За останні роки синьо-жовтий прапор став для нас чимось значно більшим, ніж державний символ. Він зустрічає українців на вокзалах далеких країн, майорить над лікарнями й волонтерськими штабами, його несуть наші захисники, а після визволення міст повертають на рідні вулиці.Він промовляє без слів: це наша земля, наш дім і наша свобода.Єврейська  Громада вітає всіх із Днем Державного Прапора. Нехай якнайшвидше він замайорить над кожним українським містом і селом — без війни, без страху, під мирним небом.Нехай Вс-вишній береже Україну та всіх, хто її захищає.🙌

Щодня о : Україна єднається у хвилині мовчання.

 9 елула 2321 року (1439 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Дана, сина нашого праотця Яакова.Дан був п'ятим сином нашого праотця Яакова і першим сином його дружини Білги (служниці ще однієї дружини Яакова — Рахелі).Наділ Дана простягався на південь від річки Яркон і межував із наділами Ефраїма, Біньямина та Єѓуди, але стиснуте пліштім (філістимлянами) коліно Дана було змушене шукати нові території, і п'ять «мужів сильних» були послані з міст Цора та Ештаол «оглянути землю й дізнатися про неї». Представники коліна Дана захопили та спалили неєврейське місто Лаїш на крайньому півночі країни, біля витоків Йордану, і на його місці заснували нове місто — Дан. Частина коліна Дана переселилася на нову територію, а інша залишилася у своєму колишньому наділі на півдні та вела постійну боротьбу з пліштім. Із коліна Дана походив один із суддів Ізраїлю Шимшон (Самсон).Зараз на місці володінь Дана розташований діловий центр Ізраїлю — Тель-Авів, а сама навколишня територія так і називається: Гуш-Дан (земля Дана).Дан відійшов із цього світу у віці 127 років і був похований у місті Ештаол, на території свого наділу.9 елула 5027 року (1 вересня 1267 року) — Завдяки зусиллям Рамбана знову була відновлена єврейська громада в Єрусалимі.Великий мудрець і коментатор Тори рабі Моше бен Нахман (Рамбан або Нахманід, як його прийнято називати в західній літературі) був змушений тікати з рідної Іспанії після знаменитого барселонського «диспуту Нахманіда». Він прибув до Єрусалима й застав тут лише двох євреїв: батька та сина, які займалися фарбуванням тканин.Завдяки зусиллям рабі Моше єврейське життя в місті було відновлене, і невдовзі в Єрусалимі з'явився міньян (необхідна для молитви кількість людей — 10 дорослих євреїв), а також була відкрита синагога, яка функціонує й донині. У 1948 році «синагога Рамбана», як і інші синагоги єврейського кварталу Старого міста, була зруйнована арабами та відновлена після визволення Єрусалима в 1967 році.джерео: chabad.odessa

У темні часи, коли страшні епідемії тифу спустошували цілі міста, діяло жорстоке правило: тяжкохворих відправляли помирати в ізоляції. Заражених звозили до спеціального барака за містом, куди нікому не дозволяли входити, крім лікаря, який навідувався туди раз на день.Не оминула ця доля й рабина міста Миколаєва — раббі Меїра-Шломо Яновського. Лікарі винесли невтішний вердикт: надії немає.Вікно, що стало межею між життям і смертюКоли про це дізнався його близький друг, шохет рав Ашер Гроссман, він не зміг просто сидіти склавши руки. Він поспішив до карантинного барака, але охорона перегородила йому шлях — усередину його, звісно, не пустили.Та рав Ашер не здався. Він обійшов похмуру будівлю, знайшов вікно, яке виходило просто до палати друга, і вирішив діяти єдиним доступним йому способом — силою слова.Щодня — день у день, тиждень за тижнем — він приходив під це вікно й серед тиші безлюдної околиці вголос читав філософські та глибоко містичні рядки з книги «Танія», а саме послання «Леаскільха біна» — «Щоб дати тобі розуміння».Про що говорили ті рятівні рядки?Текст, який годинами лунав за вікном, ніс зневіреній людині надзвичайно важливу думку:Немає зла, що сходить згори: усе, що відбувається у світі, є абсолютним, хоча часом і прихованим, добром.Справжня віра полягає в усвідомленні того, що світ щомиті твориться з нічого вищою силою добра.Зневіра, страх і туга руйнують людину зсередини, тоді як радість та усвідомлення вищого сенсу дарують душевну й фізичну стійкість.Рав Ашер не знав, чи чує його друг крізь товсті стіни, чи долинає його голос до хворого. Але він продовжував вдихати життя в того, хто помирав, — самим звучанням свого голосу.Дивовижне зцілення та неймовірне продовженняСталося справжнє медичне диво: усупереч усім прогнозам лікарів рабин почав одужувати й зрештою повністю подолав хворобу.Коли він урочисто повернувся додому, його зустрічав радісний натовп. Помітивши попереду свого друга Ашера, рабин підійшов, міцно обійняв його й сказав найголовніше: саме ті слова, що лунали за вікном, прогнали смертельний страх, звільнили його від зневіри та дали тілу сили вижити.Доля розпорядилася так, що через роки в родині врятованого рабина народився онук, якому судилося стати видатним духовним лідером нашого часу — Любавицьким Ребе.Ми часто стикаємося з перешкодами, які здаються нездоланними. Але ця історія нагадує: сила людського духу, віра в добрий результат і відмова піддаватися зневірі здатні творити справжні дива там, де медицина й логіка вже безсилі.📖 t.me/LubavitcherRebe770

📖 ВступУ нашому тижневому розділі Тора заповідає землеробам: якщо під час збирання врожаю з воза або з рук випадуть снопи пшениці, їх заборонено підбирати — потрібно залишити їх бідним, сиротам і вдовам.За цей учинок Всевишній обіцяє Своєму народові особливе благословення. Як сказано у вірші: «…нехай залишиться це для сироти й удови, щоб благословив тебе Господь, Б-г твій».🤔 ЗапитанняНа перший погляд це здається дивним: чому власник поля удостоюється особливого благословення, якщо снопи випали з його рук випадково? Адже він навіть не знав про це й зовсім не мав наміру зробити добро бідним!💡 ВідповідьВідповідь прихована в глибинному принципі: кожен єврей у самій своїй сутності щиро прагне виконувати волю Всевишнього. Якщо ж трапляється, що він порушує Його заповіді або втрачає можливість їх виконати, це відбувається лише через тимчасовий «дух нерозсудливості» — руах штут, який затьмарює його розум.Оскільки в душі кожного єврея закладене постійне й незмінне прагнення виконувати слово Б-га, то навіть тоді, коли людина не мала свідомого наміру здійснити заповідь, саме її мимовільне виконання походить із цього внутрішнього бажання — навіть без участі розуму.Саме тому людина удостоюється благословення навіть без усвідомленого наміру.📌 Урок для насНавіть коли єврей виконує певну заповідь і нам здається, що він робить це заради власної вигоди чи з особистих міркувань, — це лише зовнішня оболонка. Справжнім, глибинним мотивом його вчинку є внутрішнє прагнення душі та її вічний зв’язок із Всевишнім.За матеріалами «Ітваадуйот», 5751 р., т. 1, с. 189.📖 https://t.me/LubavitcherRebe770

Настанова з книги «Айом-йом» на 8 Елула розповідає про відданість Цемах Цедека — третього Любавицького Ребе — духовній спадщині Алтер Ребе, засновника Хабаду. Настанова дняЦемах Цедек назвав три заслуги, завдяки яким він досяг успіху на з’їзді рабинів у петербурзі 5603 (1843) року.Однією з них були тридцять дві тисячі годин, які він присвятив праці над творами Алтер Ребе впродовж тридцяти років — від 5564 до 5594 року.У 5564 (1804) році він установив для себе особливий розклад вивчення праць Алтер Ребе, а в 5594 (1834) році розпочав їх публікацію. Головна думка дня 32 000 годин відданої праціЦемах Цедек присвятив величезну частину свого життя вивченню, упорядкуванню та збереженню вчення Алтер Ребе. Ця багаторічна праця стала його духовною силою та опорою у складний і відповідальний час. Великий результат народжується в тишіУспіх у надзвичайно складних суспільних справах не виникає раптово. За ним часто стоять роки наполегливої, непомітної для інших духовної праці, навчання та внутрішньої дисципліни. Урок місяця ЕлулЕлул — час духовного підсумку й чесної розмови із собою. Ця настанова спонукає замислитися: скільки часу ми присвячуємо вивченню Тори, добрим справам і власному духовному зростанню?Навіть невеликий, але постійний крок здатен із часом стати основою великих звершень. Адже духовний скарб також складається по крихті — година за годиною, день за днем. Джерело: Chabad.org — «Айом-йом: 8 Елула»

21 серпня у Києві оголошено Днем жалоби за жертвами масованої ворожої атаки на столицю.На знак скорботи на всіх комунальних будівлях міста буде приспущено прапори. Державним установам і приватним організаціям також рекомендовано приспустити Державні Прапори України.У цей день у столиці заборонено проведення будь-яких розважальних заходів.У Солом’янському, Святошинському та Дарницькому районах триває ліквідація наслідків атаки.Станом на 12:40 відомо про 15 загиблих. Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким загиблих. Нехай пам’ять про них буде благословенною. 

«Ми рятуємо останнє. Рятуємо хоча б через оцифрування, щоб зберегти можливість відновлення в майбутньому після війни в Україні», — зазначає проф. Котляр в інтерв’ю порталу UJE.На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE – Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку: «Врятувати скарби від загибелі». Мова не про чергову “культурну новину” і не тільки про одну виставку.Мова — про спробу зафіксувати те, що може не пережити війну і банальне запустіння: унікальні настінні розписи та архітектурні деталі буковинських синагог, створені ще до Голокосту, і збережені лише в кількох містах України.Чому проєкт з’явився саме зараз, і до чого тут ІзраїльПрофесор Євген Котляр (Харківська національна академія дизайну і мистецтв) говорить прямо: німецькі колеги запустили виставково-дослідницький проєкт на тлі російської агресії проти України — і особливо після трагедії 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі. Цей зв’язок важливий: для частини європейських інституцій єврейська тема після 7/10 стала не абстракцією, а особистим моральним викликом, і український контекст у ній читається інакше.Котляр формулює завдання жорстко і без романтики: «ми рятуємо останнє», хоча б через оцифрування, щоб залишити шанс на відновлення після війни.Хто і як це робить: UAAC, міжнародна команда і українська SkeironДо робочої групи з теми буковинських синагог увійшли Кіліан Гек, Йорг Гаспель, Штефан Хоппе, Євген Котляр і Микола Кушнір. Куратором вказана професор Олександра Липинська (Кельнський університет).Ключова практична частина — не слова і не плакати.Технічну роботу з оцифрування трьох синагог Буковини виконала українська компанія Skeiron: лазерне 3D-сканування, детальна фіксація архітектурних і художніх деталей. Skeiron, як підкреслюється, займається оцифруванням пам’яток, що перебувають під загрозою зникнення через російську війну, з початку 2022 року.А далі включається ще один шар міжнародної кооперації: на основі сканів Skeiron фахівці Інституту архітектури Майнцського університету прикладних наук створили анімовану 3D-модель синагоги в Новоселиці — і це названо «особливою родзинкою», тому що показує, як цифрові технології можуть працювати і як документація, і як презентація спадщини.Ініціатором і спонсором проєкту виступив The Ukraine Art Aid Center (UAAC) — німецька неприбуткова організація, створена навесні 2022 року як мережа фахівців і культурних установ (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна), щоб підтримувати українські культурні інституції під час повномасштабного вторгнення.Що саме рятують у Буковині: три будівлі і три різні доліПроєкт фіксує конкретні об’єкти в Чернівцях і Новоселиці — з біографіями, де архітектура постійно стикається з політикою, війною і байдужістю.1) Синагога «Гройсе Шил» (Чернівці).Будівництво тривало з 1799 по 1854 рік. До 1877 року вона вважалася головною синагогою міста. Восени 1941 — взимку 1942 будівля була частиною єврейського гетто. З 1959 року приміщення передали міській раді під кінотеатр — і з тих пір, по суті, воно використовується не за призначенням.2) Синагога «Дім молитви Беньяміна» (Чернівці).Побудована в 1923 році. Приблизно в 1938-му внутрішні стіни заново розписали. У 1941–1942 роках — знову гетто. Після 1945-го вона стала однією з трьох синагог міста, чия робота була дозволена радянською владою; у 1960–80-ті, як зазначається, — єдиною. Для громади відкрилася в 1994 році.3) Новоселицька синагога (Новоселиця).Побудована в 1919 році, коли в місті проживало близько 5000 євреїв. Після Голокосту релігійне життя занепало. Порожнє приміщення перепрофілювали під Будинок піонерів — він проіснував до початку 1990-х. Потім будівля пустує донині. У 2009 році київські реставратори виявили всередині настінні розписи.Для читача в Ізраїлі тут особливо важлива одна думка: питання не тільки в реставрації “колись”. Питання в тому, чи залишиться у майбутньої реставрації взагалі вихідний матеріал — лінія, шар штукатурки, фрагмент орнаменту, точна геометрія склепінь.Чому ці розписи не схожі на «звичайний» синагогальний живописКотляр пояснює феномен Буковини через історію регіону: тривале перебування “на стику різних держав” зробило місцеву культуру відкритою до впливів, і в декорі синагог це видно особливо різко — єврейська релігійна тема поєднана з традиціями європейських палацових розписів.Але найцінніше в тексті — не загальна формула, а деталі, які звучать як докази.У буковинських синагогах священні сюжети “перекладалися” на місцеву візуальну мову. Стіни Єрихона малювали як Хотинську фортецю. Символ коліна Іссахара (“кістлявий осел” у Торі) перетворюється на в’ючного ослика, що тягне типову буковинську віз з книгами. Символ коліна Звулуна — корабель — зображений як колісний пароплав середини XIX століття.Є й ще більш промовиста сцена: фреска з цитатою з 137-го псалма про “річки Вавилона” показує не абстрактні арфи, а інструменти, характерні для клейзмерського ансамблю Буковини.А «Єрусалим» у Чернівцях Котляр взагалі описує майже як анекдот: художник, який явно не бачив Єрусалим, скопіював міський вид з листівки, привезеної паломниками зі Святої Землі. У центрі — купольна споруда, що нагадує Храм, але по суті це храм гробу, на куполі якого художник домалював зірку Давида.При цьому навіть на початку XX століття, як підкреслюється, у цих розписах немає зображень людей — ознака збереження старої традиції. Тому якщо на фресці показаний вихід і розсічення Червоного моря, глядач бачить лише руку Моше (Мойсея), що спрямовує посох до води.дджерело: : https://nikk.agency/uk/nova-ukrainska-kupjura-2000-griven/ https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Трагічна історія маленького вундеркінда: остання жертва тих буремних роківУявіть собі восьмирічного хлопчика, який вражав дорослих глибоким розумом, сам писав натхненні промови, а вдома потайки захоплено репетирував традиційні єврейські танці, щоб потім тішити рідних на весіллях. Його звали Шнеур Залман Довбер Нае, а вдома лагідно називали Залманке. Він народився в Єрусалимі в серпні 1931 року у відомій і шанованій родині та був надзвичайно обдарованим.📚 Інтелігентна династія ЄрусалимаБатько Залманке, видатний рабин Авраам Хаїм Нае, був одним зі стовпів єрусалимської громади. Він здобув визнання як авторитетний переписувач священних текстів, секретар рабинського суду та автор фундаментальних праць із єврейського закону.Коли народився хлопчик, на церемонію його обрізання прийшли всі головні рабини й судді Єрусалима, щоб засвідчити свою повагу до автора відомих книг. Ім’я Шнеур Залман дали на честь великого засновника руху Хабад, а друге ім’я — Довбер — хлопчик отримав на честь свого прадіда, рабина Довбера Ашкеназі.🕺 Таємні тренування в батьковому кабінетіІз трьох років Залманке навчався у традиційному хедері. Його феноменальні здібності виявлялися в усьому: він не лише блискуче навчався, а й мав неабиякий ораторський хист — сам складав невеликі промови та виголошував їх перед рідними.Проте мало хто знав про його іншу пристрасть — танці. Хлопчик майстерно виконував складний єрусалимський весільний танець кадачеке. Він був надзвичайно спритним і на родинних весіллях завжди сам розпочинав танець, після чого до нього приєднувалися старші брати й батько. Свої таємні репетиції Залманке влаштовував просто в батьковому кабінеті, коли того не було вдома.🚌 Фатальне весілля і страшне передчуттяЙшов 1939 рік. У Землі Ізраїлю добігав кінця період кривавих зіткнень, що увійшов в історію як Арабське повстання, а дороги залишалися вкрай небезпечними. Попри це старший брат Залманке, рабин Барух Нае, одружувався у Тверії, і родина вирішила вирушити на святкування.Після весілля дорогою додому сім’я заїхала до дідуся в Тель-Авів. Того четвергового вечора, коли всі вже збиралися сісти на автовокзалі в автобус до Єрусалима, маленький Залманке раптом посмутнів, міцно вчепився в батьків лапсердак і тихо сказав, що зовсім не хоче їхати й краще було б залишитися. Батько лагідно пояснив синові, що в Єрусалимі на них чекають інші рідні, і дитина слухняно погодилася.💥 Трагедія біля Шаар га-ГайАвтобус був напівпорожнім. Залманке навідріз відмовився сідати в середині салону поруч із сестрами й зайняв довге окреме сидіння в самому кінці.Коли автобус в’їхав у небезпечну звивисту ущелину Шаар га-Гай, тишу розірвали автоматні черги. Важка куля типу «дум-дум» пробила задню стінку автобуса й смертельно поранила Залманке. Його сестри також зазнали поранень, але вижили. Маленький Залманке встиг прошепотіти лише кілька слів, перш ніж його життя згасло.🕯 Гірке відлуння і похоронЦя страшна трагедія сталася в понеділок, 6 Елулу 5699 року. Маленький Залманке став останньою єврейською жертвою тривалого Арабського повстання, адже вже за тиждень розпочалася Друга світова війна.Коли вбитий горем батько повернувся до свого єрусалимського дому, на столі біля вікна на нього чекала трагічна несподіванка — книга про закони жалоби та втіхи, яку друзі надіслали ще заздалегідь.На похорон хлопчика зібрався весь Єрусалим. Попереду жалобної процесії йшли його ровесники, голосно читаючи псалми. Ім’я світлого хлопчика назавжди залишилося в історії як символ чистої дитячої жертви.📷 На світлині: Залманке в центрі — разом із мамою, братом і сестрою. джерело: 📖 (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)

📌7 елула 2367 року (1394 рік до н. е.) — Повторний шлюб Амрама та Йохевед, батьків Моше.Вони розлучилися після того, як єгипетський фараон видав указ про вбивство всіх новонароджених єврейських хлопчиків. Після цього голова племені Леві Амрам, як один із керівників єврейського народу, закликав усіх чоловіків віддалитися від своїх дружин, щоб не сприяти виконанню злочинного плану.Євреї прислухалися до його заклику, але через кілька днів Міріам, шестирічна дочка Амрама та Йохевед, дорікнула батькові, сказавши, що якщо укази фараона спрямовані проти народження єврейських хлопчиків, то його заклик спрямований проти народження як хлопчиків, так і дівчаток.Прислухавшись до поради доньки, батьки Моше зачали дитину, а через шість місяців, 7 адара, народився Моше-рабейну (Мойсей)джерело: chabad.odessa

Художня галерея Альберта Лейзера Фельдмана"Скрипаль на даху" Дні роботи: з неділі по четвер Години роботи: 12:00 – 19:00 Адреса: вул. Еспланадна, 24 Вхід вільний (безкоштовний)Мистецтво, яке надихає та відкриває нові горизонти — завітайте, щоб відчути атмосферу творчості!

У розділі Тори «Кі Теце» згадується безліч законів. Серед них — закон про повернення загубленого майна. Якщо вид речі й обставини її втрати — наприклад, наявність особливих прикмет — дають власникові можливість підтвердити своє право на неї, той, хто знайшов загублене, зобов’язаний подбати, щоб річ повернулася до свого господаря.Повага до права власності в єврейському законі — не новина. Проте заповідь повернення загубленого має одну містичну складову, яка вирізняє її з-поміж інших. Згідно з Кабалою, людина, яка привласнює знахідку, що за законом підлягає поверненню, прирікає свою душу на додаткове перевтілення. Ось таке покарання: ще одне життя — від початку й до кінця. Виявляється, для душі це надзвичайно болісне випробування.Ця особливість, здавалося б, нескладної міцви спонукає до роздумів. Людина, яка привласнила знайдене, відрізняється від звичайного злодюжки. Те, що їй Згори було дано знайти загублену річ, — не просто випробування. Їй виявили довіру: повернути те, що від початку мало бути частиною життя іншої людини. Але вона, на жаль, цієї довіри не виправдала.І щоб усунути наслідки своєї помилки, очистити душу та відновити зв’язок із Творцем, їй дається дуже ризикований шанс — прожити нове життя з усіма його випробуваннями.Урок із цього простий, але від того не менш важливий: довіра — надзвичайно цінний і водночас уразливий скарб. Її дуже легко втратити в одну мить — достатньо лише на хвилину піддатися спокусі. А відновлювати довіру доводиться болісно й довго. Іноді — ціле життя.📖 Джерело: Chabad.org