Питання:Шановний рабине, я прочитав усе про те, чому носять кіпу, і зрозумів суть цього звичаю. Але що з капелюхами? Чому я бачу єврейських чоловіків, які, окрім кіпи, надягають ще й капелюх?Відповідь:Дійсно, багато євреїв носять класичні капелюхи чи інші головні убори, наприклад хутряні штраймели, і надягають їх навіть під час молитви.Якщо вас цікавлять відмінності у формі, матеріалі чи ширині цих головних уборів — це вже питання не до мене. Я рабин, а не соціолог, а стилі капелюхів більше відображають соціальні норми різних громад, ніж галахічні приписи.Але я можу розповісти про сам звичай носіння другого головного убору — будь-якого — поверх кіпи, зокрема під час молитви.📿 Логіка носіння особливого одягу на молитвуІдея надягати перед молитвою особливий одяг — дуже давня. Майже 3000 років тому пророк Амос проголосив:«Приготуйся до зустрічі з Богом твоїм, Ізраїлю» (Амос 4:12).Рабини пояснюють: ці слова закликають ретельно готуватися до молитви — як внутрішньо, так і зовні, включаючи вдягання особливого одягу, як перед зустріччю з високопоставленою особою.Сьогодні молитва замінює жертвоприношення в Храмі. І так само, як священики одягали спеціальні шати під час служіння, ми також маємо вдягатися з пошаною до моменту молитви.👒 Чому саме головний убір?У минулому існував звичай: коли чоловіки виходили на вулицю і зустрічали великого мудреця або важливу особу — вони надягали головний убір.За аналогією, для молитви також прийнято носити головні убори.Є думка: якщо в повсякденному житті ви не надягаєте капелюха на важливі зустрічі — не обов’язково робити це і на молитві (за умови, що на вас є інший особливий одяг).Але якщо ви іноді носите капелюх, щоб підкреслити важливість події — тоді варто вдягати його і для молитви.🙇‍♂️ Символ смиренняІнша думка стверджує: капелюх — це більше, ніж традиція. Він символізує смирення релігійного єврея й нагадує, що над нами є Всевишній.Навіть якщо ви зазвичай не носите капелюха, на молитву його варто вдягнути.У мудреців Тори та їхніх учнів існував звичай молитися в «покритті» (івр. ітуф) — це викликало ще більше благоговіння.Ітуф може бути представлений капелюхом, таллітом або навіть піджаком — усе це ознаки особливої пошани до моменту молитви.👑 Два головних убори — як у первосвященикаВиникає питання: якщо для молитви вже вдягнуто капелюх — чи треба ще й кіпу?Після зруйнування Храмів молитва стала заміною храмової служби. А в Талмуді йдеться, що первосвященик носив два головних убори одночасно.Тому вдягати капелюх поверх кіпи — це наслідування первосвященика і підкреслення особливої духовності моменту.✨ Каббалістичне поясненняУ єврейській традиції існує п’ять рівнів душі:нефеш (життя), руах (дух), нешама (дихання), хая (життєва сила), йехіда (єдність, суть душі).Кабалісти пояснюють: два вищих рівні душі (хая та йехіда) не діють зсередини тіла, а існують над ним.Носіння двох головних уборів символізує ці трансцендентні рівні душі.Цей фізичний вчинок — особливо з правильним наміром (кавана) — допомагає розкрити ці вищі аспекти душі в нашому земному світі.Таким чином, хоча немає суворого обов’язку носити ще один головний убір поверх кіпи, це додає відчуття смирення, благоговіння й допомагає людині глибше під’єднатися до власної душі та до Всевишнього під час молитви.Джерело: https://imrey.org/

Питання:Шановний рабине! Я бачив єврейські тексти, надруковані як стандартними друкованими та рукописними літерами, так і «шрифтом Раші». Чи могли б ви пояснити походження цього особливого шрифту? Невже сам Раші мав власний стиль письма?Відповідь:Ім’я Раші — одного з найвідоміших коментаторів Святого Письма та Талмуду — є абревіатурою від раббі Шломо Іцхакі (1040–1105 рр. н.е.). Його праці без перебільшення є головними коментарями до Тори, якими користуються й донині.Переважна більшість видань Тори на різних мовах виходить разом із класичними коментарями Раші. В єврейських виданнях ці коментарі зазвичай друкуються особливим шрифтом, який візуально відрізняється від стандартного й отримав назву «шрифт Раші».Проте вас може здивувати, що сам Раші ніколи цим шрифтом не користувався.📜 Походження шрифту РашіПерш ніж зануритися в історію цього шрифту, варто зазначити: окрім кількох букв (наприклад, א, ב, צ, ש), шрифт Раші дуже схожий на звичайні друковані єврейські літери.До XV століття всі єврейські книги, включно з Торою й коментарями, ретельно переписувалися вручну. Але після винаходу друкарського верстата Йоганном Гутенбергом, євреї — як народ книги — одразу почали використовувати новий спосіб поширення своїх текстів.Перша надрукована єврейська книга — це Тора, яка вважається виданням Гутенберга, хоча точна дата її друку невідома.Перше ж датоване єврейське видання — це коментар Раші до Хумаша, надрукований 5 лютого 1475 року сефардським євреєм Авраамом Гартоном в італійському місті Реджо-ді-Калабрія.Особливістю цього видання було використання нового шрифту, заснованого на вже існуючому сефардському напіврукописному почерку.(Цікаво, що це не було перше друковане видання Раші: у 1469–1472 роках троє братів — Овадья, Менаше і Біньямін — у Римі також видали його коментар до Тори, але їхні книги були недатовані.)Спочатку коментарі Раші виходили як окремі збірки без тексту Тори. Але згодом, коли друкували такі видання, як Мікраот Гдолот (Тора з кількома коментарями), видавці вирішили: текст Тори слід друкувати класичним квадратним шрифтом, а коментарі — окремим, тобто шрифтом Раші, щоб полегшити читання й орієнтацію.Саме тому цей шрифт став асоціюватися з коментарями Раші, хоч автор і не мав до нього прямого стосунку.✒️ Чому використовували шрифт Раші?Окрім візуального розмежування між Торою та коментарями, були й інші причини популярності шрифту Раші:Компактність.Шрифт Раші займає менше місця, ніж стандартний. Це дозволяло помістити більше тексту на сторінці — що було особливо цінно в часи, коли папір і друк були дорогими.Менший рівень святості.Оскільки цей шрифт був створений штучно в середньовіччі, вважалося, що він не має тієї ж святості, що й «священний» шрифт, який використовувався для Тори. Тому його часто застосовували для друку рабинських праць.Недопустимість зловживання священним шрифтом.Класичний квадратний шрифт, схожий на той, що використовується в сувоях Тори, не дозволялося застосовувати для буденних текстів. Шрифт Раші — завдяки візуальній відмінності — був дозволеним.Однак з часом деякі мудреці наполягали на тому, щоб усі тексти, включаючи коментарі, друкувалися звичайним квадратним шрифтом, аби зробити їх доступнішими для широкого кола читачів.📚 У висновокГоворячи про Раші, важливо згадати, що ребе Йосеф Іцхак Шнеєрсон радив кожному щодня вивчати відповідну частину тижневої глави Тори разом із коментарем Раші.Кожна глава Тори поділена на сім частин — по одній на кожен день тижня, і пояснення Раші мають стати невід’ємною частиною щоденного навчання.Коментарі Раші особливі тим, що пояснюють простий зміст тексту Тори настільки доступно, що його може зрозуміти навіть п’ятирічна дитина, і водночас вони слугують основою для багатьох глибших інтерпретацій.Коментарі Раші є підґрунтям і для галахічних, і для каббалістичних творів. Тому не дивно, що саме цей шрифт, яким друкуються коментарі до Тори, увійшов в історію як «шрифт Раші».Примітки:Докладніше про це читайте в статті «Папа Римський, який дозволив видати Талмуд».«Раші: коментар і простий зміст», Бібліотека Пенсильванського університету, онлайн-виставка юдаїки (станом на 28 червня 2017 р.).Маген Авраам, Орах Хаїм, 334:17; див. також Ігрод Кодеш, т. 18, с. 177, і Шулхан Менахем, т. 5, с. 214, прим. 13.Див. Торат Менахем, 5749, т. 3, с. 101, цит. у Шулхан Менахем, т. 5, с. 215.Джерело: https://imrey.org/

У центральній синагозі України пройшов Фарбренген на честь 12 Тамуза - дня визволення шостого Любавицького Ребе Йосефа Іцхака! Ви можете запитати, а шо за день визволення? Шо за Фарбренген? Розповідаємо!Євреї по всьому світу святкують 12 Тамуза, як день великого Дива та милосердя Всевишнього! Бо у цей день в 1927 коли радянська влада, засудила Йосефа Іцхака до розстрілу, просто за те, що він був релігійним євреєм, та навчав Торі та заповідям інших.Його довго мучили допитами, щоб він написав зізнання у тому, що він «ворог народу», але не змогли зламати міцний дух шостого Любавицького Ребе й вирішили, розстріляти його. Але під тиском Світової спільноти та Дивом Всевишнього, Йосефа Іцхака відпустили! Це був перший в історії подібний прецедент, тому ми і відзначаємо цей деньФарбренген - це хасидське застілля, яке окрім смачної їжі та напоїв (бо коли голодний, дуже тяжко розмовляти на великі духовні теми) наповнене кабалістичною складовою, завдяки  який проводив йогоТож, якщо ви маєте єврейське коріння, й вам цікаво долучитись до буремного життя нашої громади, пишіть у повідомлення!

*19 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — День народження рабі Шнеура-Залмана-Аѓарона (рабі Раза) — старшого сина четвертого Любавицького ребе рабі Шмуеля (ребе Маѓараш).Рабі Шнеур-Залман-Аѓарон народився 19 тамуза і був названий на честь засновника руху Хабад — Алтер ребе (рабі Шнеур-Залман) і дідуся по маминій лінії рабі Аѓарона Александрова зі Шклова.У родині третього Любавицького ребе Цемах-Цедека (рабі Менахем-Мендл), який був тоді главою Хабаду, існував звичай — даючи дитині ім'я, їй одразу ж давали скорочене ім'я-абревіатуру (ви вже зустрічали такі: Раяц, Рамбам, Рашаб, Раші...). Юний Шнеур-Залман-Аѓарон отримав ім'я Раза, причому ребе Цемах-Цедек процитував головну кабалістичну книгу «Зоѓар»: «До разу тміра» (в перекладі з арамейської — «це велика таємниця»).Коли Разу виповнилося три роки, ребе Цемах-Цедек захотів влаштувати його заручини (шидух) зі своєю онукою, дочкою рабі Ісраеля-Ноаха (рабі Райян). Почувши про намір ребе, майбутній тесть висловив побоювання — мовляв, дитина занадто мала і невідомо ким виросте. А раптом він не зможе вчитися як слід?Почувши це, ребе Цемах цедек сказав: «Він не буде в змозі вчитися? Ну, вже більше тебе він знатиме точно!» Між іншим, ребе Райян був відомим знавцем кабали і хасидизму і найосвіченішим сином Цемах-Цедека.*19 тамуза 5640 року (28 червня 1880 року) — День введення в союз Авраѓама-авіну (обрізання) Йосефа-Іцхака Шнеерсона, майбутнього шостого Любавицького ребе.

21 тамуза 5396 року (24 липня 1636 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу Баал Шем-Това з Вормса.Життя рабі Еліягу, який очолював союз ністарім (прихованих праведників), було оповите таємницями. За одними даними, його звали рабі Еліягу бен Моше Лоанц і він був онуком знаменитого діяча єврейської громади рабі Йосельмана з Росхейма, за іншими — його батьком був єврей з Іспанії рабі Йосеф Йозпа.Краківська громада запросила відомого іспанського кабаліста і мудреця рабі Йосефа оселитися в їхньому місті, коли йому було вже за 50. Він не був одружений і вів усамітнене життя, присвячуючи весь свій час молитвам і навчанню. Тут він прожив ще 30 років, коли пророк Еліяѓу, який навчав рабі Йосефа таємницям Тори, передав йому наказ одружитися з молодою вдовою нещодавно вбитого купця, для того, щоб привести в світ нову душу, яка допоможе єврейському народу.Через півроку рабі Йосеф з'явився перед бейс-діном (єврейським судом) і оголосив про свій намір одружитися з цією жінкою. Вдова, почувши про це, заплакала, тому що, як виявилося, їй вже кілька разів з'являвся уві сні покійний батько, який благословляв її на шлюб з рабі Йосефом.Через рік, в 1555 році у молодої пари народився хлопчик, якого назвали Еліяѓу (на честь пророка). З двох років і до самої бар-міцви Еліяѓу навчався під керівництвом батька, але за два тижні до бар-міцви рабі Йосеф покинув цей світ. Через кілька тижнів хлопчик повідомив мамі, що хоче покинути рідний дім.Наступні 40 років його життя оповиті таємницею — невідомо, де він жив і чого навчався, але коли він з'явився у Вормсі, то був уже одружений, мав дітей і був відомий як рабі Еліяѓу Баал Шем-Тов. Він організував групу ністарім — прихованих праведників-кабалістів, які мандрували з міста в місто, допомагаючи євреям. Після рабі Еліягу цю групу очолив рабі Баал Шем із Замостя, після рабі Адам Баал Шем із Ропшиц, а після рабі Адама керівником став засновник хасидизму рабі Ісраель Баал Шем-Тов.Рабі Еліягу прожив у Вормсі понад 30 років. Тут він організував єшиву, з якої вийшло безліч блискучих учнів. Після переїзду рабі Еліягу до Праги в 1624 році, єшива також перемістилася туди. Одним з його учнів був відомий рабин рабі Йом-Тов Ліпман Геллер.chabad.odessa

22 тамуза 5552 року (12 липня 1792 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шломо бен Меїра ѓа-Леві Сегаль з Карліна.Рабі Шломо був другом і спочатку однокласником, а потім найближчим учнем засновника карлінської хасидської династії рабі Аѓарона бен Яакова Перлова (Аѓарон Великий). Після відходу з цього світу рабі Аѓарона карлінські хасиди залишилися без ребе. Рабі Шломо наполегливо відмовлявся зайняти цю посаду і розповідають, що знадобилося втручання вчителя, рабі Аѓарона, який з'явився рабі Шломо уві сні і порадив йому все-таки погодитися на посаду.Рабі Шломо переїхав до містечка Людомир (нині Володимир-Волинський) і 1792 року загинув під час погрому, влаштованого польськими повстанцями, які боролися проти Російської імперії. Його наступником на посаді карлінського ребе став син рабі Аѓарона рабі Ашер, який переїхав до містечка Столін. А хасиди з тих пір почали називатися карлін-столинськими.джерело: chabad.odessa

*23 тамуза 5330 року (26 липня 1570 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з найвидатніших середньовічних кабалістів рабі Моше бен Якова Кордоверо (Рамак).Місце його народження невідоме, а родина, судячи з прізвища, походила з Іспанії. Вчителями Моше були рабі Йосеф Каро — автор книги «Шулхан арух», кодексу життєвих норм єврея, і рабі Шломо Алькабец — відомий кабаліст, автор суботнього гімну «Леха доді».Рабі Моше був одним з 4 мудреців, удостоєних у 1538 році смихи (свідоцтва про посвячення в рабини) від знаменитого рабі Яакова Бейрава. Решта троє — автор «Шульхан аруха» рабі Йосеф Каро, рабі Моше з Трані і рабі Йосеф Сагіс.Рабі Моше був даяном (суддею громади) і главою єшиви в Цфаті, і серед його учнів був великий кабаліст рабі Іцхак Лурія Ашкеназі (Арізаль). За своє недовге життя рабі Моше створив кілька монументальних праць, причому його перший і найвідоміший твір, «Пардес римонім» («Гранатовий сад»), був написаний ним у 27 років.Інші відомі твори рабі Моше — «Еліма раббаті» («Великий Елім»), «Ор якар» («Дорогоцінне світло») — невиданий досі великий коментар до «Зоару» (основної книги кабали), а також вступ до кабали «Ор неерав» («Вечірнє світло») і коментар до П'ятикнижжя «Сефер герушин» («Книга вигнань»).джерело: chabad.odessa

Кожна справжня молитва — це крок разом із Б-гом у творенні нового дня. Іноді здається, що молитва — це щось особисте, тихе, внутрішнє. Але насправді в цю мить людина стає частиною чогось надзвичайно великого.Кожне слово, сказане від серця, поєднує землю з небом.Ти не просто молишся — ти допомагаєш світові триматися, рухатися, жити.Ти стаєш учасником творіння, спільником Б-га, Який щодня продовжує будувати цей світ через нас.Навіть якщо тобі здається, що ти просто шепочеш слова — вони змінюють реальність: і всередині тебе, і назовні.Чудового дня й добрих молитов нам усім! ✨

"На урочистому заході присвяченому - Дню Української Державності, Президент Володимир Зеленський, в присутності всіх ключових державних діячів та шановних гостей - вручив мені орден «За заслуги» ІІ ступеня!Дякую, Пане Президенте, Дякую Українському народу!Світло Переможе темряву!Слава Україні!" https://www.facebook.com/chiefrabbiua?localeСлава Всевишньому!З глибокою радістю та щирою гордістю вітаємо Вас із високою державною нагородою – орденом «За заслуги» ІІ ступеня!Для всієї нашої громади це не просто подія — це момент великої шани й визнання того шляху, яким Ви ведете нас уже багато років. Ваше серце, наповнене любов’ю до людей, Ваша самопожертва, сила духу й віра у добро — надихають нас щодня.Ця нагорода — не лише про Вас. Вона про всіх нас. Про світло, яке Ви щедро даруєте, про єдність, яку Ви будуєте, про Україну, яку Ви щиро любите.Ми пишаємося тим, що маємо такого рабина. Дякуємо за все, що Ви робите. І хай Всевишній пошле Вам міцного здоров’я, радості, миру та багато років служіння — з любов’ю, силою й благословенням.З гордістю, вся Ваша громада.

1. Після зруйнування Храму. Виконання пророцтвЗадовго до того, як народ Ізраїлю оселився на своїй землі, Всевишній послав Своїх пророків, аби вони застерегли синів Ізраїлю від майбутніх лих. Пророцтва, записані в Торі та книгах Пророків, здійснилися. На горі Сінай Всевишній застерігав: якщо заповіді не будуть дотримуватись, народ буде суворо покараний:…І будете їсти плоть синів ваших, і плоть дочок ваших будете їсти……І зроблю міста ваші пустелею, і опустошу святині ваші……А вас розпорошу між народами й оголю меча за вами, і буде земля ваша спустошена, а міста ваші — руїною.(Ваїкра 26–27)Пророцтво пророка Міхи, сказане за 140 років до зруйнування Храму, повністю справдилось:…Єрусалим стане руїною, а гора Дому Г-споднього — заросте лісом.(Міха 3:12)Здійснилось і пророцтво пророка Єрміягу:Бачу я землю — і ось: пустка й хаос…Бачу я: родючий край став пустелею, а всі його міста зруйновані…(Єрміягу 4:26)Юдея, залишившись беззахисною, не змогла протистояти вторгненню сусідніх народів. Аммонітяни та моавітяни напали зі сходу, філістимляни — із заходу, самаритяни — з півночі. Зрештою війська вавилонського воєначальника Невузарадана зруйнували Храм і взяли народ у полон.Майже все населення Юдеї було виведене до Вавилонії. На батьківщині залишилась лише невелика громада. Невузарадан призначив правителем Юдеї Ґедалію бен Ахікама — одного з праведників свого покоління, чий батько свого часу врятував пророка Єрміягу від переслідування. Ґедалія доклав чимало зусиль для відновлення Єрусалима та об’єднання народу, й біженці почали поступово повертатися до Юдеї.Те, чого не могли зрозуміти багато з тих, хто вижив — чому Всевишній так вчинив зі Святою Землею, і що стало причиною її руйнування, — зрозумів Невузарадан. Він визнав пророцтва Єрміягу — посланця Всевишнього, що передбачив жахи, які впали на цю землю. Тому він зняв з пророка кайдани й дарував йому повну свободу. Але Всевишній сказав пророку: «Повернись до Ґедалії бен Ахікама», — і Єрміягу оселився в твердині, де жив Ґедалія.Проте мир, що випав на долю невеликої частини тих, хто залишився на батьківщині, був недовгим. Цар аммонітян прагнув остаточно знищити Юдею й послав Ішмаеля бен Натанію вбити Ґедалію. Один з колишніх міністрів Юдеї, Йоханан бен Кореах, застеріг Ґедалію про небезпеку, але той не повірив і не дослухався. Ішмаель із десятьма поплічниками прийшов до Ґедалії начебто з мирною місією. Вони сіли за спільну трапезу, а потім убили його й примусили його послідовників піти з ними до аммонітян. Це вбивство позбавило євреїв останньої надії залишитися на рідній землі й було сприйняте як завершення трагедії руйнування Храму й державності.На згадку про це вбивство для всіх наступних поколінь був установлений день жалоби — піст Ґедалії, який припадає на 3 тішрея.До ЄгиптуУ день убивства Ґедалії Йоханан бен Кореах та його воїни не перебували у твердині. Дізнавшись про трагедію, вони вступили в бій з убивцями й звільнили захоплених послідовників Ґедалії. Ішмаель і його прибічники втекли.Сподвижники Ґедалії, боячись помсти з боку вавилонського царя, вирішили тікати до Єгипту. Пророк Єрміягу застерігав їх від цього кроку, кажучи, що Всевишній змилосердиться над ними, захистить від гніву Навуходоносора, і вони зможуть мирно жити в Юдеї. Єрміягу також попереджав: якщо вони не виконають Волі Творця, нещастя спіткає їх саме в Єгипті.Однак Йоханан бен Кореах і його воїни не дослухались до пророцтва й вирушили до Єгипту разом з іудейськими біженцями, силоміць узявши із собою Єрміягу та його учня Баруха. Вони сподівались на захист фараона і не повірили пророцтву про те, що фараона буде переможено.Оселившись у Єгипті, біженці почали вклонятися чужим богам. Навіть у вигнанні вони не слухали пророка й не зважали на його застереження.Минуло кілька років — у Єгипті спалахнули заворушення. Фараона вбили, і Навуходоносор скористався цим — він напав на Єгипет і розгромив його, як і передрікав Всевишній через пророків Єрміягу та Єхезкеля.У цих битвах загинула більшість іудейських біженців. Лише небагатьом вдалося врятуватись — серед них були пророк Єрміягу та його вірний учень Барух бен Нерія. Навуходоносор узяв їх у полон і переселив до Вавилону, де вони й завершили своє життя.(продовження буде)джерело: https://toldot.com

Вавилонський полон. На чужій земліБільшість поневолених євреїв опинилася у Вавилонському полоні. Попри те, що їм загрожувала серйозна небезпека — вони жили серед народів з чужими віруваннями і могли перейняти їхні звичаї — саме це вигнання стало початком духовного відродження нашого народу.Вавилонська імперія була величезною: вона простягалася від Перської затоки до Середземного моря, і всі народи, які входили до її складу, багато в чому збагатили її. Вавилонські мудреці нібито мали владу над надприродними силами, а вавилонська армія перемагала в багатьох війнах. І ось у центрі цієї великої країни опинився маленький народ, принесений сюди з берегів Середземного моря.Вигнанці, відірвані від рідної землі, ставили собі болючі запитання:«За що ми були вигнані? Хто поверне нас додому?»«Може, справді праві були вавилонські мудреці, які прославляли своїх богів? Може, саме вони допомогли їм підкорити інші народи?»Ці думки були дуже небезпечними. Адже євреї могли розчинитися серед інших народів і зникнути — не виконавши великої місії, покладеної на них на Сінаї.Але пророки врятували народ від цієї загрози. Саме ті пророки, яких ще нещодавно вигнанці не хотіли слухати, — ті, хто застерігав їх, коли вони ще жили на своїй землі. Тепер, коли всі їхні передбачення здійснились, вигнанці почали з особливою надією вслухатися у слова про майбутнє визволення, сказані пророком Ішаягу (Ісаєю) та іншими. Якщо збулися пророцтва про зруйнування Храму, сказані за 130 років до того, то збудуться й слова про визволення.Підтримка духу вигнанцівНадію і віру євреїв Вавилонії зміцнювали слова пророка Єрміягу, який задовго до руйнування Храму застерігав їх не поклонятися чужим богам:Бо звичаї народів — марнота:бо зрубують дерево в лісі,обробляє його рукою майстер;прикрашає сріблом і золотом,прибиває цвяхами, молотком, щоб не хиталося.Вони — як опудала в гарбузовому полі,не можуть говорити,носять їх, бо не можуть іти.Не бійтеся їх: не можуть вони ні зашкодити,ані добро зробити.(Єрміягу 10:4–6)А далі пророк проголошує:Немає подібного до Тебе, Господи!Великий Ти, і велике Ім’я Твоє у силі.Хто ж не боятиметься Тебе, Царю народів?Адже серед усіх мудреців народів і в усіх царствах немає такого, як Ти…Не такий, як вони, Той, Хто — частка Яакова, бо Він створив усе, а Ізраїль — Його спадщина.Ім’я Його — Господь Цваот.(Єрміягу 10:6–7)У Вавилонському полоні з’явилися і лжепророки, які давали хибні надії, запевняючи, що вигнання буде коротким і що скоро всі повернуться на батьківщину. Вони радили не будувати домів і не садити виноградників. Але пророк Єрміягу говорив навпаки:«Будуйте доми й живіть у них, насаджуйте сади й споживайте плоди їх.»(Єрміягу 29:6)І додав:«Бо пророкують вони вам неправду в Ім’я Моє — Я не посилав їх, — говорить Господь.Коли ж мине сімдесят років Вавилону, згадаю про вас і виконаю добре Своє слово — поверну вас на це місце.»(Єрміягу 29:10–11)Пророцтва про визволення зміцнювали дух народу й дарували надію.На згадку про страшні дні, які пережив народ, пророки встановили чотири пости:10 тевета — день початку облоги Єрусалима Навуходоносором17 тамуза — день, коли були порушені мури святого міста9 ава — день зруйнування Храму3 тішрея — день убивства ҐедаліїПророцтво Єзекіїля (Єхезкеля)До євреїв, які перебували у Вавилонському вигнанні, Всевишній послав Свого пророка — Єзекіїля бен Бузі, із роду священників (коенів). Єзекіїль викривав гріхи народу, але водночас підтримував і утішав:«Не впадайте у відчай, — казав він, — бо Свята Земля належить не тим, хто вас вигнав, а вам, нащадкам Яакова. Ви повернетесь додому й розкаєтесь у скоєному.»Так говорить Господь Б-г:Хоча Я вигнав їх серед народів і розсіяв по країнах,та став для них малим святинником у землях, куди вони прибули.І зберу Я вас з народів,і поверну з країн, у яких ви були розсіяні,і дам вам землю Ізраїлю.І прийдете туди,і усунете з неї всі мерзоти її та всі гидоти її…Щоб вони ходили за Моїми заповідями,дотримувались уставів Моїх і виконували їх.І будуть вони Моїм народом, а Я буду їхнім Б-гом.(Єзекіїль 11:16–17, 20)Єзекіїль передрікав захоплення Єрусалима Навуходоносором, але також пророкував, що настане день, коли вигнанці повернуться. Вони не лише відновлять місто — вони збудують новий Храм.Навіть у час вигнання пророк не полишав свою місію. Він продовжував вселяти у серця народу надію. У своєму відомому пророцтві про «висохлі кості», які покриваються плоттю й оживають, він передав бачення воскресіння Ціону з попелу:Я пророкував, як Він мені звелів, —і ввійшов у них дух життя,і вони ожили,і стали на ноги свої — надзвичайно велике військо.І сказав Він мені: Сину людський!Ці кості — увесь дім Ізраїля. Вони кажуть:«Висохли наші кості, надія наша зникла…»Так сказав Господь Б-г:Ось Я відкриваю ваші могили,і виведу вас, народе Мій, із могил ваших.І вкладу в вас Дух Мій — і ви оживете.І дам вам спокій на вашій землі.І пізнаєте, що Я — Господь, сказав це і зроблю.(Єзекіїль 37:11–14)Як і його попередники, Єзекіїль пророкував не лише визволення з Вавилонського полону, а й велике, повне Відкуплення. Серед вигнанців був іще один великий духовний наставник — Барух бен Нерія, учень пророка Єрміягу. Він навчав своїх численних послідовників любові до Тори.Царський двірУ Вавилонії вигнанці почали нове життя. Їхнє соціальне становище було цілком задовільним. Вони переважно жили в містах, користувалися громадянськими правами, хоча й залишалися особливими через свою віру. Місцева влада не чинила тиску на релігійну приналежність, бо величезна імперія включала десятки народів із різними віруваннями, і кожному дозволяли певну автономію у внутрішніх справах, вимагаючи лише сплати податків.Навуходоносор наказав відібрати синів знатних родин різних народів — зокрема й єврейських — щоб навчати їх при царському дворі протягом трьох років, готуючи до служби в державному управлінні. Так четверо юнаків — Даниїл, Хананья, Мішаель та Азар’я — почали своє навчання при дворі.За наказом царя їм приносили страви та вино з царського столу. Але юнаки не захотіли осквернятися некошерною їжею і вином і попросили дозволу споживати лише овочі та воду. Царський слуга боявся порушити наказ, але погодився спробувати — лише на десять днів. Коли цей термін минув, він побачив, що юнаки залишились здоровими та міцними, і дозволив їм далі харчуватись кошерно.По завершенні трьох років навчання Даниїла та його товаришів представили Навуходоносору. Вони дуже сподобалися цареві. Але особливу милість здобув Даниїл — після того, як розтлумачив цареві сон.Навуходоносор бачив у сні величезного ідола, що стояв на ногах, зроблених частково з заліза, а частково з глини. Потім камінь відірвався від гори, влучив у ноги ідола — і розбив його. Прокинувшись, цар забув сам сон, але вимагав від мудреців не тільки тлумачення, а й нагадати йому сам зміст сну. Ніхто не міг цього зробити. Але Всевишній відкрив Даниїлу і сам сон, і його значення.Зміст пророцтва був таким: одне царство повстане проти іншого, і після численних війн виникне нове царство, яке стоятиме вічно.Упевнившись у надзвичайних здібностях Даниїла, Навуходоносор підніс його над усіма своїми міністрами. А троє його товаришів — Хананья, Мішаель та Азар’я — теж отримали високі посади.Долина ДураП’янкий від власних перемог, Навуходоносор уявив себе божеством, гідним найвищих почестей. У пориві гордині він звелів у долині Дура встановити величезного золотого ідола й наказав усім мешканцям імперії поклонитися йому. Тих, хто відмовиться, чекала смерть у розпеченій печі.Усі народи, що жили на території Вавилонії, виконали царський наказ. Лише Хананья, Мішаель та Азар’я — нащадки знатних єврейських родів, які служили при дворі, — відмовились. Вони з гідністю та відвагою залишилися стояти, не бажаючи вклонятися ідолу, готові загинути в ім’я Єдиного Б-га.Навуходоносор наказав кинути їх до палаючої печі. Але сталося чудо: вогонь не нашкодив їм, і вони вийшли неушкодженими. Це справило величезне враження на царя й його вельмож. Вони визнали велич Істинного Б-га й під страхом смерті заборонили будь-кому зневажати Його Ім’я.Цей випадок став символом незламної вірності євреїв Всевишньому та Його Торі. Саме тому під час селіход ми молимося:«Той, Хто відповів Хананьї, Мішаелю та Азар’ї, коли вони взивали до Нього з палаючої печі, — нехай відповість і нам!»Після цього чуда Навуходоносор ще більше звеличив трьох юнаків і з повагою ставився до єврейського народу.далі будеджерело:https://toldot.com/

Якщо Храмова гора — це наше святе місце, і на ній колись стояв Храм, то чому б не зруйнувати те, що стоїть там сьогодні, і не звести свій Храм заново? Однак єврейська традиція дивиться на це питання набагато глибше.Навіть якщо мечеті на Храмовій горі будуть усунуті, і територія звільниться, ми не можемо просто так почати будівництво. Храм — це не просто споруда, яку можна звести за кресленням. Це надзвичайно святе місце, куди заборонено входити в стані ритуальної нечистоти. А сьогодні ми всі ритуально нечисті, бо стикалися з мертвими, були на кладовищах або перебували під одним дахом із тілом померлого. Від цієї нечистоти очищує лише попіл червоної корови — а його зараз у нас немає.Існують закони, за якими за певних умов можна приносити жертви навіть у стані нечистоти. Але для цього необхідне суворе дотримання багатьох умов: наявність коена (священнослужителя) з достовірним родоводом, його облачення у спеціальний одяг, який точно відповідає опису в Торі, наявність первосвященника (коен гадоль) з вісьмома предметами одягу. Ми не впевнені ні у точному вигляді цих предметів, ні у тому, які саме камені повинні бути в нагруднику (хошен).До того ж, ми не знаємо з абсолютною точністю навіть місця розташування жертовника. У Талмуді розповідається, що під час будівництва Другого Храму Всевишній послав трьох пророків, які свідчили з приводу спірних питань. Без таких свідчень ми не маємо права діяти.Якщо ж порушити ці умови і почати служіння в Храмі, це не буде виконанням заповіді, а стане тяжким гріхом, за який передбачене карет (духовне відсічення).Тому, за думкою мудреців Тори, ми не будуємо Храм силою і не руйнуємо чужі споруди. Ми чекаємо того моменту, коли Всевишній Сам відкриє шлях — як це вже бувало в минулі часи. І ми віримо, що це обов’язково станеться.джерело: https://toldot.com