сформулював надзвичайно чітко: молоді люди повинні на власні очі побачити, як Ребе поводиться у будні та свята, у хвилини радості й під час випробувань, щоб перейняти цей унікальний живий приклад і пронести його крізь усе доросле життя. ⚡️ **Безкомпромісна позиція Ребе та фінансове питання**Ребе приділяв величезну, по-справжньому батьківську увагу тому, щоб кожен бахур міг безперешкодно дістатися до 770 і провести там омріяний рік.Він дуже болісно й гостро реагував на будь-які бюрократичні перепони, спроби посадовців перешкоджати поїздці або затягувати процес. Ба більше, Ребе категорично наполягав, щоб «Квуца» ніколи не перетворювалася на комерційний проєкт або непосильний фінансовий тягар для родин.Він вимагав від керівництва робити все можливе для максимального зменшення витрат батьків і водночас забезпечувати гідні умови для кожного студента, адже йшлося про духовне майбутнє цілого покоління. ⏳ **Розвиток програми та напружені будні у 770**Формат програми розвивався та змінювався відповідно до обставин. У перші роки «Квуца» тривала від Песаха до Песаха. Проте, починаючи з 5739 року, розклад змінився: відтоді річний цикл триває від місяця Тішрей до місяця Тішрей наступного року.Програма також передбачає особливий перехідний місяць, упродовж якого дві групи зустрічаються та навчаються пліч-о-пліч.Сьогодні «Квуца» — це потужна й добре налагоджена система глибокого занурення у вивчення хасидизму та Ґмари безпосередньо у стінах 770, під уважним і вимогливим керівництвом досвідчених машпіім. 🚀 **Куди веде ця дорога?**Рік у «Квуці» назавжди змінює долю та світогляд кожного учасника. Після завершення програми шляхи випускників розходяться по всьому світу, відкриваючи перед ними можливості для великої та плідної праці.Одні повертаються до єшив Ізраїлю як викладачі й наставники, інші залишаються у 770 для поглибленого навчання та вдосконалення знань, а багато хто вирушає у найвіддаленіші куточки світу як посланники — шліхім, щоб нести світло Тори й хасидизму туди, де воно найбільше потрібне.Побажаймо нашим юнакам надзвичайного, духовно насиченого та успішного року у 770!  джерело: 📖 **[Любавицький календар](https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)** 

Цемах Цедек розповідав, що Баал Шем Тов дуже любив світло й пояснював:«Слова ор — “світло” — і раз — “таємниця” — мають однакове числове значення. Той, хто знає таємницю, приховану в кожній речі, приносить світло».📖У книзі «Айом-йом» на 6 Елула йдеться про те, що слова «ор» — світло — і «раз» — таємниця — мають однакове числове значення, або гематрію. Цим висловом Баал Шем Тов розкриває глибокий зв’язок між таємницею та світлом.📌Суть висловуРозкривається зв’язок між поняттями світла — «ор» — і таємниці — «раз».Той, хто бачить прихований зміст кожної речі, здатен принести світло.Наводяться слова Цемах Цедека про любов Баал Шем Това до світла.📎Примітка«Тікуней Зоар», 19; «Зоар», III, с. 28б.Джерело: Chabad.org