*6 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Дарування євреям Тори на горі Синай.

Через сім тижнів після Виходу з Єгипту Всевишній явив себе єврейському народові на горі Синай. Тут 600 тисяч євреїв (а в той момент біля гори Синай перебували також душі євреїв, яким судилося народитися в усіх майбутніх поколіннях) почули перші дві з десяти заповідей, однак злякалися того, що відбувається, тому решта вісім заповідей були передані через Моше-рабейну. Далі Моше піднявся на вершину Синая і провів там 40 днів, отримуючи решту Тори.

*6 сівана 2854 року (906 р. до н.е.) — день народження великого мудреця і праведника, царя Давида.

Мідраш розповідає, що Всевишній, створюючи першу людину, Адама, провів перед його внутрішнім зором усі майбутні покоління, і Адам побачив немовля, якому було призначене велике майбутнє, але яке мало померти одразу після народження. І Адам, якому було відведено 1000 років життя, пожертвував 70 із них на користь цього немовляти. Цим немовлям і був Давид, молодший син голови коліна Єгуди Ішая і правнук відомої праведниці Рут.

*6 сівана 2924 року (836 р. до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) царя Давида.

Один із найвидатніших у єврейській історії царів і мудреців, праведник і співець Ізраїлю Давид бен Ішай прожив рівно 70 років, відійшовши з цього світу в той самий день, коли й прийшов у нього. Мідраш розповідає, що Ангел Смерті довго не міг забрати царя Давида, тому що він постійно був занурений у вивчення Тори. І тоді він зламав гілку дерева. Давид відволікся на звук, і ангел зробив свою справу.

Батько Давида, Ішай, був реінкарнацією голови коліна Єгуди Нахшона бен Амінадава (який під час переходу через Червоне море першим увійшов у воду). На царство Давида помазав пророк Шмуель, і надалі саме його нащадки були визнані законними єврейськими царями (Мошіах також походить із роду царя Давида).

Цар Давид був великим воїном, який переміг велетня Голіята і відвоював Єрусалим у євусеїв, а потім зробив його своєю столицею. Цар Давид купив у останнього євусейського царя Аравни Храмову гору (саме купив у вже переможеного противника, а не просто захопив як переможець), на якій згодом його син Шломо (Соломон) збудував Храм. Сам Давид мав намір розпочати будівництво Храму, але Всевишній заборонив йому це, оскільки він, будучи воїном, пролив багато крові.

А ще цар Давид був автором багатьох псалмів, зібраних у книгу Теѓілім.

Похований цар Давид у Єрусалимі. Коли в XVI столітті турецький султан Сулейман вирішив обнести Єрусалим новою міською стіною, могила праведника через недогляд архітекторів опинилася поза межами міста. Розгніваний султан, який сподівався, що могила праведника охоронятиме місто не гірше за міцні стіни, стратив архітектора.

*6 сівана 5520 року (21 травня 1760 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) засновника хасидизму рабі Ісраеля бен Еліезера Баал Шем-Това (рабі Бешт).

Рабі Ісраель народився у 1698 році в невеликому українському містечку Окуп на кордоні з Польщею і Валахією у побожних, але бідних і вже немолодих батьків. Рано осиротівши, він служив помічником меламеда, а згодом сторожем у синагозі; у 18 років одружився, незабаром овдовів і почав мандрувати єврейськими містечками Східної Галичини. Через два роки він одружився вдруге — з дочкою купця Ефраїма Кутовера, а через деякий час усамітнився в Карпатських горах, де провів кілька років, заробляючи на життя важкою фізичною працею. У 1730 році рабі Ісраель оселився в Тлусті, а у 1740 році рабі Ісраель бен Еліезер, уже відомий як Баал Шем-Тов, переїхав до Меджибожа (Хмельницька область), який став центром його діяльності.

Багато років Баал Шем-Тов збирався здійснити подорож до Ерец-Ісраель і, здається, навіть вирушив у дорогу (кажуть, що доїхав до Стамбула), але з невідомої причини повернувся назад.

У рабі Ісраеля були син Цві-Гірш і донька Годл (Адель), сини якої — рабі Моше-Хаїм-Ефраїм із Судилкова і Борух із Меджибожа, а також онук рабі Нахман із Брацлава стали главами хасидських рухів.

Рабі Ісраель пішов із цього світу у віці 61 року, 8 місяців і 18 днів. Перед смертю він сказав, що має можливість, щоб з ним сталося, як із пророком Еліягу (пророк Ілля), який був узятий живим на небеса, але він не хоче втрачати те, про що сказано: «Бо порох ти, і в порох повернешся».

Рабі Бешт похований у місті Меджибожі. Після його відходу хасидський рух очолив рабі Дов-Бер із Межерича.

джерело: chabad.odessa