Начальник Генштабу ЦАХАЛу під час візиту до сектора Гази випадково зустрів свого сина — танкіста.Кілька хвилин — побачити, обійняти, сказати щось коротке. Потім знову — кожен до свого обов’язку......... Так виглядає війна, коли вона поруч..........джерло: VestyIsrael

Зараз у мережі шириться інформація: «Станцію Арсенальна збудували у 1960 році на глибині 105,5 м як укриття для партійної верхівки».Звучить інтригуюче. Але давайте розберемося, що з цього — правда, а що більше схоже на міф.✅ Факт: Станція «Арсенальна» дійсно відкрилась у 1960 році й залишається найглибшою у світі — 105,5 метрів.Її глибина пов’язана передусім із рельєфом місцевості поблизу Дніпра, а не лише з потребами безпеки.🤫 Міф чи правда? Версія про бункер для партійної верхівки не має офіційного підтвердження, але виглядає цілком правдоподібною. Поруч — урядовий квартал, Кабмін, Верховна Рада, завод «Арсенал». Кажуть, є навіть закриті тунелі та аварійні виходи…☢️ Також згадують, що «Арсенальна» могла витримати ядерний удар до 40 кт. Це неофіційна інформація, але в СРСР метро справді будували з урахуванням можливості його використання як сховища в разі надзвичайної ситуації.📦 І ще трохи «легенд» — про спецархіви, резервні гілки, секретні кімнати. Чи правда це? Можливо. А можливо — просто красива міська легенда. А ви як думаєте — це просто зручна станція метро чи щось більше?

Близько тижня тому в місті Одеса відбулося прощання з родиною, яка загинула 15 червня в місті Бат-Ям, унаслідок влучання іранської ракети в житлову будівлю.Сьогодні, 23 червня, Міністр закордонних справ Ізраїлю пан Ґідеон Саар  провів зустріч із паном Артемом Буриком — батьком семирічної Анастасії Бурик, яка перебувала в Ізраїлі на лікуванні онкологічного захворювання разом із матір’ю, бабусею та двома двоюрідними братами.Пан Міністр висловив щирі співчуття пану Артемові у зв’язку з непоправною втратою.IsraelinUkraine 

1920 — 1945В’язень № 32252Кароліна Тшпіс народилася 22 липня 1920 року в тихому польському селі. Вона була медсестрою — піклувалася про хворих, поранених, забутих. Її руки лікували, її присутність давала надію. Але коли прийшли нацисти, ці руки закували в кайдани.29 січня 1943 року Кароліну депортували до Аушвіца. Їй присвоїли номер 32252. Вона перестала бути людиною — стала цифрою. Та навіть у пеклі табору вона залишалась собою: доглядала за хворими, співала тим, хто плакав, ділилася хлібом із тими, хто вже не мав сил підвестися.У 1944 році Кароліну перевели до Равенсбрюка — жіночого концтабору, де холод ночей проникав у кістки, а смерть ходила поряд. Там, у потайному зошиті чи просто в пам’яті, вона записувала імена вмираючих жінок, щоб бодай хтось їх колись згадав. Вона згадувала сонячні дні в Плаво, запах землі після дощу, дитячий сміх. Так вона трималася за свою людяність.У 1945 році вона побачила свободу.Багато років потому, сидячи поруч із онукою, Кароліна показувала номер на своїй руці.— Оцей, бачиш? 32252. Це був мій "новий паспорт" у світі, де не залишили нічого. Але вони не змогли забрати моє серце. Я залишалась медсестрою навіть там, за дротом. Бо турбота — це теж опір. Це теж життя.І десь на глибині пам’яті — мовчазний свідок тих подій — сам номер 32252 ніби промовляє:«Я був клеймом. Але я став доказом. Я бачив, як людина вижила, попри все, що мало її зламати. Я носив біль, але тепер — я пам’ять». Ніколи не забуваймо.Життя сильніше за темряву. джерело: 90's History 

Після ухвалення Декларації про суверенітет тисячі людей вийшли з прапорами до Київради, попри спротив комуністів.Ввечері стяг освятили на Софійській площі. Київ став дев’ятим містом, де замайорів наш прапор.