📌7 сівана 5509 року (24 травня 1749 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраѓама бен Авраѓама Потоцького (гер-цедек).

Гер-цедек («праведний прозеліт», тобто праведник, який прийняв юдаїзм) жив за часів Віленського гаона рабі Еліягу бен Шломо-Залмана. Народився він в одній із найзнатніших польських родин — Потоцьких і був відомий як граф Валентин Потоцький.

Вирушивши на навчання до Парижа, граф Потоцький подружився там з іншим польським аристократом — паном Зарембою. Одного разу друзі побачили старого єврея, зануреного у вивчення Талмуду, і звернулися до нього з проханням ознайомити їх з основами юдаїзму, поклявшись, що приймуть його, якщо переконаються у хибності християнської віри. Заремба забув про обітницю, а Потоцький, повчившись деякий час у Папській академії в Римі, поїхав до Амстердама і там прийняв юдаїзм, узявши ім’я Авраѓам. Заремба дізнався про зникнення Потоцького і згадав про клятву. Він вирушив із сім’єю з Литви до Амстердама, також прийняв юдаїзм і згодом оселився в Ерец-Ісраель. Потоцький повернувся до Литви і оселився поблизу Вільно.

Одного разу Авраѓам насварив хлопчика, який заважав молитві в синагозі, і його батько доніс владі про прозеліта. Перехід християнина в юдаїзм карався смертю, тому Авраѓама заарештували і віддали під суд. Незважаючи на вмовляння, він не зрікся юдаїзму і був спалений на вогнищі біля стіни вільненської фортеці, промовивши перед смертю благословення для тих, хто приймає мученицьку смерть (кідуш га-Шем). Один із місцевих євреїв, Еліезер Зіскес, проникнувши під виглядом християнина на місце страти, зібрав частину попелу і вцілілий палець страченого і поховав їх на єврейському кладовищі. На його могилі виросло велике дерево, але на початку XX століття її було зруйновано католиками. Після Другої світової війни євреї Вільнюса перепоховали Потоцького, Віленського гаона, його дружину і сина на новому єврейському кладовищі і звели над їхніми могилами спільний склеп.

📌7 сівана 5521 року (9 червня 1761 року) — рабі Дов-Бер (Магід) із Межерича очолив хасидський рух.

Після відходу рабі Ісраеля Баал Шем-Това його син, рабі Цві, був обраний главою руху хасидизму. Через рік учні Бешта — «Святе братство» («Хевра кадіша») побачили, що його сили слабкі, а рухові в тих умовах потрібен був сильний керівник.

На святковій трапезі другого дня свята Швуес, після першої річниці відходу Бешта, рабі Цві сидів на чолі столу, одягнений у одяг свого батька, а «Хевра кадіша» сиділа навколо нього. Після того як рабі Цві завершив виголошення Тори, він підвівся і сказав:

— Сьогодні до мене приходив мій святий батько і повідомив мені: «Свита згори разом зі своїми слугами, які зазвичай були з ним, сьогодні перейшли до святого і грізного рабі Берінья, сина рабі Авраѓама (тобто до Бера — Межеріцького Магіда). Тому, сину мій, передай йому керівництво в присутності всієї “Хевра кадіша”, а він сяде на моє місце на чолі столу, а ти сядеш на його місце. І знай, що буде з вами удача і подвійна духовна сила».

Сказавши це, рабі Цві звернувся до Магіда з благословенням «Мазл тов!», зняв своє верхнє вбрання і передав його рабі Дов-Беру, а сам одягнув його вбрання і сів на його місце.

джерело: chabad.odessa