19 тішрея 5558 року (9 жовтня 1797 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу бен Шломо-Залмана Кремера з Вільно (Віленський гаон).

Рабі Еліягу, відомий також як га-Гра (акронім слів га-Гаон рабі Еліягу), народився в містечку Селець, неподалік від Вільно (Вільнюс). Він походив зі знатної рабинської родини (його предком був рабі Моше бен Цві-Нафталі-Гірш Софер Рібкас — автор праці «Беер га-Гола» («Криниця вигнання»), і з раннього дитинства дитина привернула до себе увагу винятковими здібностями. Від нього дуже скоро відмовилися всі вчителі, заявивши, що їм нічому його вчити, і йому довелося займатися вдома, спочатку з батьком, рабі Шломо-Залманом, а потім самостійно. У 5 років юний Еліягу вже повністю вивчив Тору з коментарями, а в 7 років виголосив у Великій синагозі Вільно драшу (промову на тему тижневого розділу Тори), після якої головний рабин міста прийшов до них додому, щоб дізнатися, хто написав хлопчикові текст — він не міг повірити, що семирічна дитина здатна на таке.

Окрім Письмової та Усної Тори майбутній гаон (у перекладі з івриту «геній») у процесі самоосвіти приділяв багато уваги Кабалі (теоретичній і навіть практичній), а також вивчав світські дисципліни, зокрема астрономію, геометрію та алгебру.

Одружившись у 18 років, він цілком віддався навчанню, і через два роки, подібно до багатьох подвижників того часу, вирушив у так званий галут («вигнання»), тобто протягом п'яти років мандрував єврейськими громадами Польщі та Німеччини. Він уже тоді славився в єврейському світі своєю ерудицією, і рабин Йонатан Ейбеншюц під час своєї знаменитої суперечки з рабі Яаковом Емденом апелював до авторитету Еліягу бен Шломо-Залмана, «слава якого велика в Польщі, Берліні, Ліссі та в усіх місцях, де він мандрував». Повернувшись додому, молодий чоловік оселився у Вільно, де й прожив до кінця життя.

Відмовившись обійняти посаду рабина, він присвятив життя вивченню Талмуду, ведучи аскетичний та усамітнений спосіб життя. За розповідями синів, він спав не більше двох годин на добу й лише по пів години за один раз. Кожну хвилину, витрачену не на вивчення Тори, він заносив до спеціального записника й перед Йом-Кіпуром каявся за кожну з них. При цьому кількість таких хвилин за рік ніколи не перевищувала 180 (тобто 3 годин на рік)! Він не обіймав жодної громадської посади, і громада Вільно призначила йому невелике щотижневе утримання.

Віленський гаон став найбільшим авторитетом Східної Європи, і коли в Білорусі та Литві з'явилися перші хасиди, шкловська громада запитала його думку щодо ставлення до нової «секти». Гаон закликав до непримиренної боротьби з хасидами, і 1772 року від його імені в усіх віленських синагогах під звуки труб і при запалених свічках хасидів було піддано херему (відлученню від громади).

Так Вільно стало центром опозиції хасидизму. Двічі керівники білоруських хасидів — рабі Менахем-Мендл із Вітебська та Шнеур-Залман із Ляд (Алтер ребе) — робили спроби зустрітися з гаоном, щоб переконати його в тому, що хасидизм не суперечить традиційному юдаїзму. Але він відмовився їх прийняти, і коли вони прийшли до нього, він — поважний і шанований рабин — виліз через віконце заднього двору й поїхав із міста, відмовившись повертатися туди доти, доки в ньому перебувають хасиди!

У 1783 році рабі Еліягу бен Шломо-Залман вирішив поїхати до Ерец-Ісраель із наміром згодом викликати туди всю родину. Після короткого перебування в Ерец-Ісраель з невідомих причин він повернувся до Вільно.

Віленський гаон сприяв створенню типу литвака (литовсько-білоруського єврея) і мітнагеда (противника хасидизму). Його правнуком був відомий російський книговидавець Єфрон (енциклопедія Брокгауза та Єфрона).

19 тішрея 5574 року (13 жовтня 1813 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова-Іцхака бен Ашера з Пшисхи.

Рабі Яаков-Іцхак, також відомий як га-Йєгуді га-Кадош (Святий єврей), народився у відомій рабинській родині. Навчався він у рабі Ар'є-Лейба Харіфа в Пшедбужі та Апте (Опатуві), а також у єшиві містечка Лісси (Лешно) під керівництвом рабі Давида-Тевеле бен Натана з Лісси, а хасидом став під впливом рабі Моше-Лейба із Сасова.

Переломним моментом у його житті стала зустріч із Яаковом-Іцхаком га-Леві Горовицем («Провидцем із Любліна»), найближчим учнем якого він став. Провидець із Любліна призначив його духовним радником молодих учнів, і тут він отримав прізвисько «Святий єврей».

«Святий єврей» помер, не досягнувши 50 років, і хасиди визнали своїм вождем його учня рабі Сімху-Бунема з Пшисхи. Серед його видатних послідовників були рабі Менахем-Мендл із Коцка, рабі Ханох-Генох з Александрова, рабі Іцхак Калиш із Варки та рабі Іссахар-Бер із Радошиць.

джерело: chabad.odessa