З погляду психології, віра — не гарантія успіху й не чарівна кнопка, яка автоматично створює 99% шансів. Проте навіть крихітна надія здатна змінити наше ставлення до ситуації.Коли людина допускає думку, що вихід усе-таки існує, вона перестає бачити лише безвихідь і починає шукати можливості: робить ще одну спробу, звертається по допомогу, помічає нові варіанти та знаходить сили рухатися далі.Цей один відсоток віри стає внутрішнім запитанням: «А що я можу зробити просто зараз?»Шанси не завжди з’являються самі. Часто віра допомагає нам їх побачити, а наполегливість — перетворити на реальні зміни.Іноді одного відсотка достатньо не для миттєвої перемоги, а лише для того, щоб сьогодні не здатися. Але саме з цього маленького кроку нерідко починається велика дорога.

Неймовірна історія реб Рафаеля Цемаха Худайдатова: єврейський колгосп, порятунок 3000 людей і вірність традиціїІсторія життя реб Рафаеля Цемаха Худайдатова (1899–1987) читається як справжній історичний роман. Праведник, громадський лідер, меценат і хасид Хабаду, він зумів не лише зберегти єврейський спосіб життя в найтяжчі роки радянського режиму, а й урятувати тисячі людських життів. Коріння та дитинство між Кокандом і ЄрусалимомРафаель Цемах народився 1 Мархешвана 5660 (1899) року в місті Коканд, неподалік від кордону Узбекистану з Афганістаном. Він походив зі славетного роду: його прапрадідом був відомий посланець із Цфата рабі Йосеф Маман, який відродив духовне життя Бухари. Його дідом по материнській лінії був рабі Шимон Хахам — один із духовних провідників бухарського єврейства та засновник Бухарського кварталу в Єрусалимі.У десятирічному віці Рафаель разом із родиною вирушив до Єрусалима, де навчався в Талмуд-Торі та опанував іврит. Повернувшись до Коканда, щоб завершити справи перед остаточним переїздом, родина опинилася в пастці Першої світової війни. У 1918 році під час революційних боїв у Коканді загинуло понад сто євреїв. Будинки та родинна крамниця згоріли, і сім’я була змушена тікати. Переїзд до Самарканда та створення єврейського колгоспуРодина перебралася до Самарканда. У 1919 році Рафаель одружився з Рахель, донькою свого двоюрідного брата, й успішно почав займатися сільським господарством.У 1925 році, коли радянська влада розгорнула жорстоку боротьбу проти релігії, реб Рафаель разом із Натаном Катановим заснував за 20 кілометрів від Самарканда перший єврейський сільськогосподарський колгосп. Найдивовижнішим було те, що його мешканці офіційно дотримувалися Шабату!До 1934 року в колгоспі проживало близько 400 родин. Там діяли синагога, лікарня та міква, працювали рабини й шохети. У 1938 році під тиском НКВС реб Рафаель був змушений залишити колгосп, щоб уберегти його мешканців від репресій, і повернутися до Самарканда. Виробництво вина та порятунок 3000 біженцівУ Самарканді реб Рафаель очолив великий виноробний завод. Він влаштував на роботу сотні євреїв, забезпечивши їх рятівними продуктовими картками. Попри доноси про те, що у дні єврейських свят підприємство припиняло роботу, йому щоразу вдавалося уникнути арешту.У роки Другої світової війни його маєток став осередком порятунку єврейських біженців із Європи. Одночасно в нього проживало до ста людей, а загалом він урятував близько 3000 осіб!За таємну допомогу біженцям реб Рафаеля заарештували, однак у суді він домігся повного виправдання. Репатріація до Ізраїлю та духовна спадщинаУ грудні 1971 року реб Рафаель здійснив алію. В Ізраїлі його зустрічали сотні врятованих ним людей. У Бней-Браку на його честь влаштували зворушливу зустріч, у якій взяло участь багато тих, хто пережив Шоа.Він оселився в Кір’ят-Малахі, де збудував синагогу для бухарської громади, долучався до відновлення Масличної гори та видавав священні книги бухарсько-єврейською мовою.Особливою сторінкою його життя стала зустріч із Любавицьким Ребе, перед яким він особисто виконав відомий нігун «Атем шалом».Рабі Рафаель Цемах Худайдатов пішов із життя 1 Елула 5747 (1987) року. Його поховали на Масличній горі в Єрусалимі поруч із дружиною Рахель. Любавицький календар

За останні роки синьо-жовтий прапор став для нас чимось значно більшим, ніж державний символ. Він зустрічає українців на вокзалах далеких країн, майорить над лікарнями й волонтерськими штабами, його несуть наші захисники, а після визволення міст повертають на рідні вулиці.Він промовляє без слів: це наша земля, наш дім і наша свобода.Єврейська  Громада вітає всіх із Днем Державного Прапора. Нехай якнайшвидше він замайорить над кожним українським містом і селом — без війни, без страху, під мирним небом.Нехай Вс-вишній береже Україну та всіх, хто її захищає.🙌

Щодня о : Україна єднається у хвилині мовчання.

 9 елула 2321 року (1439 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Дана, сина нашого праотця Яакова.Дан був п'ятим сином нашого праотця Яакова і першим сином його дружини Білги (служниці ще однієї дружини Яакова — Рахелі).Наділ Дана простягався на південь від річки Яркон і межував із наділами Ефраїма, Біньямина та Єѓуди, але стиснуте пліштім (філістимлянами) коліно Дана було змушене шукати нові території, і п'ять «мужів сильних» були послані з міст Цора та Ештаол «оглянути землю й дізнатися про неї». Представники коліна Дана захопили та спалили неєврейське місто Лаїш на крайньому півночі країни, біля витоків Йордану, і на його місці заснували нове місто — Дан. Частина коліна Дана переселилася на нову територію, а інша залишилася у своєму колишньому наділі на півдні та вела постійну боротьбу з пліштім. Із коліна Дана походив один із суддів Ізраїлю Шимшон (Самсон).Зараз на місці володінь Дана розташований діловий центр Ізраїлю — Тель-Авів, а сама навколишня територія так і називається: Гуш-Дан (земля Дана).Дан відійшов із цього світу у віці 127 років і був похований у місті Ештаол, на території свого наділу.9 елула 5027 року (1 вересня 1267 року) — Завдяки зусиллям Рамбана знову була відновлена єврейська громада в Єрусалимі.Великий мудрець і коментатор Тори рабі Моше бен Нахман (Рамбан або Нахманід, як його прийнято називати в західній літературі) був змушений тікати з рідної Іспанії після знаменитого барселонського «диспуту Нахманіда». Він прибув до Єрусалима й застав тут лише двох євреїв: батька та сина, які займалися фарбуванням тканин.Завдяки зусиллям рабі Моше єврейське життя в місті було відновлене, і невдовзі в Єрусалимі з'явився міньян (необхідна для молитви кількість людей — 10 дорослих євреїв), а також була відкрита синагога, яка функціонує й донині. У 1948 році «синагога Рамбана», як і інші синагоги єврейського кварталу Старого міста, була зруйнована арабами та відновлена після визволення Єрусалима в 1967 році.джерео: chabad.odessa

У темні часи, коли страшні епідемії тифу спустошували цілі міста, діяло жорстоке правило: тяжкохворих відправляли помирати в ізоляції. Заражених звозили до спеціального барака за містом, куди нікому не дозволяли входити, крім лікаря, який навідувався туди раз на день.Не оминула ця доля й рабина міста Миколаєва — раббі Меїра-Шломо Яновського. Лікарі винесли невтішний вердикт: надії немає.Вікно, що стало межею між життям і смертюКоли про це дізнався його близький друг, шохет рав Ашер Гроссман, він не зміг просто сидіти склавши руки. Він поспішив до карантинного барака, але охорона перегородила йому шлях — усередину його, звісно, не пустили.Та рав Ашер не здався. Він обійшов похмуру будівлю, знайшов вікно, яке виходило просто до палати друга, і вирішив діяти єдиним доступним йому способом — силою слова.Щодня — день у день, тиждень за тижнем — він приходив під це вікно й серед тиші безлюдної околиці вголос читав філософські та глибоко містичні рядки з книги «Танія», а саме послання «Леаскільха біна» — «Щоб дати тобі розуміння».Про що говорили ті рятівні рядки?Текст, який годинами лунав за вікном, ніс зневіреній людині надзвичайно важливу думку:Немає зла, що сходить згори: усе, що відбувається у світі, є абсолютним, хоча часом і прихованим, добром.Справжня віра полягає в усвідомленні того, що світ щомиті твориться з нічого вищою силою добра.Зневіра, страх і туга руйнують людину зсередини, тоді як радість та усвідомлення вищого сенсу дарують душевну й фізичну стійкість.Рав Ашер не знав, чи чує його друг крізь товсті стіни, чи долинає його голос до хворого. Але він продовжував вдихати життя в того, хто помирав, — самим звучанням свого голосу.Дивовижне зцілення та неймовірне продовженняСталося справжнє медичне диво: усупереч усім прогнозам лікарів рабин почав одужувати й зрештою повністю подолав хворобу.Коли він урочисто повернувся додому, його зустрічав радісний натовп. Помітивши попереду свого друга Ашера, рабин підійшов, міцно обійняв його й сказав найголовніше: саме ті слова, що лунали за вікном, прогнали смертельний страх, звільнили його від зневіри та дали тілу сили вижити.Доля розпорядилася так, що через роки в родині врятованого рабина народився онук, якому судилося стати видатним духовним лідером нашого часу — Любавицьким Ребе.Ми часто стикаємося з перешкодами, які здаються нездоланними. Але ця історія нагадує: сила людського духу, віра в добрий результат і відмова піддаватися зневірі здатні творити справжні дива там, де медицина й логіка вже безсилі.📖 t.me/LubavitcherRebe770

📖 ВступУ нашому тижневому розділі Тора заповідає землеробам: якщо під час збирання врожаю з воза або з рук випадуть снопи пшениці, їх заборонено підбирати — потрібно залишити їх бідним, сиротам і вдовам.За цей учинок Всевишній обіцяє Своєму народові особливе благословення. Як сказано у вірші: «…нехай залишиться це для сироти й удови, щоб благословив тебе Господь, Б-г твій».🤔 ЗапитанняНа перший погляд це здається дивним: чому власник поля удостоюється особливого благословення, якщо снопи випали з його рук випадково? Адже він навіть не знав про це й зовсім не мав наміру зробити добро бідним!💡 ВідповідьВідповідь прихована в глибинному принципі: кожен єврей у самій своїй сутності щиро прагне виконувати волю Всевишнього. Якщо ж трапляється, що він порушує Його заповіді або втрачає можливість їх виконати, це відбувається лише через тимчасовий «дух нерозсудливості» — руах штут, який затьмарює його розум.Оскільки в душі кожного єврея закладене постійне й незмінне прагнення виконувати слово Б-га, то навіть тоді, коли людина не мала свідомого наміру здійснити заповідь, саме її мимовільне виконання походить із цього внутрішнього бажання — навіть без участі розуму.Саме тому людина удостоюється благословення навіть без усвідомленого наміру.📌 Урок для насНавіть коли єврей виконує певну заповідь і нам здається, що він робить це заради власної вигоди чи з особистих міркувань, — це лише зовнішня оболонка. Справжнім, глибинним мотивом його вчинку є внутрішнє прагнення душі та її вічний зв’язок із Всевишнім.За матеріалами «Ітваадуйот», 5751 р., т. 1, с. 189.📖 https://t.me/LubavitcherRebe770

Настанова з книги «Айом-йом» на 8 Елула розповідає про відданість Цемах Цедека — третього Любавицького Ребе — духовній спадщині Алтер Ребе, засновника Хабаду. Настанова дняЦемах Цедек назвав три заслуги, завдяки яким він досяг успіху на з’їзді рабинів у петербурзі 5603 (1843) року.Однією з них були тридцять дві тисячі годин, які він присвятив праці над творами Алтер Ребе впродовж тридцяти років — від 5564 до 5594 року.У 5564 (1804) році він установив для себе особливий розклад вивчення праць Алтер Ребе, а в 5594 (1834) році розпочав їх публікацію. Головна думка дня 32 000 годин відданої праціЦемах Цедек присвятив величезну частину свого життя вивченню, упорядкуванню та збереженню вчення Алтер Ребе. Ця багаторічна праця стала його духовною силою та опорою у складний і відповідальний час. Великий результат народжується в тишіУспіх у надзвичайно складних суспільних справах не виникає раптово. За ним часто стоять роки наполегливої, непомітної для інших духовної праці, навчання та внутрішньої дисципліни. Урок місяця ЕлулЕлул — час духовного підсумку й чесної розмови із собою. Ця настанова спонукає замислитися: скільки часу ми присвячуємо вивченню Тори, добрим справам і власному духовному зростанню?Навіть невеликий, але постійний крок здатен із часом стати основою великих звершень. Адже духовний скарб також складається по крихті — година за годиною, день за днем. Джерело: Chabad.org — «Айом-йом: 8 Елула»