Зараз ми всі у стані постійного нервового напруження через ситуацію в Україні, переживаємо за рідних в окупації та чоловіків у війську. Страх, відчай, тривога і паніка стають нашими звичними супутниками. Це все нормальна фізіологічна реакція на загрозу життю та здоров’ю, та на постійний тиск під яким перебувають всі українці. Затяжний стан тривоги заважає нормально жити та приймати раціональні рішення, ще й може призвести до серйозних психічних порушень.Важливо вчитися керувати власними емоціями та необхідно зводити панічні настрої до мінімуму, особливо у воєнний час.Ваша увага до власного самопочуття та емоцій близьких людей, може бути не лише прикладом турботи, а й вчасної допомоги.Панічна атака – це стан, коли організм раптово на фізіологічному рівні реагує на почуття сильного необґрунтованого страху.Важливо навчитись розпізнавати панічні атаки та знати її ознаки, адже частина з них можуть бути симптомами тяжких фізичних станів і, якщо ми виключаємо ймовірність панічної атаки, то людині потрібна швидка медична допомога. Складно, але можливо розібратися чи це саме панічна атака викликає відчуття втрати контролю над тілом, серцевого нападу чи близької смерті.Важливо запам’ятати, що панічні атаки самі по собі загрози життю не несуть!Якщо у вас спостерігалось 3 та більше описаних симптомів - це панічна атака. Тоді варто звернутись за допомогою до лікарів. Ці фізичні симптоми посилюють тривогу, сильна тривога породжує інтенсивні симптоми, вони стимулюють ще більший страх - коло змикається.Причини панічних атак до кінця невідомі. Важливим є спадковість, тип особистості та агресивні зовнішні фактори - сексуальне чи інше насильство, тяжка хвороба, смерть близької людини, фінансові проблеми… Під час війни та окупації до всього додається полон, тортури, фільтраційні заходи окупантів, моральний тиск та ще маса негативних впливів.Панічні атаки зазвичай починаються раптово, без попередження і не за графіком - спонтанні. Вони можуть завдати удару будь-коли: під час прогулянки з дітьми, за кермом автомобіля, у торгівельному центрі, під час відпочинку чи в укритті - ситуаційно. Або бути спровоковані вживанням наркотичних чи алкогольних речовин - умовно-ситуаційні.Подія чи місце запускає панічну атаку? Спочатку може і не бути якогось конкретного тригера, він може сформуватися пізніше.. Наприклад, якщо перша панічна атака почалась під час ворожого обстрілу, то голосні звуки можуть стати пусковим гачком наступних.У той момент, коли вас наздогнав напад, дуже складно себе контролювати, але ви можете допомогти собі швидко позбутися від нього:🟣Вийти на свіже повітря або відкрити вікна, розстебнути одяг. Облити обличчя прохолодною водою.🟣Важливо переключитися на дихання. Постарайтеся дихати глибоко, повільно і на повні груди. Для підвищення рівня вуглекислого газу в крові, подихайте в пакет або складені долоні, ніби хочете їх зігріти. Якщо відчуваєте, що вас “накриває” панікою і вам страшно - нормалізуйте дихання. Спробуйте дихання квадратом - повільний вдих на рахунок 1-2-3-4, пауза 1-2-3-4, видих 1-2-3-4, пауза 1-2-3-4. При цьому можете малювати очима квадрат. Головне, щоб увага переключилась на виконання конкретних завдань. Також деяким людям допомагає спів улюбленої пісні.🟣Намагайтесь думати про щось хороше або заговоріть з ким-небудь. Спробуйте порахувати до 100 або перераховуйте машини, що проїжджають, якщо страх вас застиг в транспорті або на вулиці. Все це допомагає переключити увагу з тривожних відчуттів. Якщо причиною тривоги стало певне місце, поспішіть його покинути.🟣Для стабілізації тіла упріться в стійку поверхню руками або вдавлюйте ногами підлогу. Такий стан дасть вам відчуття впевненості та контролю. Постійно повторюйте собі, що зараз це все закінчиться.Тривога, що виникла не заподіє вам шкоди, вона просто плід вашої уяви.Якщо ж ви стали свідком панічної атаки у кого-небудь, ви можете допомогти людині впоратися з проблемою. Головне - не піддаватися паніці самому! Ви повинні бути спокійні.джерело: https://www.bcrr.org.ua/

В Литві, за дві години їзди від Вільнюса, нещодавно відкрився новий єврейський музей «Втрачений штетл». Колись на цьому місці було єврейське містечко Шедува. Сьогодні тут не живе жодного єврея.Однак пам’ять про них і про єврейську історію Шедуви була відновлена завдяки старанням письменника Сергія Кановича. Спочатку він працював над відновленням єврейського кладовища. Коли ця робота завершилася, Канович зрозумів, що без належної уваги кладовище знову занепаде. Тоді й виникла ідея унікального музею, який би розповідав про життя містечка і водночас став меморіалом Голокосту. Музей мав стати «охоронцем кладовища» та довершити історію.В основі музею — повсякденне життя у міжвоєнні роки та особисті історії євреїв Шедуви під час Голокосту. Виставка складається з дев’яти галерей. При вході відвідувачів зустрічає фільм про містечко Шедува, а далі — коротка розповідь про історію литовського єврейства. Потім демонструється мультимедійний макет Шедуви, матеріали про економічне життя, культуру та конфлікти. Галерея «Мрії і реальність» знайомить з єврейськими підлітками 1930-х років. У галереї «Люди Книги» розміщено вражаючий ковчег Тори, створений за мотивами ковчега з дерев’яної синагоги в містечку Валкінінкай, знищеної німцями у 1941 році.Галерея «Голокост» ретельно відтворює події, що сталися з євреями міста. Місцеві жителі, які брали участь у масових убивствах, нерідко особисто знали своїх жертв. Тут лунають свідчення литовських очевидців, записані на відео, а також розповіді тих, хто вижив, інколи завдяки сусідам, які ризикували життям, рятуючи їх.У музеї також є меморіальна зона та вражаючий «Каньйон Надії». Цей коридор заввишки 20 метрів веде до великого вікна з видом на кладовище. Тут поховані євреї Шедуви, які померли природною смертю.Музей «Втрачений штетл» може задати новий стандарт для єврейських музеїв Литви та музеїв штетлів у Східній Європі. Але головне — він показує, що пам’ять про єврейське життя в Литві жива, і суспільство має запит на її збереження.джерело:https://www.facebook.com/Nevzlin

У маленькому, але дуже світлому Тбілісі часто зустрічаєш символи солідарності. Уже три з половиною роки тут протестують на підтримку українського народу і проти агресивної політики рф. Але грузини не забули й про іншу війну. Біля Великої синагоги вже багато років стоїть велика ханукія. Та сьогодні це не святковий символ, а стіна пам’яті: вся поверхня обклеєна портретами, наліпками, побажаннями івритом, жовтими стрічками. Обличчя викрадених і вбитих, імена солдатів, короткі молитви. Ханукію перетворили на народний меморіал — щоб не дозволити війні розчинитися в інформаційному шумі. За кілька кварталів — ще один знак солідарності: на фасаді три прапори. Зверху — Грузія, нижче — Ізраїль та Україна. Це мова вулиці: кому тут співчувають, з ким себе ототожнюють. Три країни поєднує досвід життя поруч із великими загрозами та розуміння, що безпека залежить і від власної стійкості, і від союзів. Зв’язок «Грузія — Ізраїль» виник не раптово. Грузинські євреї — одна з найдавніших діаспор у світі: понад дві тисячі років історії на цій землі, власна мова (ківрулі), громади у Тбілісі, Кутаїсі, Оні. У ХХ столітті саме звідси почалася одна з ключових сторінок радянської алії: знаменитий лист 18 грузинських євреїв з відкритою вимогою права на виїзд став поштовхом до великого виходу у 1970-х і 1990-х. Тому майже в кожній тбіліській родині сьогодні знайдеться родич в Ашдоді, Бат-Ямі чи Рішон-ле-Ціоні. Це не «зовнішня тема» — це дуже особисте. Стосунки держав також досить тісні. Після здобуття незалежності Тбілісі та Єрусалим швидко налагодили співпрацю — від туризму й медицини до оборонних проєктів (так, інколи з паузами через зовнішній тиск, але мости не спалили). Грузинське суспільство, попри внутрішні суперечки, традиційно тепло ставиться до євреїв; побутовий антисемітизм тут відчутно нижчий, ніж у більшості країн Східної чи Західної Європи. І це видно не з рапортів, а з голосу вулиць: ніхто не зрізає наліпки з ханукії, не замальовує прапори, не зриває меморіальні фотографії. Операції, прем’єри, посередники — усе це змінюється. Але є речі, яких у Тбілісі можна торкнутися руками: символи, що стали пам’яттю. Саме тому ця ханукія — дзеркало стосунків Грузії та Ізраїлю. Тут не бояться назвати добро добром, а зло злом. І це, мабуть, найважливіше в часи, коли півсвіту говорить ухильно. джерело: https://www.facebook.com/Nevzlin