3 елула 5695 року (1 вересня 1935 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраама-Іцхака га-Коена Кука.Рав Авраѓам-Іцхак Кук народився в Латвії, в місті Даугавпілс (тоді Грива) і навчався в знаменитій Воложинській єшиві, після закінчення якої був рабином міст Жеймяліс (Литва) і Бауска (Латвія). Прибувши до Ерец-Ісраель, він очолив громаду Яффи, а під час Першої світової війни, яка застала його в Англії, рав Кук став рабином однієї з лондонських громад. Після повернення в Ерец-Ісраель за часів британського мандатного управління країною він став главою релігійних сіоністів Святої землі і в 1920 році став першим головним ашкеназьким рабином Ерец-Ісраель.Перу видатного філософа і містика рава Кука належить безліч книг і статей, а його самого вважають батьком-засновником руху релігійного сіонізму.

5 елула 5537 року (7 вересня 1777 року) — Перша хасидська алія. Прибуття хасидів в Ерец-ІсраельУ місяці адар цього року група хасидів на чолі з учнями Межерицького Магіда — рабі Менахемом-Мендлом з Вітебська, рабі Авраамом з Каліска і рабі Ісраелем з Полоцька рушили з Росії до Ерец-Ісраель. На початку шляху до них приєднався Алтер ребе. Його учні просили, щоб він не залишав їх, однак він відповів їм словами мудреців: «Твоє життя — перш за все».Алтер ребе разом з рідними та братами вирушили в дорогу і дісталися до Могильова, що стоїть на березі Дністра, поруч із тодішнім турецьким кордоном. Тут рабі Менахем-Мендл з Вітебська протягом трьох тижнів вмовляв Алтер ребе не залишати євреїв Білорусії та Литви і нарешті домігся його згоди. Решта сіли на кілька кораблів і вирушили в дорогу. Під час подорожі буря потопила один з кораблів. З 80 хасидів врятуватися вдалося лише 30. Але, нарешті, після довгої подорожі 5 елула мандрівники зійшли на Святу землюСпочатку вони оселилися в Цфаті, проте труднощі життя в цьому місті змусили їх перебратися в місто Тверія на березі озера Кінерет.

*9 елула 2321 року (1439 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Дана, сина нашого праотця Яакова.Дан був п'ятим сином нашого праотця Яакова і першим сином його дружини Білгі (слугині ще однієї дружини Яакова — Рахелі).Наділ Дана простягався на південь від річки Яркон і межував з наділами Ефраїма, Біньяміна та Ієгуди, але тіснений філістимлянами (філістимлянами) рід Дана був змушений шукати нові території, і п'ять «мужів сильних» були послані з міст Цора та Ештаол «оглянути землю і пізнати її». Представники племені Дана захопили і спалили неєврейське місто Лаїш на крайній півночі країни, біля витоків Йордану, і на його місці заснували нове місто — Дан. Частина племені Дана переселилася на нову територію, а інша залишилася в своєму колишньому наділі на півдні і вела постійну боротьбу з філістимлянами. З племені Дана походив один із суддів Ізраїлю Шимшон (Самсон).Зараз на місці володінь Дана розташований діловий центр Ізраїлю — Тель-Авів, а сама навколишня територія так і називається: Гуш-Дан (земля Дана).Дан пішов з цього світу у віці 127 років і був похований в місті Ештаол, на території свого наділу.*9 елула 5027 року (1 вересня 1267 року) — Завдяки зусиллям Рамбана знову була відновлена єврейська громада в Єрусалимі.Великий мудрець і коментатор Тори рабі Моше бен Нахман (Рамбан або Нахманід, як його прийнято називати в західній літературі) був змушений втекти з рідної Іспанії після знаменитого барселонського «диспуту Нахманіда» (див. 12 менахем-ава). Він прибув до Єрусалиму і застав тут лише двох євреїв: батька і сина, які займалися фарбуванням тканин.Завдяки зусиллям рабі Моше єврейське життя в місті було відновлено і через короткий час в Єрусалимі з'явився міньян (необхідна для молитви кількість людей — 10 дорослих євреїв) і була відкрита синагога, яка функціонує до сьогоднішнього дня. У 1948 році «синагога Рамбана» серед інших синагог єврейського кварталу Старого міста була зруйнована арабами і відновлена після визволення Єрусалиму в 1967 році.джерело: chabad.odessa

*10 елула 1656 року (2105 рік до н.е.) — Ноах відправляє ворона на розвідку.*10 елула 1656 року, коли Всесвітній Потоп вже добігав кінця, Ноах вперше відкрив ілюмінатор Ковчега. Зробив це він для того, щоб відправити на розвідку ворона, який повинен був оглянутись і з'ясувати, чи не почав знижуватися рівень води. Перший політ виявився невдалим — птах не знайшов ділянки суші, на яку міг би приземлитися.*10 елула 5550 року (20 серпня 1790 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Пінхаса бен Аврѓама-Аби Шапіро (рабі Пінхас з Кореця).Рабі Пінхас народився в Білорусії. Його батько, рабі Авраѓам-Аба Шапіро (нащадок рабі Натана Нета Шапіро і рабі Яакова Ейбеншюца (), був затятим противником хасидизму, проте через звинувачення в кривавому навіті йому довелося покинути рідний Шклов. Разом з родиною він заїхав до Мірполя, де зустрів рабі Баал Шем-Това і став його хасидом. Син рабі Авраѓама, Пінхас, також став хасидом, увійшовши до кола найближчих учнів рабі Баал Шем-Това і рабі Дов-Бера (Межерицький магід).За розпорядженням Баал Шем-Това рабі Пінхас разом з учнями оселився в Кореці (Корці), де провів більше 20 років. Втім, розповідають по-іншому, мовляв, блукаючи з міста в місто, рабі Пінхас і його учні всюди зустрічали нерозуміння і байдужість. Але в Кореці противники хасидизму зустріли їх градом каменів і рабі Пінхас сказав учням: «Залишимося тут, принаймні, люди тут небайдужі».З Кореця рабі Пінхас переїхав до Острога, а звідти в 1790 році зібрався переїхати до Ерец-Ісраель, до міста Цфат, проте в Шепетівці він захворів і покинув цей світ.Рабі Пінхас не писав книг (крім невеликого твору «Мідраш Пінхас»), але зате його нащадки стали відомими єврейськими книговидавцями Шапіро зі Славути.Друкарня була заснована ще рабі Пінхасом, а написана Алтером ребе книга «Танія» вперше була надрукована саме в Славуті — на знак визнання заслуг рабі Пінхаса.*10 елула 5652 року (2 вересня 1892 року) — весілля ребецн Хаї-Мушки, дочки рабі Шмуеля, четвертого Любавичського ребе і рава Моше Ѓоренштейна.Хая-Мушка була молодшою дочкою рабі Шмуеля (ребе Маѓараш) і після його відходу з цього світу турботу про сестру взяли на себе її брати — Шолом Дов-Бер (п'ятий Любавицький ребе, ребе Рашаб) і Залман-Аѓарон (відомий також як Раза), які й влаштували шидух (сватання) сестри.джерело: chabad.odessa

*11 елула 5635 року (11 вересня 1875 року) — Весілля рабі Шолом Дов-Бера (ребе Рашаб) з ребецн Стерною-Сарою, дочкою рабі Йосеф-Іцхака з Овруча і онукою ребе Цемах-Цедека.Тодішній Любавицький ребе рабі Шмуель (ребе Маѓараш) хотів, щоб весілля відбулося в Любавичах, але батько нареченої наполіг на Овручі. Туди нареченого супроводжувала тільки мати, ребецн Рівка, оскільки ребе Маѓараш з ряду причин не зміг виїхати з Любавичів. Втім, ребе разом зі свитою проводжав сина до села Ахромеєво.На тамтешній станції була лише одна маленька лавка на одну людину, і ребе Маѓараш сів на неї, але оскільки наречений теж мав сидіти, то один із молодих хасидів став на карачки, і наречений сів на нього.Коли після весілля юна ребецн приїхала в Любавичі, то вона злегка засмутилася, тому що всі члени сім'ї ребе Маѓараша були людьми високими, а вона дуже маленькою. Однак свекор сказав їй: «Не падай духом. Відомо, що маленькі дерева дають кращі плоди...».джерело: chabad.odessa

*12 елула 5537 року (13 вересня 1194 року) — День народження рабі Моше бен Нахмана (Рамбан, Нахманід).Рабі Моше бен Нахман, відомий також як Рамбан (раббейну Моше бен Нахман), рабі Моше Геронді і Бонаструг да Порта — видатний коментатор Тори, кабаліст, філософ, вчений і єврейський лідер — народився в іспанському місті Герона (Жерона) і прожив тут більшу частину життя. Він походив із знатного єврейського роду Іцхака бен Реувена Албарджелоні (з Барселони), був двоюрідним братом головного рабина Каталонії рабі Іони бен Авраѓама Геронді і після його смерті аж до від'їзду в Ерец-Ісраель (1267) був головним рабином Каталонії. На життя рабі Моше заробляв, як і багато великих рабинів, лікуванням.У 1263 році арагонський король Хайме I нав'язав у Барселоні публічний диспут рабі Моше з викрестом Пабло Крістіані (див. 12 менахем-ава). Рамбан погодився брати участь у диспуті за умови, що йому буде дозволено висловлюватися абсолютно вільно, не побоюючись покарання за це. Король прийняв його умову, а після диспуту, що тривав чотири дні, з похвалою відгукнувшись про аргументацію Нахманіда: «Я ніколи не чув настільки прекрасного захисту настільки несправедливої справи», подарував йому 300 динарів. Втім, через деякий час рабі Моше був змушений втекти з Іспанії в Ерец-Ісраель (див. 9 елула).Прибувши до Єрусалиму, він виявив там всього лише двох (!) євреїв — фарбувальника шкір і його сина, проте зусиллями рабі Моше незабаром у місті вже був міньян (десять дорослих чоловіків, необхідних для публічної молитви) і повноцінна громада.Передбачається, що саме Рамбан надіслав до Іспанії примірник основоположної праці з кабали — книгу «Зоар». Книга була оприлюднена рабі Моше де Леоном і справила величезне враження на вчених і мудреців, ставши однією з найбільш вивчених і обговорюваних праць з іудаїзму.*12 елула 5587 року (5 серпня 1827 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Сімха-Бунема з Пшисхи.У юності рабі Сіхма навчався в єшивах Маттерсдорфа і Нікольсбурга у рабі Мордехая Банета. Потім він повернувся до Польщі і під впливом тестя став послідовником Кожницького магіда рабі Ісраеля. При цьому служив у лісоторговельній фірмі, їздив до Лейпцига і Данцига, знав польську та німецьку мови, носив європейський одяг і відвідував театр. Вивчивши в Данцигу фармакологію, він відкрив у Пшиссі аптеку і розбагатів. Потім рабі Сімха став близьким учнем рабі Яакова-Іцхака ѓа-Леві Горовиця (ѓа-Хозе мі-Люблін, Сліпий провидець з Любліна). Тут він став другом і учнем рабі Яакова-Іцхака бен Ашера з Пшисхи («Святий Єврей з Пшисхи»), а після його відходу з цього світу став його наступником.У старості Сімха Бунем втратив зір, але не припинив вивчення і викладання Тори. Серед його учнів були Менахем-Мендл бен Лейбуш Моргенштерн з Коцка (Коцкер ребе), рабі Мордехай-Йосеф Лейнер з Ізбіці, рабі Ханох-Генох га-Коген з Александрова, рабі Іцхак-Каліш з Ворки (Воркер ребе) та Іцхак-Меїр Ротенберг Алтер (відомий як рабі Хідушей га-Рим).*12 елула 5689 року (16 вересня 1929 року) — Рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) прибув до СШАУ 1927 році шостий Любавицький ребе рабі Йосеф-Іцхак Шнеерсон (ребе Раяц) був заарештований ЧК-ДПУ і засуджений до смертної кари, яка, під тиском світової громадськості, була замінена засланням, а потім і висилкою з СРСР. Через два роки, восени 1929 року, він прибув до США. Тут ребе Раяц пробув 10 місяців, відвідавши за цей час єврейські громади Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора, Чикаго, Детройта, Мілуокі, Сент-Луїса, Бостона та багатьох інших міст, а також побувавши в Білому домі на прийомі у президента США Гувера.Ребе, відвідуючи Сполучені Штати, переслідував дві мети: по-перше, привернути увагу американського єврейства до становища радянських євреїв і організувати фінансову допомогу для них, а, по-друге, зміцнити ідишкайт (єврейське життя) в самих США і підтримати американську хабадську громаду.Ребе також хотів з'ясувати: чи є можливість оселитися в США і створити тут штаб-квартиру Хабаду. І хоча знаменитий будинок Севен-севенті (будинок під номером 770 на Іст-парквей в Брукліні — центр руху Хабад) з'явився лише в 1940 році, фундамент для його появи заклали результати поїздки по країні в 1929 році. джерело:chabad.odessa

*13 елула 5657 року (10 вересня 1897 року) — Весілля ребе Йосефа-Іцхака з ребецн Нехамою-Діною, дочкою рабі Авраѓама Шнеерсона з Кишинева.Коли майбутній шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак досяг віку одруження, йому почали пропонувати найрізноманітніші варіанти, включаючи пропозиції з великим приданим. Батьки схилялися до сватання з дочкою рава Авраѓама Шнеерсона, але бабусі подобалися інші варіанти. І тоді вирішили запитати самого нареченого. Йому розповіли про ситуацію, що склалася, і додали, що відповідно до сказаного в Торі про сватання Іцхака і Рівки: «Запитаємо її...», вони звертаються до нього з питанням про його думку. Наречений відповів: «Але ж там сказано: «І візьмеш дружину синові моєму з родини моєї і з дому батька мого...» (у нареченого і нареченої був спільний прадід — третій Любавицький ребе Цемах цедек). Вибір був зроблений13 елула 5669 року (30 серпня 1909 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йосефа-Хаїма бен Еліягу-Хаїма з Багдада («Бен Іш Хай»)Багдадський рабин рабі Еліягу-Хаїм, який відрізнявся мудрістю і благочестям, довгі роки був бездіт

Рабаніт Малка з Белза – дружина Рабі Шолома Рокеаха (1779–1853).Йорцайт – 8 елул.Місце поховання – Белз, Україна.Вона народилася у 1780 році в родині рабина Іссахара Дова Рамраза із Сокаля, Галичина, та ребецин Хани Рахель (уродженої Тісмініцер), правнучки рабина Захарії Менделя бен Ар’є Лейба з Кракова, автора «Баер Хетев» на «Йоре Деа» та «Хошен Мішпат».Малка вийшла заміж за свого двоюрідного брата, рабина Шолома Рокеаха, сина рабина Елазара Рокеаха та ребецин Ривки Хенни Рамраз, сестри її батька. У них було п’ятеро синів і дві доньки.Рабі Шолом вважав Малку своєю партнеркою у вивченні Тори та всіх духовних починаннях. Він казав, що коли взяв на себе обітницю не спати тисячу ночей, щоб вивчати Тору, Малка стояла поруч, щоб упевнитися, що його свічка завжди горить, і йому не доводилося переривати навчання.Малка померла у вересні 1853 року (8 елул 5613 р.) і була похована в Белзі. Щороку, у день її йорцайту, 8 елул, белзькі хасиди продовжують запалювати свічки в її пам’ять. На її честь названо жіночі школи белзьких хасидів.Рабі Шолом часто мав справу з «мертвими душами», які являлися йому, шукаючи спокути, якої їм було відмовлено через якийсь недолік або гріх у їхньому земному стані. Він говорив із кожною душею окремо, радячи, як досягти вічного спасіння. Деякі з цих душ могли завдати шкоди (як згадано у «Зоар», Ваїкра, с. 70). Тому іноді Рабі Шолом сідав поруч зі своєю дружиною Малкою, щоб її заслуги його захищали.Падаючі яблукаОдного разу до Рабі Шолома прийшов власник яблуневого саду й поскаржився, що його яблука передчасно опадають. Рабі Шолом тоді вперше зустрів Рабаніт. Вона підійшла до нього разом із тим чоловіком і попросила благословення, щоб яблука перестали падати. Так і сталося.Коли ж настав час збору врожаю, чоловік трусив дерева, але яблука не падали, бо Рабі Шолом так постановив. Йому довелося знову їхати в Белз і просити Рабі Шолома дозволити яблукам падати. Тоді знову втрутилася Рабаніт Малка й попросила дати благословення, щоб яблука впали. І так сталося.«Шиболет хітім» – Перек ШіраШиболет хіта (пшеничний колос – у дні Адама га-Рішона був заввишки з пальму). Коли у майбутньому виправиться гріх Адама га-Рішона, усе повернеться до первісного задуму шести днів Творіння.Хазаль, відповідаючи на запитання: «Нам доведеться щоразу брати драбину, щоб збирати пшеницю?», – пояснюють: «Кадош Барух-гу пошле вітер, і він розсипле зерна по землі, й люди збиратимуть їх, і це буде їхнім заробітком. Два зерна будуть розміром з дві нирки двох корів».Одного разу Рабаніт Малка, дружина Рабі Сар Шолома з Белза, йшла містом і побачила хасида, який узяв шматок пирога, сказав браху і поклав до рота. Вона підійшла і сказала:«Ти знаєш, що у Перек Шіра «шиболет хіта» промовляє свою пісню: «Мімаамаким кератиха Адо-най» («З глибин взиваю до Тебе, Господи»). Зерно молило Вс-вишнього: «Рібон олам, дозволь мені згнити в землі й вирости пшеницею». Ашем почув його прохання. Потім зерно молило: «Рібон олам, пошли дощ, щоб я могла вирости». І цього разу Вс-вишній почув прохання, пішов дощ, і виросло зерно пшеницею.Прийшов селянин із серпом і зжав колосся. Пшениця побачила багато зерен на землі й почала плакати, благаючи: «Рібон олам, нехай мене не залишать лежати серед зерен у полі, а віднесуть на млин». Вс-вишній почув. Знову попросила: «Рібон олам, нехай я потраплю вся в тісто, а не залишуся на краю млина». Вс-вишній знову почув.І ще раз благала: «Нехай із мене спечуть хліб і купить мене єврей, який перед їжею скаже на мене браху». Так і сталося.Рабаніт Малка пояснила хасиду, чому зерно так молилося – щоб саме єврей вимовив браху.Є передання, що «хіта» була плодом з Ец а-Дат (Дерева пізнання), високим, як саме дерево, і Адам га-Рішон був високий – майже сягав небес. Коли ж він скуштував, пшениця зменшилася, і сам Адам теж. Тому її пісня: «Мімаамаким кератиха Адо-най» – «З глибин взиваю до Тебе, Господи».Нехай зхут цадикат Рабаніт Малки з Белза охороняє Ам Ісраель!(За уроком рава Шломо Лівенштейна)джерело: silatehilim.com

Починаючи з другого дня новомісяця елул (тобто з 1-го елул) і аж до дня, що передує передвечір’ю Рош га-Шана, у синагогах трублять у шофар після завершення ранкової молитви Шахаріт. Ці щоденні трублення складаються з чотирьох звуків: «Ткія», «Шеварім», «Труа» і знову «Ткія».Це трублення не приписане Торою, а встановлене давнім єврейським звичаєм. Коли Моше в Рош Ходеш місяця елул піднявся на гору Сінай, щоб отримати нові Скрижалі Заповіту, євреї в своєму стані трубили в шофар, аби весь народ знав, що Моше лише тимчасово піднявся на Небеса (а не залишив землю назавжди) і щоб за його відсутності не впасти в ідолопоклонство. На згадку про це євреї трублять у шофар з початку елул — щоб пригадати, як Моше піднімався до Всевишнього, і ще раз підтвердити, що Ізраїль покаявся у гріху створення «золотого тельця» та отримав прощення, адже Всевишній у Своєму милосерді дав нові скрижалі після сорока днів. Це нагадування має пробуджувати в кожному євреї прагнення до тшуви — покаяння і повернення до Всевишнього.Трублять у шофар після завершення ранкової молитви, бо й Моше свого часу піднімався на гору зранку.Трублення здійснюється протягом усього місяця, щоб попередити народ про наближення Дня Суду й пробудити прагнення до тшуви. Адже природа звуку шофара така, що він вселяє тривогу в серця людей, як сказано у Писанні: «Чи може народ не стривожитися, коли в місті пролунає шофар?» (Амос 3:6). Звук шофара ніби проголошує: «Прокиньтеся, сплячі, від свого сну, дрімаючі — від дрімоти, вдивіться у свої вчинки й розкайтесь у гріхах». Так писав Рамбам.У переддень Рош га-Шана в шофар не трублять, щоб провести межу між трубленням у елул, яке є давнім єврейським звичаєм, встановленим нашими мудрецями, та трубленням у Рош га-Шана, заповіданим Торою.Починаючи з другого дня новомісяця елул і аж до Ошана раба, останнього дня свята Сукот (включно), в ашкеназьких громадах у ранкову та вечірню молитви включають 27-й Псалом. Цей звичай базується на Мідраші, що пояснює перші слова Псалма: «Господь — світло моє й спасіння моє». Мідраш тлумачить, що слова «світло моє» стосуються Рош га-Шана, «спасіння моє» — Йом Кіпуру, а подальші слова «бо Він укриє мене в Своїй кущі» нагадують про свято Сукот. За звичаєм, установленим Арі, цей Псалом читають після ранкової та післяполуденної молитви.У деяких єврейських громадах прийнято після завершення молитви при великій кількості людей читати Псалми — десять або більше — відповідно до місцевого звичаю.Той, хто пише в цьому місяці листа, має на початку чи наприкінці вказати побажання адресатові, щоб він здобув милість і благословення Небес, був виправданий у День Суду, вписаний у Книгу Життя і удостоївся остаточного схвального підпису.Сенс цього звичаю — нагадати собі та іншим про наближення Дня Суду, про необхідність готуватися до нього, зробити тшуву й просити милості у Всевишнього.Люди, які з особливою ретельністю виконують заповіді Тори, зазвичай саме в цьому місяці перевіряють кашрут тфілін і мезуз у своїх домівках, а також інших предметів, пов’язаних із виконанням заповідей. Усе, що потребує виправлення, виправляється негайно.За давнім звичаєм, у кожен із днів елул у синагогах проголошується: «Поверніться, діти-відступники» (Йірмеягу 3:14).джерело: https://toldot.com

Питання: Ми живемо далеко від синагоги, і в мене не завжди є можливість приходити до синагоги на молитву Сліхот. Чи можна читати їх самому вдома і в який час це краще робити?Відповідь:Дуже дякую за ваше запитання. Як відомо, місяць Елул має особливий статус, адже саме в цей час людині найлегше наблизитися до Вс-вишнього. Тому для Елуля встановлено кілька особливих звичаїв: трублять у шофар після вранішньої молитви, промовляють додаткову главу Тегілім «Ле-Давид орі ве-їші» («Господь — світло моє і спасіння моє…» 27:1) після ранкової та вечірньої молитви і, звичайно ж, Сліхот.Читати Сліхот може не лише той, хто молиться в громаді, а й той, хто не має такої можливості й молиться наодинці. Однак у такому випадку потрібно робити деякі зміни: пропускати ті місця, де згадуються тринадцять якостей милосердя, а також прохання арамейською мовою.Щодо часу читання Сліхот, то існує кілька звичаїв:Останні три години ночі. Ніч ділиться на 12 рівних частин, і саме останні три з них підходять для читання Сліхот. Сьогодні ті, хто дотримується цього звичаю, зазвичай читають їх на світанку (приблизно за 72 хвилини до сходу сонця).Перед ранковою молитвою Шахаріт, навіть якщо це вже після сходу сонця. За цим звичаєм Сліхот можна читати протягом усього дня, зокрема й перед післяобідньою молитвою Мінха.Одразу після півночі (тобто після шостої години ночі). Багато хто намагається чинити саме так у перший день Сліхот.У випадку великої необхідності, коли неможливо зібрати міньян в інший час, деякі галахічні авторитети дозволяють читати Сліхот навіть до півночі. Але це найменш бажаний з точки зору Галахи варіант, тож тому, хто молиться без громади, краще дотримуватися одного з трьох попередніх звичаїв.джерело: https://toldot.com

❓Питання до рабина: Що таке шофар, коли і навіщо в нього трублять?📌Відповідь: Шофар — це ріг, зазвичай баранячий або гірського козла, у який трублять (труа) на Рош га-Шана та протягом місяця Елул, останнього місяця перед Рош га-Шана.Трублення в шофар є яскравою зовнішньою ознакою Рош га-Шана (Дня Суда) серед інших свят. Цей день у Торі так і названо — Йом Труа [День трублення — прим. ред.].У біблійну добу шофар використовували для багатьох цілей: у нього трубили при виході на війну, для скликання громади, при оголошенні заборон, для повідомлення про наближення Суботи тощо.Нині в шофар трублять у синагогах протягом усього місяця Елул — після завершення ранкової буденної молитви, — щоб пробудити євреїв до покаяння напередодні Дня Суда. Втім, у останній день місяця, напередодні Рош га-Шана, у шофар не трублять, аби відокремити трублення, яке є нашим правом, від трублення, яке є нашим обов’язком.Щодо причин новорічного трублення існує багато тлумачень. Рамбам у «Законах тшуви» пише:«Трублення в шофар — це виконання заповіді Вс-вишнього, записаної в Торі, і тому ця заповідь не потребує раціонального пояснення. Водночас у ній є натяк на сенс: шофар ніби проголошує: Прокиньтеся, сплячі! Пробудіться, дрімаючі! Перегляньте свої вчинки, поверніться на шляхи істини, згадайте свого Творця. Ви, хто у вирі часу забули про сенс життя! Ви, хто цілий рік проводили в суєті й пустих діях, які не додають щастя, не віднімають страждання й не рятують! Подивіться на свої душі, змініть свої діла! Нехай кожен залишить свій шлях, що веде до страждання й розчарування, нехай відмовиться від способу мислення, в якому немає ані блага, ані добра!»Голос шофара нагадує нам про той день, коли наші предки стояли біля гори Синай, де лунав «дуже сильний звук шофара». Він також нагадує про зруйнування Храму, узятого римлянами під звуки військових сурм. У ньому ми чуємо заклик до прийдешнього дня Великого Суда.джерело: toldot.com