Щодня о : Україна єднається у хвилині мовчання.

З погляду психології, віра — не гарантія успіху й не чарівна кнопка, яка автоматично створює 99% шансів. Проте навіть крихітна надія здатна змінити наше ставлення до ситуації.Коли людина допускає думку, що вихід усе-таки існує, вона перестає бачити лише безвихідь і починає шукати можливості: робить ще одну спробу, звертається по допомогу, помічає нові варіанти та знаходить сили рухатися далі.Цей один відсоток віри стає внутрішнім запитанням: «А що я можу зробити просто зараз?»Шанси не завжди з’являються самі. Часто віра допомагає нам їх побачити, а наполегливість — перетворити на реальні зміни.Іноді одного відсотка достатньо не для миттєвої перемоги, а лише для того, щоб сьогодні не здатися. Але саме з цього маленького кроку нерідко починається велика дорога.

Неймовірна історія реб Рафаеля Цемаха Худайдатова: єврейський колгосп, порятунок 3000 людей і вірність традиціїІсторія життя реб Рафаеля Цемаха Худайдатова (1899–1987) читається як справжній історичний роман. Праведник, громадський лідер, меценат і хасид Хабаду, він зумів не лише зберегти єврейський спосіб життя в найтяжчі роки радянського режиму, а й урятувати тисячі людських життів. Коріння та дитинство між Кокандом і ЄрусалимомРафаель Цемах народився 1 Мархешвана 5660 (1899) року в місті Коканд, неподалік від кордону Узбекистану з Афганістаном. Він походив зі славетного роду: його прапрадідом був відомий посланець із Цфата рабі Йосеф Маман, який відродив духовне життя Бухари. Його дідом по материнській лінії був рабі Шимон Хахам — один із духовних провідників бухарського єврейства та засновник Бухарського кварталу в Єрусалимі.У десятирічному віці Рафаель разом із родиною вирушив до Єрусалима, де навчався в Талмуд-Торі та опанував іврит. Повернувшись до Коканда, щоб завершити справи перед остаточним переїздом, родина опинилася в пастці Першої світової війни. У 1918 році під час революційних боїв у Коканді загинуло понад сто євреїв. Будинки та родинна крамниця згоріли, і сім’я була змушена тікати. Переїзд до Самарканда та створення єврейського колгоспуРодина перебралася до Самарканда. У 1919 році Рафаель одружився з Рахель, донькою свого двоюрідного брата, й успішно почав займатися сільським господарством.У 1925 році, коли радянська влада розгорнула жорстоку боротьбу проти релігії, реб Рафаель разом із Натаном Катановим заснував за 20 кілометрів від Самарканда перший єврейський сільськогосподарський колгосп. Найдивовижнішим було те, що його мешканці офіційно дотримувалися Шабату!До 1934 року в колгоспі проживало близько 400 родин. Там діяли синагога, лікарня та міква, працювали рабини й шохети. У 1938 році під тиском НКВС реб Рафаель був змушений залишити колгосп, щоб уберегти його мешканців від репресій, і повернутися до Самарканда. Виробництво вина та порятунок 3000 біженцівУ Самарканді реб Рафаель очолив великий виноробний завод. Він влаштував на роботу сотні євреїв, забезпечивши їх рятівними продуктовими картками. Попри доноси про те, що у дні єврейських свят підприємство припиняло роботу, йому щоразу вдавалося уникнути арешту.У роки Другої світової війни його маєток став осередком порятунку єврейських біженців із Європи. Одночасно в нього проживало до ста людей, а загалом він урятував близько 3000 осіб!За таємну допомогу біженцям реб Рафаеля заарештували, однак у суді він домігся повного виправдання. Репатріація до Ізраїлю та духовна спадщинаУ грудні 1971 року реб Рафаель здійснив алію. В Ізраїлі його зустрічали сотні врятованих ним людей. У Бней-Браку на його честь влаштували зворушливу зустріч, у якій взяло участь багато тих, хто пережив Шоа.Він оселився в Кір’ят-Малахі, де збудував синагогу для бухарської громади, долучався до відновлення Масличної гори та видавав священні книги бухарсько-єврейською мовою.Особливою сторінкою його життя стала зустріч із Любавицьким Ребе, перед яким він особисто виконав відомий нігун «Атем шалом».Рабі Рафаель Цемах Худайдатов пішов із життя 1 Елула 5747 (1987) року. Його поховали на Масличній горі в Єрусалимі поруч із дружиною Рахель. Любавицький календар

У темні часи, коли страшні епідемії тифу спустошували цілі міста, діяло жорстоке правило: тяжкохворих відправляли помирати в ізоляції. Заражених звозили до спеціального барака за містом, куди нікому не дозволяли входити, крім лікаря, який навідувався туди раз на день.Не оминула ця доля й рабина міста Миколаєва — раббі Меїра-Шломо Яновського. Лікарі винесли невтішний вердикт: надії немає.Вікно, що стало межею між життям і смертюКоли про це дізнався його близький друг, шохет рав Ашер Гроссман, він не зміг просто сидіти склавши руки. Він поспішив до карантинного барака, але охорона перегородила йому шлях — усередину його, звісно, не пустили.Та рав Ашер не здався. Він обійшов похмуру будівлю, знайшов вікно, яке виходило просто до палати друга, і вирішив діяти єдиним доступним йому способом — силою слова.Щодня — день у день, тиждень за тижнем — він приходив під це вікно й серед тиші безлюдної околиці вголос читав філософські та глибоко містичні рядки з книги «Танія», а саме послання «Леаскільха біна» — «Щоб дати тобі розуміння».Про що говорили ті рятівні рядки?Текст, який годинами лунав за вікном, ніс зневіреній людині надзвичайно важливу думку:Немає зла, що сходить згори: усе, що відбувається у світі, є абсолютним, хоча часом і прихованим, добром.Справжня віра полягає в усвідомленні того, що світ щомиті твориться з нічого вищою силою добра.Зневіра, страх і туга руйнують людину зсередини, тоді як радість та усвідомлення вищого сенсу дарують душевну й фізичну стійкість.Рав Ашер не знав, чи чує його друг крізь товсті стіни, чи долинає його голос до хворого. Але він продовжував вдихати життя в того, хто помирав, — самим звучанням свого голосу.Дивовижне зцілення та неймовірне продовженняСталося справжнє медичне диво: усупереч усім прогнозам лікарів рабин почав одужувати й зрештою повністю подолав хворобу.Коли він урочисто повернувся додому, його зустрічав радісний натовп. Помітивши попереду свого друга Ашера, рабин підійшов, міцно обійняв його й сказав найголовніше: саме ті слова, що лунали за вікном, прогнали смертельний страх, звільнили його від зневіри та дали тілу сили вижити.Доля розпорядилася так, що через роки в родині врятованого рабина народився онук, якому судилося стати видатним духовним лідером нашого часу — Любавицьким Ребе.Ми часто стикаємося з перешкодами, які здаються нездоланними. Але ця історія нагадує: сила людського духу, віра в добрий результат і відмова піддаватися зневірі здатні творити справжні дива там, де медицина й логіка вже безсилі.📖 t.me/LubavitcherRebe770

📖 ВступУ нашому тижневому розділі Тора заповідає землеробам: якщо під час збирання врожаю з воза або з рук випадуть снопи пшениці, їх заборонено підбирати — потрібно залишити їх бідним, сиротам і вдовам.За цей учинок Всевишній обіцяє Своєму народові особливе благословення. Як сказано у вірші: «…нехай залишиться це для сироти й удови, щоб благословив тебе Господь, Б-г твій».🤔 ЗапитанняНа перший погляд це здається дивним: чому власник поля удостоюється особливого благословення, якщо снопи випали з його рук випадково? Адже він навіть не знав про це й зовсім не мав наміру зробити добро бідним!💡 ВідповідьВідповідь прихована в глибинному принципі: кожен єврей у самій своїй сутності щиро прагне виконувати волю Всевишнього. Якщо ж трапляється, що він порушує Його заповіді або втрачає можливість їх виконати, це відбувається лише через тимчасовий «дух нерозсудливості» — руах штут, який затьмарює його розум.Оскільки в душі кожного єврея закладене постійне й незмінне прагнення виконувати слово Б-га, то навіть тоді, коли людина не мала свідомого наміру здійснити заповідь, саме її мимовільне виконання походить із цього внутрішнього бажання — навіть без участі розуму.Саме тому людина удостоюється благословення навіть без усвідомленого наміру.📌 Урок для насНавіть коли єврей виконує певну заповідь і нам здається, що він робить це заради власної вигоди чи з особистих міркувань, — це лише зовнішня оболонка. Справжнім, глибинним мотивом його вчинку є внутрішнє прагнення душі та її вічний зв’язок із Всевишнім.За матеріалами «Ітваадуйот», 5751 р., т. 1, с. 189.📖 https://t.me/LubavitcherRebe770

📌12 елула 5537 року (13 вересня 1194 року) — день народження рабі Моше бен Нахмана (Рамбана, Нахманіда).Рабі Моше бен Нахман, відомий також як Рамбан (рабейну Моше бен Нахман), рабі Моше Геронді та Бонаструг да Порта — видатний коментатор Тори, каббаліст, філософ, учений та єврейський лідер — народився в іспанському місті Герона (Жерона) і прожив тут більшу частину життя. Він походив зі знатного єврейського роду Іцхака бен Реувена Альбарджелоні (з Барселони), був двоюрідним братом головного рабі Каталонії рабі Йони бен Авраѓама Геронді і після його смерті аж до від'їзду до Ерец-Ісраель (1267) був головним рабином Каталонії. На життя рабі Моше заробляв, як і багато великих рабинів, лікарською практикою.У 1263 році арагонський король Хайме I нав'язав у Барселоні публічну суперечку рабі Моше з викрестом Пабло Кристиані. Рамбан погодився взяти участь у диспуті за умови, що йому буде дозволено висловлюватися цілком вільно, не побоюючись покарання за це. Король прийняв його умову, а після диспуту, який тривав чотири дні, похвально відгукнувшись про аргументацію Нахманіда: «Я ніколи не чув такого чудового захисту такої несправедливої справи», подарував йому 300 динарів. Втім, через деякий час рабі Моше був змушений тікати з Іспанії до Ерец-Ісраель.Прибувши до Єрусалима, він виявив там лише двох (!) євреїв — фарбувальника шкіри та його сина, однак завдяки зусиллям рабі Моше невдовзі в місті вже був міньян (десять дорослих чоловіків, необхідних для публічної молитви) та повноцінна громада.Припускають, що саме Рамбан надіслав до Іспанії примірник основоположної праці з кабали — книгу «Зоѓар». Книга була оприлюднена рабі Моше де Леоном і справила величезне враження на вчених і мудреців, ставши однією з найбільш досліджуваних та обговорюваних праць з юдаїзму.📌12 елула 5587 року (5 серпня 1827 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Сімхи-Бунема з Пшисхи.У юності рабі Сіхма навчався в єшивах Маттерсдорфа та Нікольсбурга у рабі Мордехая Бенета. Потім він повернувся до Польщі й під впливом тестя став послідовником Кожницького магіда рабі Ісраеля. При цьому працював у лісоторговельній фірмі, їздив до Лейпцига та Данцига, знав польську й німецьку мови, носив європейський одяг та відвідував театр. Вивчивши в Данцигу фармакологію, він відкрив у Пшисхі аптеку і розбагатів. Потім рабі Сімха став близьким учнем рабі Яакова-Іцхака га-Леві Горовиця (га-Хозе мі-Люблін, Сліпий провидець із Любліна). Тут він став другом та учнем рабі Яакова-Іцхака бен Ашера з Пшисхи («Святий Єврей із Пшисхи»), а після його відходу з цього світу став його наступником.У старості Сімха Бунем втратив зір, але не припинив вивчення та викладання Тори. Серед його учнів були Менахем-Мендл бен Лейбуш Моргенштерн із Коцка (Коцкер ребе), рабі Мордехай-Йосеф Лейнер з Ізбиці, рабі Ханох-Генох га-Коген з Александрова, рабі Іцхак-Калиш із Ворки (Воркер ребе) та Іцхак-Меїр Ротенберг Альтер (відомий як рабі Хідушей га-Рим).📌12 елула 5689 року (16 вересня 1929 року) — рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) прибув до США.У 1927 році шостий Любавицький ребе рабі Йосеф-Іцхак Шнеерсон (ребе Раяц) був заарештований чк-гпу і засуджений до смертної кари, яку під тиском світової громадськості було замінено засланням, а потім і висилкою з срср. Через два роки, восени 1929 року, він прибув до США. Тут ребе Раяц пробув 10 місяців, відвідавши за цей час єврейські громади Нью-Йорка, Філадельфії, Балтимора, Чикаго, Детройта, Мілвокі, Сент-Луїса, Бостона та безлічі інших міст, а також побувавши в Білому домі на прийомі у президента США Гувера.Ребе, відвідуючи Сполучені Штати, переслідував дві мети: по-перше, привернути увагу американського єврейства до становища радянських євреїв та організувати фінансову допомогу для них, а по-друге, зміцнити ідішкайт (єврейське життя) у самих США та підтримати американську хабадську громаду.Ребе також хотів з'ясувати: чи є можливість оселитися у США та створити тут штаб-квартиру Хабаду. І хоча знаменитий будинок Севен-севенти (будинок під номером 770 на Іст-Парквей у Брукліні — центр руху Хабад) з'явився лише у 1940 році, фундамент для його появи заклали результати поїздки країною у 1929 році.джерело: chabad.odessa

📌13 елула 5636 року (2 вересня 1876 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) зятя Мітелер Ребе, рабі Яакова-Ісраеля з Черкас, який залишив цей світ через два місяці після відходу дружини ребецн Двойри-Леї.📌13 елула 5657 року (10 вересня 1897 року) — весілля ребе Йосефа-Іцхака з ребецн Нехамою-Діною, дочкою рабі Авраѓама Шнеерсона з Кишинева.Коли майбутній шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак, досяг шлюбного віку, йому почали пропонувати найрізноманітніші варіанти, включно з пропозиціями з великим посагом. Батьки схилялися до сватання з дочкою рава Авраѓама Шнеерсона, але бабусі подобалися інші варіанти. І тоді вирішили запитати самого нареченого. Йому розповіли про ситуацію, що виникла, і додали, що відповідно до сказаного в Торі про сватання Іцхака та Ривки: «Запитаємо уст її…», вони звертаються до нього із запитанням про його думку. Наречений відповів: «Але ж там сказано: «І візьмеш дружину синові моєму з родини моєї та з дому батька мого…» (у нареченого та нареченої був спільний прадід — третій Любавицький ребе Цемах-Цедек). Вибір було зроблено.📌13 елула 5669 року (30 серпня 1909 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йосефа-Хаїма бен Еліяѓу-Хаїма з Багдада («Бен Іш Хай»).Багдадський рабин рабі Еліяѓу-Хаїм, який відзначався мудрістю та благочестям, довгі роки був бездітним, але одного дня він отримав листа від одного з лідерів єврейської громади Марокко рабі Яакова Абу-Хацери. У листі рабі Яаков давав благословення на швидке народження у рабі Еліяѓу сина, який стане окрасою справжнього єврейського народу. І справді, невдовзі на світ з'явився рабі Йосеф-Хаїм бен Еліяѓу аль-Хахам (також відомий під акронімом Ріах).Рабі Йосеф-Хаїм був визнаний одним із найвидатніших рабинів багдадської громади (а отже, і всіх єврейських громад Іраку), а також одним із найбільших сефардських авторитетів у галузі єврейського закону за останні століття. Крім того, він був відомим кабалістом і увійшов до єврейської історії як «Бен Іш Хай» за назвою однієї зі своїх книг.джерело: chabad.odessa

📌14 елула 5612 року (29 серпня 1852 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) мудреця і праведника рабі Баруха-Мордехая Еттінгера з Бобруйська.Рабі Барух-Мордехай був одним із найкращих учнів Альтер Ребе, а надалі став одним із найбільших хасидів Мітелер Ребе та одним із найстарших хасидів третього Любавицького ребе, ребе Цемах-Цедека.Протягом 50 років рабі Барух-Мордехай був міським рабином Бобруйська, причому його авторитет визнавали всі жителі міста — і хасиди, і мітнагдім (противники хасидизму), оточуючи рабі відповідною шаною та повагою.У 1851 році рабі Еттінгер здійснив алію до Ерец-Ісраель і оселився в Єрусалимі. Через рік він залишив цей світ і був похований на Оливній горі поруч із відомим рабином, автором книги «Орах Хаїм».📌14 елула 5693 року (5 вересня 1933 року) — рабі Йосеф-Іцхак переселяється до Варшави.Після висилки з Радянського Союзу рабі Йосеф-Іцхак (шостий Любавицький ребе, ребе Раяц) оселився у столиці Латвії Ризі, де жив до 1933 року, коли ухвалив рішення переїхати до Польщі.📌14 елула 5702 року (27 серпня 1942 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) ребецн Хаї-Мушки Ѓоренштейн.Молодша дочка четвертого Любавицького ребе (про її заміжжя див. 10 елула) під час Другої світової війни потрапила до нацистського концтабору Треблінка. За свідченнями очевидців, цього дня ребецн Хая-Мушка разом з іншими євреями, приреченими на знищення, була спалена в печах Треблінки.джерело: chabad.odessa

📌15 елула 5657 року (12 вересня 1897 року) — ребе Шолом-Дов-Бер заснував у Любавичах єшиву «Томхей Тмімім».Під час трапези, влаштованої з нагоди весілля свого сина рабі Йосефа-Іцхака, рабі Шолом-Дов-Бер (п'ятий Любавицький ребе, ребе Рашаб) оголосив про заснування єшиви, у якій поєднуватимуться вивчення Тори та хасидизму.Через два роки, у 5659 році, в ніч свята Сімхат Тора, ребе Рашаб сказав: «Єшива, заснована милістю Б-га Всевишнього, поки що без назви. І нині даю їй ім'я «Томхей-Тмімім» («Той, хто підтримує чистих»), а студенти, які навчаються в ній і поводяться відповідно до її духу, називаються тмімім».📌15 елула 5760 року (15 вересня 2000 року) — відкриття єшиви «Томхей Тмімім» в Одесі.За 100 років, що минули від моменту створення першої «Томхей Тмімім», аналогічні навчальні заклади з'явилися в багатьох країнах світу, причому традиційно навчальний рік у цих єшивах починається 15 елула. Після розпаду срср «томхейтмімімівська» черга дійшла, нарешті, і до країн колишнього радянського союзу. джерело: chabad.odessa

А щоб повноцінно відчути атмосферу свята та виконати заповідь, важливо, щоб у кожного був свій Лулав та Етрог.Ми вже відкрили попереднє замовлення Арба Мінім - доступні кілька варіантів сетів на різний бюджет та рівень якості.⏳ Радимо не відкладати замовлення!Кількість сетів обмежена, тому краще оформити його якнайшвидше, щоб напередодні свята не залишитися без свого Арба Мінім.👉 Оформити замовлення можна за посиланням нижче або за телефоном:https://forms.gle/jzEzF54mUSrcThSx9📞 097 121 11 33 АдамХаг Сукот самеах! 🌿🍋

🌸 Жіноча зустріч «Шаарей Нашим»: єдність, традиції та тепло спілкування 20 серпня, 7 Елула, у Центральній синагозі Києва відбулася зустріч жіночої спільноти «Шаарей Нашим». Цей вечір об’єднав жінок різного віку навколо єврейських традицій, щирого спілкування та спільних духовних цінностей. Під час уроку з ребецин Ханою Азман говорили про значення місяця Елул — особливого часу, коли ми зупиняємося серед щоденних турбот, замислюємося над своїми вчинками та готуємося до прийдешніх свят. Особливим і хвилюючим моментом стало звучання шофара. Його голос ніби закликав кожну прислухатися до себе, відкрити серце для добрих змін і з надією дивитися вперед. Учасниці також долучилися до важливої жіночої заповіді — відділення хали. Разом замішували тісто, випікали духмяні хали, ділилися досвідом і просто насолоджувалися теплою атмосферою за спільним столом. Адже хала, створена власними руками й з добрими думками, має особливий смак. 🍞 Такі зустрічі нагадують, наскільки важливо бути разом, підтримувати одна одну, навчатися та передавати наші традиції наступним поколінням. Дякуємо ребецин Хані Азман за змістовний урок, мудрі слова та душевну атмосферу. Дякуємо кожній учасниці, яка цього вечора стала частиною нашого теплого жіночого кола. До нових зустрічей у спільноті «Шаарей Нашим»! Нехай у наших домівках завжди панують мир, взаєморозуміння, світло Тори та аромат свіжої хали. 💙 

«У Рош га-Шана не можна проскочити зайцем!»: про що сперечався Ребе Рашаб і чому інтелект без серця — це порожня філософіяБагато хто з нас живе зі звичною ілюзією: якщо ми годинами занурюємося у складні філософські концепції, розбираємо глибокі книги та накопичуємо знання, то духовно зростаємо. Проте п’ятий Любавицький Ребе — Ребе Рашаб — у своїй палкій і безкомпромісній бесіді, що увійшла до книги «Торат Шалом», руйнує цей міф дощенту.Ця бесіда — не абстрактна теорія, а сувора практична вимога до кожного, хто прагне жити усвідомлено, а не за інерцією. Пропонуємо докладний розбір ключових тем цієї розмови.1. Не можна «схалтурити» й проскочити Рош га-ШанаБагато хто живе за зручною та наївною схемою: увесь рік пливе за течією, особливо не напружуючись, а коли настають Рош га-Шана та Йом-Кіпур — сподівається раптом зібратися, викликати в собі сльози, піднестися в молитві й усе «надолужити за один раз».Ребе Рашаб говорить прямо: так не буває! Справжні глибокі переживання, трепет і сльози неможливо підробити або ввімкнути клацанням пальців. Свята і дні Небесного суду — лише кульмінація, вершина айсберга. Міцний фундамент закладається щоденною, кропіткою, а часом і важкою працею над собою протягом усього року. Той, хто весь рік не працював над своїм внутрішнім світом, у Рош га-Шана залишиться з порожніми руками.2. Небезпека «сухого» інтелекту: ти — трудівник чи філософ?Просто завчати книги, оперувати розумними духовними поняттями й називати це розвитком — величезна помилка. Ребе проводить чітку межу: людина, яка займається лише інтелектуальним аналізом, не працюючи над серцем, перетворюється на звичайного «дослідника» або «філософа».Якщо знання не торкаються серця, не пробуджують справжніх почуттів — любові до добра й внутрішнього трепету — і ніяк не змінюють природних схильностей людини, це ще не духовність.Ба більше, Ребе застерігає: така «чиста теорія» може бути небезпечною. Нереалізована внутрішня енергія рано чи пізно знайде руйнівний вихід у повсякденному житті — у порожніх або навіть негативних речах.3. Особистий приклад і перетворення власної природиЗгадуючи свою юність, Ребе Рашаб пояснює: справжня внутрішня праця змінює саму природу людини. Коли глибоке розмірковування щиро проникає в серце, змінюються навіть бажання «тваринної» сторони нашої особистості.Після такої роботи людині стає просто нецікаво тягнутися до примітивної метушні. Її природним прагненням стають творення, добро та навчання. І відбувається це не через холодне відчуття обов’язку — «треба, бо так належить», — а за палким велінням зміненого серця.4. Що робити зі сторонніми думками та перешкодами?Кожен, хто намагався серйозно молитися або глибоко розмірковувати, знає: у голові відразу з’являються сторонні думки, а зовнішні обставини намагаються все зруйнувати.Порада мудреця надзвичайно практична: не панікуйте й не залишайте розпочатого. Не дозволяйте внутрішнім і зовнішнім перешкодам перемогти вас. Так, трапляються спади й складні періоди, але головне правило духовної праці — продовжувати рухатися вперед, попри будь-які труднощі та перепони.5. Звична рутина та ілюзія: «Я ж дотримуюся правил»Жити за принципом «я просто дотримуюся основних правил на автопілоті, виконую закон і зрідка читаю розумні книги» дуже зручно. Це створює ілюзію бездоганної праведності.Але Ребе наголошує: одна річ — механічно дотримуватися букви закону, і зовсім інша — здійснювати справжню внутрішню «працю духу». Повноцінне духовне світло та реальні зміни приходять лише тоді, коли людина докладає особистих зусиль, щиро працює над своїми почуттями, а не просто пливе за течією звичної рутини.💡 Головний висновок: духовність вимірюється не дипломом філософа, не науковим ступенем і не складними поняттями у вашій голові. Це щоденна чесність із собою, тонке налаштування власних почуттів і щире прагнення до добра, що народжується в найглибшому куточку душі.📖 Любавицький календар