*16 сівана 5573 року (14 червня 1813 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) дочки Алтер ребе ребецн Фрейди.Ребецн Фрейда була чудовою і дуже розумною жінкою. Алтер ребе дуже любив свою дочку, давав їй уроки хасидуту (хасидської філософії) і часто говорив, що її душа належить до «алма дедухра» (чоловічого світу), але чомусь Всевишній вирішив помістити її в тіло жінки. Навіть брат Фрейди, майбутній глава хасидів, рабі Дов-Бер (Мітелер ребе), коли хотів з'ясувати якесь питання щодо хасидизму, звертався саме до неї, а вона вже запитувала вчителів.Ребецн Фрейда народилася в 1763 році і пішла з цього світу через півроку після смерті батька, оточена любов'ю і повагою. Ребецн Фрейда була похована поруч з Алтер ребе на єврейському кладовищі в Гадячі (Полтавська область).*16 сівана 5669 року (5 червня 1909 року) — день народження рабі Ісраеля-Арьє-Лейба Шнеерсона, молодшого брата Ребе.Рабі Ісраель теж народився в Миколаєві і з дитинства відрізнявся величезною любов'ю до навчання, і для того, щоб нагодувати його, матері (ребецн Хані) доводилося, в буквальному сенсі цього слова, силою відтягувати сина від книг.

*17 сівана 1656 року (2105 рік до н.е.) — Ноїв ковчег причалює до гори Арарат.Через сім місяців після початку Всесвітнього Потопу і через 17 днів після того, як вода, що покривала землю, пішла на спад, ковчег з Ноєм, його родиною і всіма тваринами, що перебували там, підійшов до вершини гори Арарат.*17 сівана 5632 року (23 червня 1872 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Аѓарона бен Ашера (Аѓарон II) з Карліна.Рабі Аѓарон був онуком рабі Аѓарона «Великого» з Карліна, першого карлінського ребе і сином рабі Ашера, другого карлінського ребе. У 26 років він став карлінським ребе, увійшовши в історію під ім'ям рабі Аѓарона II. Саме за його часів карлінський хасидизм досяг свого розквіту і тоді ж з'явилися найвідоміші карлінські наспіви і пісні.У 1867 році рабі Аѓарон переїхав до містечка Столін і з цього моменту рух отримав назву «карлін-столинський хасидизм».Як і його батько, рабі Ашер, рабі Аѓарон всіляко підтримував хасидів, які оселилися в Ерец-Ісраель. В даний час карлін-столинський хасидизм — досить впливовий і динамічний хасидський рух, основні центри якого знаходяться в Єрусалимі і Тверії (Ізраїль), Брукліні (США). Є карлін-столинські хасиди і в Україні (в Києві та Львові).chabad.odessa

За часів Моше великий світло божественної мудрості сяяло зі Святого Ковчега, що мандрував Синаєм, розсіюючи всі сили зла.За часів Шломо великий світло божественної мудрості виходило зі Святого Ковчега, який перебував у Святая Святих у Храмі, притягуючи до себе всіх, хто прагнув мудрості — навіть з найвіддаленіших куточків людських поселень.За часів Машіаха зі Святого Ковчега в Єрусалимі сягатиме великий світло божественної мудрості, щоб усе людство усвідомило: ми — божественні створіння в Храмі планети Земля, кожен — саме там, де має бути, рухаючись і розвиваючись у гармонії та єдності Єдиного Бога.Ми відкриємо себе істинно.Маамар на Б’Шалом 5726Рабин Цві Фріман

У невеличкому містечку на ім’я Ланцут жив хасид на ім’я реб Авраам. Він не був багатим, але чесно працював — шив чоботи й ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто потребував.Щоп’ятниці він приносив гроші до дому рабина — реб Еліезера — і просив:— Ребейну, передайте це тим, хто має потребу. Тільки нікому не кажіть, від кого це.Рабин знав, що сам реб Авраам ледь зводить кінці з кінцями. Якось він спитав:— Аврааме, чому ти не залишиш хоч трохи для себе? Твоя родина теж має потреби.Той відповів:— Ребе, коли я даю — я відчуваю, що Б-г вкладає в мої руки не лише голку й нитку, а й добро. То як же я можу не передати його далі?Минуло багато років. Реб Авраам помер у бідності, але на його похорон зібралося все містечко. І тільки тоді рабин сказав:— Ви думаєте, він був простим шевцем. Але його прихована праведність зігрівала це місто більше, ніж ви уявляєте.

Гриміло, вибухало, земля здригалася під ногами. Було страшно — по-справжньому. За себе. За близьких. За всіх, хто поруч і далеко.Дякуємо Всевишньому за Його захист. За те, що тримає над нами Свій щит, навіть коли небо розривається. За те, що дає силу — вистояти, зберегти, не зламатися.Ми глибоко співчуваємо всім, кого ця ніч торкнулася болем.Молимося за одужання поранених, за сили для рідних, за розраду тим, хто постраждав. Поділяємо ваш біль. Він — наш спільний.Нехай кожна наступна ніч буде тихою!Нехай кожен день наближає нас до миру!І нехай наші серця залишаються живими, навіть коли світ темніє.Б-же, бережи нас і далі!Амен!

Завтрашній день, 18 червня, в Києві оголошений Днем жалоби. В памʼять за жертвами масованої атаки ворога на столицю.У цей день будуть приспущені прапори на всіх комунальних будівлях міста. Також рекомендовано приспустити державні прапори на будівлях державної та приватної форм власності.18 червня в місті заборонені будь-які розважальні заходи.

16 червня 1855 року в Києві в родині київських німців народився Георгій Шлейфер — архітектор, громадяський діяч, який залишив помітний слід в архітектурному вигляді Києва.Шлейфери переїхали до Києва на початку XIX століття. Батько, Павло Шлейфер був художником-портретистом, архітектором, з 1844 року викладав малювання у Києвському інституті шляхетних дівчат. У 1847 році конкурував із Тарасом Шевченком на посаду викладача малювання Київського університету Святого Володимира, але зазнав невдачі. Митці були добре знайомі між собою. У творчості Шевченка Павло Шлейфер згадується у повісті «Близнюки».До третього класу включно Георгій навчався у 2-й київській чоловічій гімназії на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), споруду якої звів його батько. Потім перевівся до 1-ї гімназії, яка була неподалік (нині – “жовтий” корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка), яку закінчив у 1874 році. Відтак поїхав до Санкт-Петербурга, де успішно закінчив будівельне училище зі званням цивільного інженера 1-го розряду. У 1882 році Георгій Шлейфер повернувся до Києва, щоби присвятити все життя розбудові рідного міста.Першим проєктом, реалізованим Георгієм Шлейфером, і який одразу приніс успіх 28-річному архитектору, стала Київська біржа. Споруда у стилі пізнього неоренесансу стала окрасою рогу вулиць Хрещатик та Інститутська.Київська біржа була важливим центром не лише ділового, але й культурного життя міста. У залі будівлі часто відбувалися художні виставки, зокрема, щорічні експозиції Товариства пересувних виставок. Вже набагато пізніше, у грудні 1908 року, в приміщенні біржі проходила II Міжнародна фотовиставка, на якій високу нагороду отримала сестра архітектора, Анна Шлейфер, власниця рентгенкабінету. Її відзначили за власні знімки, виконані за допомогою Х-променів.На жаль, як і багато інших будівель в центрі Києва, у вересні 1941 року біржу було підірвано військами НКВД при відступі совєцьких військ з Києва.Ще під час спорудження біржі Георгія обрали членом Київської міської думи. З того часу Георгій Шлейфер впродовж чотирьох десятиліть брав участь у розв’язанні питань розвитку та забудови Києва. За рік він очолив будівельну комісію. Фактично, без його дозволу у Києві не зводилася жодна будівля.У 1885–1894 роках як член Київської міської думи відповідав за будівельні справи, з 1882 по 1911 рік — неодноразово обирався гласним до міської думи.Шлейфер брав участь у вирішенні низки питань щодо муніципального господарства. Зокрема, у 1886–1887 роках надавав свою садибу на Подолі для досліджень у справі артезіанського водопостачання.У 1885 році Георгій Шлейфер сприяв утворенню міського акціонерного кредитного товариства, яке займалося будівельною іпотекою – видавало кошти на будівництво нерухомості на тривалі терміни та під невеликі відсотки. Невдовзі Шлейфера довічно обрали головою правління. Товариство приносило великі прибутки, оскільки щороку видавало кредити приблизно сотні заможним киянам.Завдяки діяльності кредитного товариства Шлейфер і сам заробив чималі статки. Він купував землю у середмісті Києва, зводив там будинки, а потім продавав її. Це давало йому можливість займатись архітектурними проєктами, які припали до душі, не відволікаючись на дрібні та другорядні. Тому будівель авторства Шлейфера в Києві – відносно небагато (а ще менше їх зберіглось до наших днів), проте майже кожна із них є своєрідним шедевром зодчества.У 1897 році на замовлення цукрового магната Лазаря Бродського Георгій звів хоральну синагогу. Для будівництва обрали найрозвиненішу будівельну компанію Льва Гінзбурга. Вартість проєкту була просто захмарною та складала 150 тисяч карбованців. Синагогу відкрили у 1899 до дня народження замовника. Будівля поєднувала в собі романський, готичний та мавританський стилі. Проте за призначенням вона функціонувала недовго. Вже у 1926 році більшовицька влада закрила синагогу, перетворивши її на клуб, школу, потім —приміщення військово-санітарного гуртка. З 1955 року в ній розташовувався Ляльковий театр. На початку 1990-х років синагогу повернули єврейській громаді, зараз це центральна синагога Києва, яку також називають синагогою Бродського.Одним з найгучніших будівельних проєктів в Києві кінця ХІХ — початку XX століття стала забудова величезної садиби професора Фрідріха Мьорінга, що займала площу понад 10 гектарів між Хрещатиком та Липками.Після смерті професора, його спадкоємці продали цю ділянку за 800 тисяч карбованців київському домобудівному товариству, яке очолював Георгій Шлейфер,. Саме він займався плануванням та забудовою кварталу. У досить стислий термін на ділянці облаштували вулиці: Миколаївську (нині —архітектора Городецького), Мьорингівську (нині — Марії Заньковецької), Станіславського (Нову), Ольгинську та площу Миколаївську (нині — Івана Франка).Нові вулиці забудували розкішними прибутковими будинками, збудованими за проєктами провідних тогочасних зодчих: Едуарда Братдмана, Владислава Городецького, Миколи Казанського, Мартина Клуга, Олександра Вербицького, Миколи Яскевича та інших.Ключові споруди нових кварталів зводилися переважно у творчому тандемі Георгія Шлейфера та Едуарда Брадтмана. Завдяки їхній спільній праці на ділянці з’явилися розкішний п’ятизірковий готель «Континенталь», прибутковий будинок Гінзбурга по вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького, 9), будинок прусського барона Вільгельма Гессельбейна (вулиця Архітектора Городецького, 15), що поєднував стилі модерн, неоренесанс, необароко та неоготика. Дивом ці споруди уціліли, хоча й були пошкоджені, вересневими вибухами і пожежами 1941 року. Менше пощастило будівлі цирка Крутікова або Гіппо-паласа —її було знищено.Разом із Брадтманом Шлейфер також звів споруду театру Соловцова у неогрецькому стилі (нині — Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка на площі Івана Франка). Сам Шлейфер у день відкриття театру у 1896 році отримав у довічне користування персональну ложу.Деякі будівлі, які збереглись, відбудовувалися наспіх та зі значними втратами у декоруванні та інтер’єрах. На жаль, своє первинне розкішне оздоблення фасаду втратила також будівля театру Франка, яка після совєцької реконструкції та перебудови зараз має досить невиразну архітектуру«Київський Париж» — так часто називали новий квартал — одразу здобув величезну популярність серед киян, ставши своєрідною візитівкою міста. Місцевість часто з’являлася на поштових листівках поруч зі стародавніми сакральними пам’ятками стародавнього зодчества.Водночас в останні роки XIX століття, Георгій Шлейфер реалізував свій проєкт 1-го комерційного училища на вулиці Бульварно-Кудрявській, 24. Протягом перших років існування тут розташовувалися факультети Київського політехнічного інституту – аж поки для КПІ не збудували окремі корпуси на Брест-Литовському шосе (нині — Берестейський проспект). Зараз в споруді міститься бізнес-центр “Ренесанс”.У 1908 році Георгій Шлейфер розробив проєкт критого ринку на Бессарабці. Він задумав розкішну, майже театральну композицію фасаду з куполом, елементами неоренесансу та еклектики, з неймовірно деталізованими вікнами та декоративними вставками. Очевидно, що він бачив ринок не лише як місце торгівлі, а й як архітектурну перлину міста. На жаль, цей проєкт було відхилено, а на влаштованому того ж 1908 року конкурсі перемогла більш стримана робота польського архітектора Генрика Гая, у стилі модерн, яка зрештою й була втілена в життя протягом 1910–1912 років.Подбав Георгій Шлейфер і про респектабельне житло для своєї родини (архітектор був одружений з Ольгою Черновою, мав сина Георгія і доньку Аріадну). 1909 року на розі вулиць Інститутська та Садова на Печерську він звів п’ятиповерховий особняк, витриманий у модерновій стилістиці. Частина квартир у ньому здавалася в оренду. На жаль, на сьогодні він зберігся у перебудованому вигляді. Також наступного року архітектор зводить поруч і розкішний п’ятиповерховий будинок у стилі модерн. На рівні другого поверху обидві будівлі сполучалися між собою та слугували апартаментами для членів його родини.У своєму особняку архітектор розробив спеціальне освітлення та скляну стелю для власної галереї живопису. За спогадами нащадків митця, на свята він гостинно відкривав двері для відвідувачів, а також часто надавав свої картини для різних виставок. З приходом більшовицької влади колекція картин була розділена між музеями Києва. Понад 20 картин, серед яких також і портрет матері Кароліни Шлейфер, знаходяться у колекції Національного художнього музею.Це була остання завершена робота архітектора.Наприкінці життя він зосередився на колекціонуванні картин, серед яких були твори українських митців – Тараса Шевченка, Іллі Рєпіна, Олександра Мурашка.Впродовж багатьох років Георгій Шлейфер опікувався охороною пам’яток. У лютому 1912 року він був одним з фахівців-істориків та аматорів, які при Київському художньо-промисловому та науковому музеї заснували відділ «Давній Київ». Одного разу на засіданні комісії він запропонував власним коштом видати перший том «Матеріалів з історії та топографії давнього Києва», а також надати допомогу в перегляді старовинних планів Києва, що зберігалися в губернському архіві.Помер Георгій Шлейфер 9 квітня 1913 року від шлункової кровотечі у віці 58 років. Церемонія прощання відбулась у картинній галереї. Поховали видатного архітектора у склепі на Аскольдовій могилі. Проте до сьогодні він не зберігся: вже через двадцять років кладовище було знищене більшовиками, щоб перетворити місцину на “парк культури та відпочинку”.

Тамуз — четвертий місяць єврейського року, якщо, як того вимагає єврейська традиція, рахувати місяці, починаючи з Нісана. У Писанні він згадується просто як «четвертий місяць». Назва «Тамуз», як і назви інших місяців єврейського календаря, має вавилонське походження. Всі ці назви були запозичені євреями після повернення до Ерец-Ісраель з Вавилонського вигнання. Саме слово «Тамуз» є назвою відомого язичницького культу, про що свідчать і слова пророка Йехезкеля: «І ось сидять жінки, що оплакують Тамуза» (Єзекіїль 8:14).Новий місяць (Рош Ходеш) Тамуза триває два дні, оскільки попередній місяць — Сіван — завжди повний (тобто має 30 днів). Перший день новомесяччя Тамуза припадає на 30-е Сівана, а другий — на 1-е Тамуза. Сам Тамуз завжди є неповним місяцем і має 29 днів, тому новий місяць наступного за ним місяця Ава триває лише один день.Місяцю Тамузу відповідає сузір’я Рака. Воно має таку назву, бо група зірок, що домінує на небі в цей час, нагадує за формою рака. Крім того, саме в Тамузі починають активно розмножуватися прісноводні раки — тому що лише в цьому місяці стає по-справжньому тепло і вода добре прогрівається.У священній книзі Зогар сказано, що дні місяця Тамуза, так само як і наступного місяця Ава, є небезпечними (для євреїв), і злі сили панують у цей час у світі — тому «щасливий той, кому вдається врятуватися від них».https://toldot.com

3-го Тамуза Йеошуа бін Нун зупинив на небі сонце й місяць, і вони не припиняли світити протягом тридцяти шести годин, щоб він міг продовжити битву з ворогами та вразити їх, як сказано:«І сказав Йеошуа перед Господом у той день, коли Господь віддав аморея в руки Ізраїлевих синів: “Сонце, зупинись над Гів'оном, і місяцю — над долиною Аялон!” І зупинилося сонце, і місяць стояв, аж поки народ не помстився ворогам своїм» (Йеошуа 10:12).Ця велика історична подія сталася 3-го Тамуза.

П’ять трагічних подій сталися 17-го дня місяця Тамуз.1 частинаУ цей день були розбиті перші скрижалі Заповіту, коли Моше спустився з гори Синай і побачив, як євреї танцюють навколо «золотого тельця», про що безпосередньо розповідає Тора.У цей день припинили приносити постійні жертвоприношення (тамід) у Першому Єрусалимському Храмі — тому що в коѓенів, яких оточили вавилоняни на Храмовій горі, більше не залишилося тварин для жертви.У цей день, у пізніші часи, римляни, які облягли Єрусалим, зруйнували міські стіни.У цей день нечестивець Апустумус (Апостомус) спалив сувій Тори, а в Храм було внесено ідола.Так навчає Мішна в трактаті Тааніт, глава 4.Варто зазначити, що і за часів Першого Храму вавилоняни також пробили стіни Єрусалима саме в місяці Тамуз — але не 17-го, а 9-го числа. Щоб не перевантажувати календар частими постами, наші мудреці встановили в Тамузі лише один піст — саме 17-го числа, адже руйнування Другого Храму стало для єврейського народу ще більшим лихом, ніж загибель Першого.17-е Тамуза в пустелі7-го Сівана, вже після Дарування Тори, Моше знову піднявся на гору Синай (вхід на яку, як і раніше, був заборонений для всього народу), щоб вивчати Тору в усіх деталях безпосередньо під проводом Всевишнього та отримати скрижалі Заповіту.Перед сходженням Моше сказав Ізраїлю: «Через сорок днів, у шосту годину (денного часу), я повернуся й принесу вам Тору». Євреї припустили, що день 7-го Сівана, коли Моше піднявся на гору, входить до рахунку цих сорока днів, і сприйняли сказане як обіцянку повернутися через сорок повних днів і ночей. Але за єврейською традицією доба починається з ночі, а не з дня — тому 7 Сівана не міг бути першим повним днем.Повні сорок діб, проведені Моше на горі, завершувалися саме 17-го Тамуза — в день, коли він мав повернутися. Але євреї вважали, що він обіцяв прийти на день раніше.16-го Тамуза Сатан створив оманливі образи — показав євреям темні, тривожні видіння, з яких випливало, що Моше помер: адже настав той день і година, коли він нібито мав повернутися. Сатан запитав: «Де ваш учитель Моше?»Євреї відповіли: «Він піднявся на Небеса».Сатан сказав: «Але вже минула шоста година!» — євреї не зреагували.Тоді він заявив: «Він помер!» — але народ знову не повірив.І тоді Сатан показав їм фальшиве видіння — тіло мертвого Моше. Так навчає нас Талмуд.Оскільки віра євреїв у Моше була настільки глибокою, що вони довіряли йому більше, ніж власним очам, у момент, коли щось, на їхню думку, не збулося — світ здався їм таким, що руйнується. Їхній розум затуманився, і, через сильну залежність від Моше, вони відчули, що не зможуть існувати без нього навіть годину. У цю мить розгубленості, коли ніхто не міг мислити ясно, вони звернулися до Аарона й сказали:«Зроби нам ідола!»

В єврейському календарі є дати, які не супроводжуються святковими трапезами чи забороною на працю, але їхнє значення проходить крізь віки. Одна з таких дат — 23 Сівана (цього року припадає на вечір 18 червня). Це день, коли слово перемогло меч, коли чорнило на пергаменті знищило печатку смертного вироку. День, коли євреї здобули право на захист. День, коли лист став зброєю.Історія, описана в Книзі Естер, розповідає, як Аман, радник перського царя, домігся видання указу про знищення всіх євреїв імперії. Але завдяки мужності Естер і мудрості Мордехая вирок було скасовано — точніше, доповнено новим указом, який дозволяв євреям боронитися.«І були скликані писарі царя... третього місяця, тобто Сівана, двадцять третього дня...» (Естер 8:9). Саме цього дня Мордехай написав листи, які було надіслано у всі куточки держави — листи, що принесли народові надію і силу.Мудреці Талмуда (Меґіла 14а) кажуть: «Зняття царського персня зробило більше, ніж 48 пророків і 7 пророчиць». Не проповіді й не чуда пробудили народ, а реальна загроза. Коли над головою навис меч — євреї обʼєдналися: постили, молилися, каялися. Імʼя Естер означає «приховування» — у цій історії Всевишній не проявляється явно, але Його руку видно в тому, як розпач перетворився на силу, а страх — на мужність.Сьогодні історія повторюється. Іран — спадкоємець стародавньої Персії — знову погрожує єврейському народу. Його лідери говорять про «стертя Ізраїлю з карти», як колись Аман замислив «знищити, вбити і вигубити всіх євреїв» (Естер 3:13). На Ізраїль летять ракети, лунають сирени — але народ не зламано. Як і тоді, відповідь — в єдності, вірі та діях.У дні Пуріму спасіння прийшло через три речі: Тору, молитву та цдаку. Мордехай зібрав дітей вивчати Тору — навіть під загрозою вироку. Естер закликала всіх до посту й молитви. А після перемоги євреї встановили звичай давати подарунки бідним — щоб закріпити спасіння добрими справами.Сьогодні ми бачимо те саме: солдати й волонтери, релігійні та світські, стоять пліч-о-пліч. Люди моляться, вивчають Тору, жертвують на благодійність. Хтось уперше вдягає тфілін, хтось читає Тегілім, хтось просто допомагає ближньому. Це і є наша зброя — сильніша за будь-який царський указ.Сіван — місяць Дарування Тори. Але мудреці кажуть (Шабат 88а), що справжнє прийняття Тори відбулося за днів Естер, коли євреї підтвердили Завіт добровільно — з любові. 23 Сівана — початок цього шляху. У цей день «софрей hа-мелех» — царські писарі — знову пишуть указ. Але тепер кожен з нас — Мордехай. Кожен своїм вибором, вірою та вчинками пише історію.23 Сівана не потребує особливих ритуалів — лише внутрішнього пробудження. У цей день, коли одного разу вже було скасовано смертний вирок, ми просимо про це знову.Нехай наші молитви, добрі справи та єдність розірвуть нові загрози — так само, як лист Мордехая знищив вирок Амана. І нехай, як сказано в Книзі Естер (9:1), «те, чого сподівалися вороги юдеїв, обернулося навпаки: самі юдеї здолали своїх ненависників».toldot.com

Запрошуємо на спільне читання книги Тегілім з міньяном у Шабат, 21 червня / 25 сівана, о 8:30 в Центральній синагозі Києва.📖 Читання всього Тегіліма перед молитвою Шахаріт — благословенна традиція, напередодні нового місяця