Любавицький Ребе, рабі Йосеф-Іцхак Шнеєрсон (Раяц), назвав 18 Елула — день народження рабі Ісраеля Баал-Шем-Това, а також рабі Шнеура-Залмана (Алтер Ребе) — «днем народження двох великих світил». Любавицький Ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон присвятив одну зі своїх бесід поясненню того, чому кожен із них — і рабі Ісраель Баал-Шем-Тов, і Алтер Ребе — названий «великим світилом» і який зв’язок існує між ними, якщо вони поєднані разом як «два великі світила».
У Торі сказано, що «два великі світила» були створені разом, і водночас кожне з них покликане виконувати власну місію — у свій чітко визначений час. Так само слід розглядати й «два великі світила» — Баал-Шем-Това та Алтер Ребе.
Обидва вони — очільники хасидського руху. Проте Баал-Шем-Тов є засновником хасидизму загалом, а Алтер Ребе — засновником хасидизму Хабад. Однак так само, як небесні «два великі світила» були створені одним і тим самим реченням Творця, 18 Елула поєднує два земні «великі світила» хасидизму.
Кожен із них жив і діяв у свій час; між ними — ціле покоління, протягом якого очільником хасидів був рабі Дов-Бер, Межиріцький Маґід.
Баал-Шем-Тов народився 1698 року, коли єврейство Східної Європи ще не оговталося від страшних ударів, яких завдали йому безчинства українських козаків у 1648–1649 роках. За словами рабі Пінхаса Корицера, одного з найвидатніших учнів Баал-Шем-Това, єврейський народ «був непритомний».
Дуже багато дітей не отримали навіть початкової єврейської освіти й виховання, а тому, природно, нічого не могли передати своїм дітям. Водночас рабини, знавці Тори, переписувачі священних текстів та інші освічені люди свідомо відокремлювалися від народу, ставлячись до нього як до «натовпу невігласів». Єдність — головна умова існування народу Ізраїлю — була порушена.
Через крайню бідність, неможливість заробити на хліб насущний і безперервні переслідування прості євреї майже не мали доступу до своїх духовних цінностей, і ті дедалі більше втрачали для них своє значення. А «голова» народу — його інтелектуальна еліта — жила ніби зовсім окремо від «тіла». Тому й вивчення Тори втрачало свою життєву силу, перетворюючись на абстрактні інтелектуальні вправи, зрозумілі лише обраним. Не маючи зв’язку з «тілом» народу, його «мозок» немовби висихав і відмирав.
Саме тоді Всевишній послав у цей світ душу із завданням «привести до тями» єврейський народ і розвіяти морок, що його огорнув.
Коли людина непритомніє, один зі способів повернути її до тями — покликати на ім’я. Так і Баал-Шем-Тов, покликаний вивести євреїв зі стану непритомності, мав ім’я Ісраель. Він вивів народ зі стану забуття та підніс його на високу духовну сходинку, тим самим повернувши йому право називатися своїм найпіднесенішим ім’ям — Ізраїль.
Рабі Шнеур-Залман, Алтер Ребе (1745–1813), жив уже за зовсім інших обставин. Вивчення Тори та любов до неї, виконання заповідей і молитва перебували на рівні, незрівнянному з часами Баал-Шем-Това. Проте й тоді в єдності народу Ізраїлю існувала глибока тріщина, яка загрожувала перетворитися на прірву, не менш небезпечну, ніж раніше. Вона розділяла хасидів і мітнаґдім — противників учення Баал-Шем-Това, які боролися з ним. Хасиди та їхні опоненти дивилися одне на одного як на руйнівників єврейського народу, і народ Ізраїлю знову занурювався в морок…
Але, як неодноразово повторював Ребе Раяц, «морок не розганяють палицею». Достатньо принести хоча б трохи світла — і темрява сама відступить. Саме тому і Баал-Шем-Тов, і Алтер Ребе називаються «світилами», до того ж «великими світилами»: обидва вони осяяли народ Ізраїлю, а через нього — увесь світ новим, великим світлом.
І до них у народі Ізраїлю було чимало особистостей, гідних називатися «світочами», — від часів Мішни й Талмуду до Нового часу. Усі вони світили — і ще як! Усі вони були, так би мовити, «провідниками» світла відкритої частини Тори: Талмуду, Галахи, єврейської філософії, мусару — етичного вчення, заснованого на Торі. Кожен по-своєму оновлював це світло, посилював його або, коли того вимагали обставини, приглушував, змінював чи відкривав у ньому нові складові.
Але за часів Баал-Шем-Това цього світла вже бракувало. Щоб розвіяти морок, було потрібне світло, яке раніше ніколи не сяяло відкрито й було доступне широким масам, навіть найменш освіченим євреям — найтемнішій частині народу. Це було світло Кабали, найпотаємнішої частини Тори, учення про її духовний зміст.
Як ліки, що самі собою непридатні до споживання, але за особливих обставин і в потрібний момент рятують життя хворого, так і Кабала, яка протягом тисячоліть була надбанням лише обраних і залишалася недоступною для переважної більшості єврейського народу, подана вправним і досвідченим «цілителем», урятувала народ Ізраїлю.
Стати таким «цілителем» і було місією Баал-Шем-Това. Упродовж десяти років — від одкровення його таємничого вчителя в 1724 році до власного розкриття як праведника й Ребе всього народу в 1734 році (до речі, обидві події сталися того самого дня — 18 Елула) — Баал-Шем-Тов готувався до цієї праці.
Потрібне було велике мистецтво, щоб ретельно дозувати ці «ліки»: кожному дати саме стільки, скільки необхідно, аби принести лише користь і, Б-же борони, не зашкодити. Тому методи, які Баал-Шем-Тов застосовував у своїй діяльності, були надзвичайно різноманітними.
Щоб прості євреї, які з великою недовірою ставилися до знавців Тори, сприймали його як свого, Баал-Шем-Тов поставав перед ними в образі ремісника, бідного торговця, землероба або навіть жебрака-мандрівника й старанно приховував свої знання Тори. Він розмовляв найпростішою мовою, розповідав притчі, з яких випливало, що єврей має сприймати своє єврейство не як важкий тягар, а як дорогоцінний дар.
До Баал-Шем-Това, читаючи слова: «Куди піду від духу Твого і куди втечу від лиця Твого? Якщо піднімуся на небеса — Ти там, а постелю собі в могилі — ось Ти!», єврей тяжко зітхав, а інколи й плакав: «Ой, куди мені подітися від Б-га, від Його тяжкої руки?..»
Проте, почувши слова Баал-Шем-Това, він, читаючи той самий уривок, відчував щиру радість: «Він усюди зі мною, Він ніколи й ніде мене не залишить!»
Інакше кажучи, служіння Баал-Шем-Това впливало передусім на емоційне сприйняття. Перед своїми учнями йому вже не було потреби приховуватися, і їм він відкривав свої знання в повному обсязі. Однак, готуючи учнів як продовжувачів своєї справи, Баал-Шем-Тов невтомно навчав їх любити всіх євреїв без винятку — навіть найпростіших і найменш освічених. Адже саме серед них часто можна зустріти таку глибоку віру й богобоязливість, яких іноді бракує вченим рабинам.
До Баал-Шем-Това так не навчав ніхто, тому відкритий ним шлях був у повному розумінні слова новим. Він буквально врятував безліч євреїв і тому по праву заслужив називатися «великим світилом».
Рабі Шнеур-Залман, Алтер Ребе, продовжуючи загалом справу Баал-Шем-Това, звертався вже не лише до серця, а й до розуму. Основою вчення хасидизму Хабад стало положення: «Мозок панує над серцем».
Як пояснював сам Алтер Ребе, він назвав свій напрям «Хабад» — абревіатурою слів «хохма», «біна», «даат», тобто трьох інтелектуальних сил душі, — тому що вплив на серце людини неможливий без звернення до її розуму. Лише завдяки напруженій розумовій праці людина може вдосконалювати свою особистість. Виконання заповідей, молитва й навіть повсякденне життя мають бути осмисленими та в усьому спрямовуватися розумом.
У вченні Алтер Ребе «ліки» Баал-Шем-Това, якими той зцілював єврейський народ, набули зовсім нового вигляду, що дало змогу незрівнянно розширити сферу їх застосування.
Нітрохи не поступаючись внутрішнім змістом, рабі Шнеур-Залман утілював найглибші таємниці Кабали в настільки прості форми, що вони ставали доступними для сприйняття навіть дуже простим євреям. Для них ці положення вчення Хабаду були цікавими самі собою, але найголовніше — завжди містили актуальний практичний висновок.
Водночас знавець Тори, особливо вже знайомий із Кабалою, знаходив у них глибинні знання, які нерідко зовсім по-новому розкривали перед ним і зміст Тори, і сенс заповідей, і сутність уже відомих йому праць єврейських мислителів.
До Алтер Ребе вважалося, що знавцеві Тори цілком достатньо присвятити все життя вивченню Талмуду. Рабі Шнеур-Залман проголосив: так само, як єдність єврейського народу є головною та неодмінною умовою його існування, Тора також може бути лише єдиною. У ній усе однаково важливе. Ба більше, не знаючи однієї її частини, неможливо правильно сприймати іншу. Вивчення Талмуду неможливе без етики, і навіть П’ятикнижжя неможливо належно зрозуміти без знання Кабали.
Надзвичайно важливою складовою вчення Алтер Ребе є потужне прагнення до Істини: не обманювати нікого — ані інших, ані самого себе, перебільшуючи власні недоліки чи чесноти.
Він вимагав від своїх послідовників регулярно здійснювати безжальний самоаналіз, усвідомлюючи не лише свої вчинки та слова, а й навіть думки, перевіряючи їхню спрямованість і відповідність Торі.
У своїй книзі «Танія» Алтер Ребе вперше дав точні визначення того, хто такий цадик — праведник, раша — грішник, нечестивець, і бейноні — «середня» людина. Для цього була потрібна величезна мужність, адже чимало людей, яких беззастережно вважали праведниками, втратили свої ілюзії. А люди, як відомо, нелегко розлучаються з уявленнями, до яких звикли. Проте як Ребе, який навчав своїх хасидів шукати й знаходити Істину, міг допустити хоча б тінь компромісу в такому питанні?!
Це оцінив навіть царський цензор, який перевіряв «Танію» перед її першим виданням. Він — до речі, охрещений єврей — сказав хасидам, котрі прийшли отримати дозвіл на друк книги: «Величезного дурня звів ваш Ребе зі світу!»
Алтер Ребе аж ніяк не призначав своє вчення лише для обраних. Кожен, хто бажає, здатен удосконалювати все, що робить як заради Небес, так і в земному житті.
Хоча «два великі світила» хасидизму сяяли в різні часи й неоднаковим світлом, вони були створені немовби одним і тим самим реченням Творця — подібно до небесних світил, створених одночасно.
Так само як сонце й місяць однаково необхідні, як сонце не може виконати свою місію без місяця, а місяць — без сонця, загальний хасидизм Баал-Шем-Това та хасидизм Хабад Алтер Ребе не існують один без одного. Зрозуміти один із них можна лише крізь призму іншого. Без Хабаду загальний хасидизм втрачає свою повноту й довершеність, а Хабад без опори на хасидизм Баал-Шем-Това позбавляється стійкості. Від їхньої єдності залежить єдність Тори та служіння.
Надзвичайно знаменно, що «два великі світила» хасидизму народилися того самого дня. Число 18 передається єврейськими літерами, які утворюють слово «хай» — «живий». Це найживіший день Елула. Як неодноразово говорили й пояснювали наші Ребе, він є джерелом життєвої сили для всього місяця, а через нього — для всього року. Сьогодні ми як ніколи потребуємо цієї життєвої сили.
ПРИМІТКИ
Див.: Берешит, 1:16: «І створив Б-г два великі світила…»
Див.: бесіда в шабат тижневого розділу Тори «Таво», 18 Елула 5745 року.
Берешит, 1:14, 15, 18.
Теїлім, 139:7–8.
джерело: chabad.org