10 Тевета — це день, коли Навуходоносор узяв Єрусалим в облогу.Деякі наші законоучителі (зокрема — Рамбам) виокремлювали саме цей піст. Із слів Рамбама роблять висновок, що якщо 10 Тевета припадає на Шабат, то постять і в цей день. Це дивує, адже навіть 9 Ава, якщо він випадає на Шабат, переносять на наступний день.Пояснюють це тим, що 10 Тевета — це початок виконання вироку про руйнування Єрусалима.Тобто 10 Тевета — це щороку судний день для святого міста.Наші мудреці кажуть річ, що на перший погляд здається дивною: ненависники єврейського народу не могли зруйнувати Єрусалим. Його зруйнували наші гріхи, а ненависники, за образним висловом Гемари, лише «перемололи вже перемелене борошно».Так само, як для руйнування Єрусалима вирішальними були гріхи нашого народу, для відбудови міста Всевишньому потрібна наша тшува — наше виправлення й відновлення святості цього місця. Єрусалим, на наш великий біль, і сьогодні перебуває в облозі сил зла: «паради гордості», осквернення Стіни Плачу реформістами, масове порушення Шабата тощо.Ми маємо зрозуміти: не посольства й міністерства прикрашають Єрусалим. Його прикрашають місця Тори, його прикрасить Храм, який буде відбудований. Особлива святість і велич Єрусалима — в тому, що це ір Елокім — місто Б-га, місце Тори, місце Храму.Тому істинне відновлення Єрусалима залежить від виправлення кожного з нас, від присутності Шехіни в наших домівках.Ми не можемо нині відбудувати Храм, і підйом на Храмову гору не поверне Шехіну до святого міста. Але якщо ми очистимо Єрусалим від мерзоти, він стане для нашого народу й для всіх народів світу місцем вивчення та виконання Тори Всевишнього. Світло, яке засяє з Єрусалима для нас і для всіх народів світу, приведе до визнання вірності народу Ізраїлю Творцеві, до розуміння причини любові Всевишнього до нашого народу.Таким буде істинне визнання Єрусалима — як джерела світла й найвищої святості — всіма народами світу.Дай Б-г, щоб ми незабаром, у наші дні, удостоїлися приходу Машіаха, відбудови Храму та повного визволення! І тоді всі траурні пости перетворяться на великі свята!джерело: beerot  

Десятого числа місяця Тевет у 3336 році від Створення світу (425 р. до н. е.) війська вавилонського царя Навуходоносора взяли Єрусалим в облогу. Через тридцять місяців — дев’ятого Тамуза (а за одним із поглядів — сімнадцятого) 3338 року — мури міста були проламані, а згодом, дев’ятого Ава, Священний Храм було зруйновано, і єврейський народ був вигнаний до Вавилону на 70 років.Десяте Тевета (Асара бе-Тевет) (у 5786 році — 2025–2026 — припадає на 30 грудня) відзначається як день жалоби, посту й каяття. Їжа та пиття заборонені від світанку до настання ночі. Як і в інші пости, що тривають лише вдень (піст Гедалії, 17 Тамуза та піст Естер), дозволено вмиватися, умащуватися й носити шкіряне взуття — усе це заборонено лише 9 Ава та в Йом-Кіпур. Хворі (навіть без загрози життю), вагітні та жінки, що годують грудьми, яким важко постити, а також діти звільняються від обов’язку посту. Втім, їм не слід їсти прилюдно, а в цей день варто обмежитися простою їжею.До денних молитов додають уривки, що стосуються Асара бе-Тевет і дня посту. Також читають покаянні молитви Сліхот.У новітній час Десяте Тевета було обрано як «День загального Каддіша» на пам’ять про загиблих у Голокості, дата смерті яких часто залишається невідомою.

📜 Лист до Ребе: як виникла й утвердилася традиція особистого зверненняВ історії хасидизму практика писати Ребе сформувалася не як зовнішній звичай, а як природна форма духовного зв’язку. Вже в ранніх поколіннях хасиди прагнули не лише слухати вчення Ребе, а й ділитися з ним своїм життям, справами, труднощами та успіхами. Так поступово виникла особлива культура письмового звернення — уважна, відповідальна й глибоко особиста.З часом листи стали частиною внутрішнього маршруту хасидського життя: людина не просто ставить запитання чи просить благословення, а формулює власний стан, вдумливо перечитує свої думки й тим самим вибудовує ясніше ставлення до себе та своєї місії.✨ Лист як дзеркало життєвого шляхуЛист до Ребе зазвичай містить не лише прохання або опис ситуації, а й розповідь про те, що людина вже зробила, які кроки здійснила, де бачить поступ, а де відчуває труднощі. У цьому сенсі лист стає дзеркалом — способом побачити власні вчинки й наміри в цілісній картині.Для багатьох хасидів цей процес перетворюється на момент внутрішньої зупинки:потрібно не просто «написати», а осмислити, що справді важливо, що потребує виправлення, а що слід зміцнити й продовжити.Тому традиція підкреслює: лист — це не заміна зусиль, а форма відповідальності за власну дорогу в житті.📬 Про що писати?Особисте життя, громадська діяльність і духовні питанняТематика листів охоплює широкий спектр:— сімейні обставини та виховання дітей— вибір життєвого шляху, навчання, робота, переїзд— стан духовної практики й вивчення Тори— громадські та освітні проєкти— внутрішні сумніви, рішення й переломні моментиТак лист перетворюється на сполучну ланку між особистою долею людини та спільним завданням, до якого вона причетна. Це не лише діалог із духовним керівництвом, а й звернення до власної відповідальності за місце, де людина живе й діє.🕊️ «Підйон Нефеш» — лист особливої глибиниОкремий вимір практики — «Підйон Нефеш», звернення, яке пишуть у моменти особливої духовної серйозності. Його зміст не зводиться до прохань чи опису обставин; він передає внутрішній стан душі, її прагнення до виправлення та зміцнення зв’язку з джерелом духовного життя.До такого листа підходять із великою делікатністю й стриманістю — як до дії, що потребує тиші, уваги та чесності із самим собою. Він не є частим або формальним, а з’являється тоді, коли людина справді відчуває потребу говорити з глибини.🌟 Сучасна форма традиціїІ сьогодні ця практика зберігає свою значущість. Листи пишуть у періоди змін і важливих рішень, у радісні й складні моменти.Для одних це спосіб зібрати сили й навести лад у думках, для інших — зміцнення зв’язку з духовною лінією Ребе та з покликанням, до якого вони належать. Та ключовий елемент залишається спільним: лист стає внутрішньою дією, що змінює ставлення людини до власного життя й до світу навколо неї.📬 Ребе відповідав на сотні листів щодняЩодня Ребе приділяв увагу кожному листу, читаючи й відповідаючи сотням людей. Зазвичай двічі на місяць Ребе виїжджав на могилу свого тестя, де читав сотні листів, надісланих йому людьми з різних країн. Такий порядок свідчив про те, наскільки особисто Ребе був залучений у життя кожного хасида й як цінував цей зв’язок.📸 На фото: Любавицький Ребе читає лист одного з хасидів на могилі свого тестя Ребе Раяца.джерело: 📖 Любавицький календар 

Порада психолога:Уявіть, що у вас є друг. Друг на всі часи. Друг, який витримає. Витримає твоє розбите серце. Твою творчу кризу. Твою нічну тугу. Твої сумніви. Твій кар’єрний провал. І навіть твій успіх. І твоє щастя. Друг, який дає тобі силу. І опору. Який зберігає таємниці. Знає всі твої страхи, але ніколи не використає їх проти тебе.Мати такого друга — щастя. І велика честь.Мені було п’ять. Мій дідусь, Венадій Миколайович Чекалов, викладав у школі російську мову та літературу. Перше вересня. Лінійка. Дівчина веде урочисту частину. І в фіналі я мала вийти з квітами та прочитати монолог від майбутніх першокласників, які ще поки що дитсадківці. Така іронія від дівчинки, яка ходила в садочок лише за документами, зате чудово читала вірші. Корупція, всюди корупція.І ось настає час мого виходу. Я впадаю в ступор. Мені здається, що я перестаю дихати. Розпорядник тягне мене до сцени. Повітря виходить з легень, і я починаю кричати. Вити. Бабуся відводить погляд. Дідусь розгубився. Усі погляди звернені на мене. Усі знають, хто я така. І всім цікаво, чим закінчиться це дійство. Смішки. Хтось показує пальцем. І лише одна-єдина людина взяла мене за руку. Цілком незнайома мені дівчинка років десяти: «Хочеш, підемо разом?» І ми пішли. Спочатку пити водичку з фонтанчика. А потім і на сцену. Вона була поруч і тримала мене за руку. Хоча я навіть не знала, як її звати.Час минув дуже швидко. Я дорослішала. Вчилася. Закохувалася. Вчилася жити. Сотні разів виходила на сцену. Сотні разів зазнавала поразок. І сотні разів перемагала. Втрачала людей, яких любила. І знаходила любов у собі. Я дуже багато чого не вмію. Дуже багато чого не знаю. Погано розбираюся в більшості наукових питань. Але я зробила найголовніше. Я змогла виростити всередині себе друга, який завжди візьме мене за руку і скаже: «А давай разом!»У світі повно людей, які скажуть мені, що я ніколи не зможу. У світі повно людей, які скажуть, що я роблю дурниці. Людей, яким не подобається, як я готую. Як я пишу. Як я виглядаю. Як живу. Які вважають мої мрії нікчемними. Але я завжди беру себе за руку і кажу: «Давай разом!».Секрет щасливого життя простий. Робити для себе те, що ти зробив би для найкращого друга. Тримати за руку, коли страшно. Балувати подарунками. Годувати смачною їжею. Давати висипатися. Ділитися враженнями. Довіряти. Підтримувати. Обіймати. Пишатися успіхами. І втішати в горі. Зрозуміти, що робить тебе щасливою. Розрізняти, де любов, а де вже порнографія.Любити себе — це навчитися на себе покладатися. Слухати себе. І лише ставши таким другом для себе, ти зможеш дружити з іншими. І любити інших.джерело: InstitutPsihoterapiiResurs

*7 тевета 5540 року (16 грудня 1779 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Цві бен Ісраель Баал Шем-Тов.Діти рабі Баал Шем-Това — син Цві та дочка Адель (Ѓодл) народилися, коли рабі Ісраель Баал Шем-Тов та його дружина (сестра рабі Авраѓама-Гершона Кутовера) жили в Бродах. Саме батько та дядько стали вчителями юного Цвікі.Рабі Цві ніколи не підкреслював свого походження, але, як і його батько, гаряче любив євреїв (аѓават Ісраель) і всіляко допомагав їм уникнути неприємностей і небезпек. Так само як і батько, він майже всі гроші витрачав на благодійність, при цьому публічно не афішуючи своєї діяльності. Його сини відомі нам як рабі Аѓарон з Титова і рабі Дов з Ольнова.Після відходу з цього світу батька рабі Цві протягом року очолював хасидський рух, але в перший же йорцайт Баал Шем-Това передав кермо влади рабі Дов-Беру з Межерича (Межеричському магіду).Рабі Цві похований в Меджибожі, поруч зі своїм батьком.

Цього року світло Хануки знову вирушило в дорогу.Представники нашої громади відвідали малі єврейські громади України, щоб особисто привітати зі святом, запалити свічки й розділити радість Хануки поруч — не здалеку, а серцем.Програма «Ханука єднає серця», започаткована багато років тому Моше Реувен Асман, продовжує жити й об’єднувати — громади, людей, покоління.✨ Особливістю цього року стала участь підлітків із проєкту JYK teens.Вони не просто поїхали — вони понесли світло.Ханука — це тепло, присутність і продовження.Для малих громад.Щоб кожен знав: про нього пам’ятають. 

«Дідан Ноцах» буквально означає «наше — перемогло». Це особливий день у хасидській історії, який відзначають 5 тевета.❓Що сталосяУ 1987 році в США завершився судовий процес щодо бібліотеки Любавицьких Ребе. Суд визнав:📚 книги та рукописи належать не приватній особі, а всьому руху ХаБаД.Рішення стало духовною перемогою: знання — не власність одиниці, а спадщина народу.❓Чому це свято книгКнига в юдаїзмі — не предмет, а носій світла.Тора, хасидські тексти, листи Ребе — це ланцюг поколінь.Перемога була не юридичною, а ціннісною: істина перемагає, коли її відкривають усім.❓Як відзначаютьпосилене вивчення Тори та хасидських текстів; книжкові виставки, фарбренгени;підкреслення ідеї: «книга має жити серед людей».❗Сенс дняЯкщо щось належить істині — воно не може бути замкненим.Книги повинні дихати. А знання — йти в світ.«Дідан Ноцах» — це день, коли перемагає пам’ять, слово і світло розуму.

  частина 4, заключна⚖️ Суд за книги✨ В історії ХАБАДу було чимало драматичних сторінок, але одна з найгучніших розгорнулася в Нью-Йорку у 1985–1987 роках. Це була не просто юридична тяганина — а справжня духовна битва: кому належить бібліотека Ребе Раяца — приватним спадкоємцям чи всьому руху?🟨 З чого почалася суперечка📚 Після того як у 1950 році Ребе Раяц (раббі Йосеф-Іцхак) відійшов у вічність, бібліотека залишилася в 770 під опікою «Агудас Хасидей Хабад».Для хасидів це було природно: сам Раяц у листах писав, що бібліотека — не особиста власність, а надбання хасидів.Однак на початку 1985 року його онук Беррі Гур-Аріє заявив, що книги є його приватною спадщиною, і навіть почав продавати томи на аукціонах. Перші книги хасиди були змушені викуповувати за величезні гроші, аби не допустити їх зникнення з бібліотеки. Для хабадників це стало ударом у саме серце: йшлося не про речі, а про святі книги й рукописи, у яких — подих Ребе.🟨 Судова справа⚖️ У 1985 році справа дійшла до американського суду. Процес був незвичайним: у залі звучали не лише юридичні аргументи, а й листи Ребе Раяца, де він чітко писав, що бібліотека — надбання руху ХАБАД.Перед початком слухань у ребецн Хаї-Мушки запитали:«Чия це бібліотека?»Вона відповіла:«Бібліотека належить Ребе,а Ребе належить хасидам».Ці слова стали вирішальними.🙏 Увесь час, поки тривали засідання, хасиди в Нью-Йорку й по всьому світу молилися, читали Тегілім, багато хто тримав пости. Це був справжній «судний день» — і в залі суду, і на Небесах.🟨 Рішення суду — «Дідан Ноцах»🎉 5 тевета 5747 року (1987) суд виніс остаточний вердикт:«Бібліотека належить Агудас Хасидей Хабад».Радість була величезною: хасиди танцювали біля будівлі суду й телефонували друзям по всьому світу.✨ Ребе тоді сказав:«Ці книги не є моїми особистимиі не є чиєюсь приватною власністю.Вони належать усім хасидам —це скарб усього руху».🟨 Наслідки перемоги📚 Одразу після суду Ребе розпочав новий етап — зміцнення й розширення бібліотеки. Він звернувся до хасидів усього світу з проханням надсилати старі видання, рідкісні томи та рукописи.🏛️ У 1989 році розпочалася реконструкція: сусідню будівлю об’єднали з бібліотекою, зробили перехід із 770, створили сучасні приміщення для зберігання та каталогізації.У 1992 році бібліотека відкрилася для дослідників, а в 1994-му було створено виставкову залу для широкої публіки.✨ «Суд за книги» став символом:йшлося не про власність, а про святість і вірність справі Ребе.Відтоді бібліотека живе не як музей,а як живе серце ХАБАДу — відкрите для всього єврейського народу. джерело: 📖 Любавицький календар 

*5 тевета 5293 року (3 грудня 1532 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шломо Молхо.Рабі Шломо народився в 1500 році в Лісабоні, в родині португальських маранів (хрещених євреїв, які таємно зберегли вірність іудаїзму) і носив ім'я Діогу Піріш. Він отримав світську освіту і у віці 21 року був призначений секретарем королівської ради Португалії. В результаті зустрічі з Давидом Реувені в 1525 році, всупереч порадам останнього, Діогу Піріш здійснив обрізання і прийняв єврейське ім'я, через що обоє були змушені втекти з країни. У грецьких Салоніках Молхо вивчав Каббалу і познайомився з творцем «Шулхан Аруха» рабі Йосефом Каро.У 1529 році через донос, в якому говорилося, що він, повернувшись до іудаїзму марран, Молхо був змушений втекти до Риму, де увійшов у довіру до папи Климента VII, який видав йому охоронну грамоту від інквізиції.У 1532 році рабі Молхо разом з Давидом Реувені з'явилися в Регенсбурзі до імператора Карла V. За його наказом Молхо був заарештований і, за відмову зректися своїх переконань і прийняти християнство, був спалений на вогнищі, зробивши тим самим кідуш ѓа-Шем.*5 тевета 5676 року (9 грудня 1915 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мордехая-Довбера Слоніма.Рабі Мордехай-Довбер був сином рабі Яакова Слоніма і ребецн Менухи-Рохл (відповідно, онуком Мітелер ребе). Він народився в Любавичах і у віці п'яти років разом з батьками переїхав до Ерец-Ісраель, в місто Хеврон. Ставши дорослим, рабі Мордехай-Довбер очолював хабадське об'єднання в Ерец-Ісраель і багато разів приїжджав до Любавичів, особливо близько спілкуючись з п'ятим Любавицьким ребе рабі Шолом-Дов-Бером (ребе Рашаб).Звертаючись до рабі Мордехая, ребе Рашаб називав його «зятем». Справа в тому, що коли рабі Мордехай приїхав до Любавичів, рабі Рашаб, син тодішнього Ребе, рабі Шмуеля (ребе Маѓараш), проводив з ним довгі години, слухаючи розповіді про попередніх ребе (рабі Мордехай чув їх від своєї мами. Одного разу ребе Маѓараш теж послухав ці розповіді і вони так сподобалися йому, що він сказав синові: «запроси його до себе зятем за стіл» (У ті часи багаті євреї прагнули видавати своїх дочок нехай і за бідних, але зате вчених юнаків і брали на себе зобов'язання утримувати зятя певний час, даючи йому можливість вчитися далі. Відповідно, фраза про «запрошення зятем за стіл» означала визнання мудрості рабі Мордехая, здатного прикрасити будь-яку сім'ю). Так рабі Мордехай став для ребе Рашаба «зятем».Похований рабі Мордехай в Хевроні, поруч з могилою матері.джерело: chabad.odessa

📚 частина 3.«Бібліотека Шнеєрсона» в росії✨ В історії бібліотеки ХАБАДу є особлива глава — сповнена болю й надії. Йдеться про так звану «Бібліотеку Шнеєрсона», яка й досі залишається в росії. 🔹 Як книги опинилися в москві📖 Ще в роки Першої світової війни Ребе Рашаб (раббі Шолом-Довбер) був змушений залишити Любавичі й переїхати до ростова. Щоб урятувати безцінні книги, він відправив бібліотеку на зберігання до москви. Там вони мали дочекатися його повернення.⚠️ Але історія розпорядилася інакше: незабаром вибухнула революція, до влади прийшли більшовики, і всі приватні сховища були націоналізовані. Так свята бібліотека опинилася в руках радянської влади й увійшла до фондів Державної бібліотеки імені леніна. 🔹 Боротьба Ребе Раяца📚 Ребе Раяц, син Рашаба, знову і знову звертався до радянської влади з проханнями та петиціями повернути бібліотеку. Але комуністи були непохитні: книги оголосили "надбанням народу"Відтоді хасиди називали це «підйон швуйїм» — визволення полонених. Адже в їхніх очах святі книги перебували в справжньому галуті (вигнанні). 🔹 Після падіння срср🌍 У 1990-х роках, після розпаду радянського союзу, ХАБАД і уряд США почали активно вимагати повернення бібліотеки. Ребе говорив із особливим болем:> «Це не просто книги. Це іскри святості, які томляться в полоні в чужих».російська влада обіцяла шукати рішення, але на практиці майже нічого не змінилося... 🔹 Що сьогодні🏛️ Сьогодні частина колекції зберігається в російській державній бібліотеці. Інша частина — в Єврейському музеї та Центрі толерантності в москві.📌 Але для ХАБАДу це не вирішує проблему. Адже книги не мають бути музейними експонатами, відірваними від свого справжнього дому — 770 у Брукліні.До сьогодні США та ХАБАД вимагають повернути бібліотеку, але росія продовжує відмовляти. 🔹 Символ незавершеного визволення✨ Ця історія триває вже понад сто років. Для хасидів це символ: поки книги залишаються у вигнанні, сама місія ХАБАДу не завершена.Хасиди по всьому світу вірять: настане час, і святі книги повернуться додому — до бібліотеки **«Оhel Yosef Yitzchak – Lubavitch»** у Нью-Йорку. ⚡️ Отже, «Бібліотека Шнеєрсона» в росії залишається не лише історичним фактом, а й живим болем і надією всього ХАБАДу. ⚖️ На початку 2010-х років справа дійшла до американських судів. Суд у Вашингтоні постановив:**росія зобов’язана повернути бібліотеку Шнеєрсона до США.**Але росія відмовилася. Тоді суд ухвалив безпрецедентне рішення:🇺🇸 за кожен день, поки книги не повернуті, росія має сплачувати штраф — **50 000 доларів на добу (!)**💰 Відтоді ця сума зростає і вже давно перевищила сотні мільйонів доларів. джерело:📖 **Любавицький календар**  

4 тевета 5640 року (19 грудня 1879 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хаїма-Шнеура-Залмана з Ляда.Рабі Хаїм-Шнеур-Залман (також відомий під акронімом Рахшаз) був третім сином третього Лббавіцького ребе Цемах-Цедека. Він народився в Любавичах через рік після відходу з цього світу свого прадідуся — Алтер ребе і був названий на його честь (додаткове ім'я Хаїм він отримав у дитинстві, під час хвороби).Після відходу з життя його батька, ребе Цемах-Цедека, він ще три роки залишався в Любавичах, після чого переїхав до Ляд, де став главою Лядської гілки хабадського хасидизму і залишався ним 11 років. джерело: chabad.odessa

💔 Понівечена 5-поверхівка у Святошинському районі