«Ми рятуємо останнє. Рятуємо хоча б через оцифрування, щоб зберегти можливість відновлення в майбутньому після війни в Україні», — зазначає проф. Котляр в інтерв’ю порталу UJE.
На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE – Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку: «Врятувати скарби від загибелі». Мова не про чергову “культурну новину” і не тільки про одну виставку.
Мова — про спробу зафіксувати те, що може не пережити війну і банальне запустіння: унікальні настінні розписи та архітектурні деталі буковинських синагог, створені ще до Голокосту, і збережені лише в кількох містах України.
Чому проєкт з’явився саме зараз, і до чого тут Ізраїль
Професор Євген Котляр (Харківська національна академія дизайну і мистецтв) говорить прямо: німецькі колеги запустили виставково-дослідницький проєкт на тлі російської агресії проти України — і особливо після трагедії 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі. Цей зв’язок важливий: для частини європейських інституцій єврейська тема після 7/10 стала не абстракцією, а особистим моральним викликом, і український контекст у ній читається інакше.
Котляр формулює завдання жорстко і без романтики: «ми рятуємо останнє», хоча б через оцифрування, щоб залишити шанс на відновлення після війни.
Хто і як це робить: UAAC, міжнародна команда і українська Skeiron
До робочої групи з теми буковинських синагог увійшли Кіліан Гек, Йорг Гаспель, Штефан Хоппе, Євген Котляр і Микола Кушнір. Куратором вказана професор Олександра Липинська (Кельнський університет).
Ключова практична частина — не слова і не плакати.
Технічну роботу з оцифрування трьох синагог Буковини виконала українська компанія Skeiron: лазерне 3D-сканування, детальна фіксація архітектурних і художніх деталей. Skeiron, як підкреслюється, займається оцифруванням пам’яток, що перебувають під загрозою зникнення через російську війну, з початку 2022 року.
А далі включається ще один шар міжнародної кооперації: на основі сканів Skeiron фахівці Інституту архітектури Майнцського університету прикладних наук створили анімовану 3D-модель синагоги в Новоселиці — і це названо «особливою родзинкою», тому що показує, як цифрові технології можуть працювати і як документація, і як презентація спадщини.
Ініціатором і спонсором проєкту виступив The Ukraine Art Aid Center (UAAC) — німецька неприбуткова організація, створена навесні 2022 року як мережа фахівців і культурних установ (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна), щоб підтримувати українські культурні інституції під час повномасштабного вторгнення.
Що саме рятують у Буковині: три будівлі і три різні долі
Проєкт фіксує конкретні об’єкти в Чернівцях і Новоселиці — з біографіями, де архітектура постійно стикається з політикою, війною і байдужістю.
1) Синагога «Гройсе Шил» (Чернівці).
Будівництво тривало з 1799 по 1854 рік. До 1877 року вона вважалася головною синагогою міста. Восени 1941 — взимку 1942 будівля була частиною єврейського гетто. З 1959 року приміщення передали міській раді під кінотеатр — і з тих пір, по суті, воно використовується не за призначенням.
2) Синагога «Дім молитви Беньяміна» (Чернівці).
Побудована в 1923 році. Приблизно в 1938-му внутрішні стіни заново розписали. У 1941–1942 роках — знову гетто. Після 1945-го вона стала однією з трьох синагог міста, чия робота була дозволена радянською владою; у 1960–80-ті, як зазначається, — єдиною. Для громади відкрилася в 1994 році.
3) Новоселицька синагога (Новоселиця).
Побудована в 1919 році, коли в місті проживало близько 5000 євреїв. Після Голокосту релігійне життя занепало. Порожнє приміщення перепрофілювали під Будинок піонерів — він проіснував до початку 1990-х. Потім будівля пустує донині. У 2009 році київські реставратори виявили всередині настінні розписи.
Для читача в Ізраїлі тут особливо важлива одна думка: питання не тільки в реставрації “колись”. Питання в тому, чи залишиться у майбутньої реставрації взагалі вихідний матеріал — лінія, шар штукатурки, фрагмент орнаменту, точна геометрія склепінь.
Чому ці розписи не схожі на «звичайний» синагогальний живопис
Котляр пояснює феномен Буковини через історію регіону: тривале перебування “на стику різних держав” зробило місцеву культуру відкритою до впливів, і в декорі синагог це видно особливо різко — єврейська релігійна тема поєднана з традиціями європейських палацових розписів.
Але найцінніше в тексті — не загальна формула, а деталі, які звучать як докази.
У буковинських синагогах священні сюжети “перекладалися” на місцеву візуальну мову. Стіни Єрихона малювали як Хотинську фортецю. Символ коліна Іссахара (“кістлявий осел” у Торі) перетворюється на в’ючного ослика, що тягне типову буковинську віз з книгами. Символ коліна Звулуна — корабель — зображений як колісний пароплав середини XIX століття.
Є й ще більш промовиста сцена: фреска з цитатою з 137-го псалма про “річки Вавилона” показує не абстрактні арфи, а інструменти, характерні для клейзмерського ансамблю Буковини.
А «Єрусалим» у Чернівцях Котляр взагалі описує майже як анекдот: художник, який явно не бачив Єрусалим, скопіював міський вид з листівки, привезеної паломниками зі Святої Землі. У центрі — купольна споруда, що нагадує Храм, але по суті це храм гробу, на куполі якого художник домалював зірку Давида.
При цьому навіть на початку XX століття, як підкреслюється, у цих розписах немає зображень людей — ознака збереження старої традиції. Тому якщо на фресці показаний вихід і розсічення Червоного моря, глядач бачить лише руку Моше (Мойсея), що спрямовує посох до води.