Ізкор – це поминальна молитва, яку читають чотири рази на рік: в останній день Песаха, у Швуес (за межами Ерец-Ісраель – у другий день свята), у Йом Кіпур і в Шміні-Ацерет.Ізкойр – це особлива молитва, в якій той, хто молиться, просить Всевишнього дати душі померлого спокій, світле світло і місце серед душ праведників, а також проголошує свій намір зробити пожертвування на згадку про душу покійного.Слова Ізкора, що містять обіцянку благодійності, слід сприймати цілком серйозно: обіцянка має бути виконана після свята (адже у свято, згідно з єврейським Законом, не можна платити гроші). Якщо людина не збирається жертвувати, їй краще утриматися від обіцянки; у такому разі не слід вимовляти фразу, де йдеться про пожертвування.Згідно зі звичаєм більшості громад, ті, у кого живі обоє батьків, під час читання Ізкора виходять із залу синагоги. В Ізкойрі згадують єврейське ім'я покійного і єврейське ім'я його матері, якщо, зрозуміло, воно відоме. Якщо воно невідоме або якщо у покійного не було єврейського імені, його поминають тим ім'ям, яким зазвичай називали за життя.Замовити молитву у Центральній синагозі Києва можна за телефоном 063.770.04.43 Залман

 21 нісана, через сім днів після Виходу, євреї опинилися в пастці, замкнені з одного боку єгиптянами, які переслідували їх, і водами Чорного моря ("Ям Суф" на івриті) з іншого. Усю ніч вогняний стовп перебував між євреями і єгиптянами, а коли розвиднілося, Всевишній скомандував Моше: "Веди людей уперед!". Першим у воду увійшов Нахшон бен Амінодав із коліна Йеѓуди. Вода відступила і євреї перейшли море, немов по суші. Коли ж єгиптяни кинулися за ними навздогін, морські води повернулися до свого звичайного стояння, потопивши єгиптян, а євреї, які дивом врятувалися, співали на березі "Пісню моря". На згадку про диво розсічення моря прийнято, що чоловіки в ніч із 6-го на 7-й день Песаха не сплять і вчать Тору.

Єврейська традиція говорить, що у восьмий день Песаха в нашому світі найсильніше розкривається сяйво світла Мошиаха. На честь цього цього дня влаштовують "сеудат Мошіах" ("трапезу Мошіаха"), під час якої, як і під час седера, випивають 4 келихи вина.📌"Сеудат Мошіах" відбудеться у Центральній синагозі Києва 9 квітня/22 нісана після Мінхи

Сьогодні — 19 нісана 5786 року, 4-й день ОмераАйом-йом🌙 «Чим відрізняється ця ніч?»Мій дід і вчитель (Маараш) пояснював знайомі слова Аґади крізь призму майбутнього Визволення:«Чим відрізняється ця ніч…» — під «ніччю» мається на увазі вигнання (Галут). Чим же нинішнє, останнє вигнання відрізняється від усіх попередніх?💧 «В усі ночі ми не занурюємо навіть одного разу…»Слово «занурювати» (матбілін) вказує на очищення й «відшліфування» душі. У попередніх вигнаннях очищення не було завершеним, адже за ними приходили нові мандри.«…а в цю ніч — двічі»: після останнього вигнання відбудеться повне очищення — і тіла, і розкриття самої сутності душі.🍞 «В усі ночі ми їмо квасне або мацу…»Раніше, навіть після визволення, наше служіння Всевишньому було подвійним: у нас жила і Божественна душа (маца — скромність і анулювання «я»), і тваринна душа (хамец — его та гординя).«…у цю ніч — лише маца»: після останнього вигнання дух нечистоти остаточно залишить світ, і в нас не залишиться місця для егоїзму.🌿 «В усі ночі ми їмо зелень…»Слово «зелень» натякає на блідість обличчя від ревнощів (кіна). У попередніх вигнаннях існувала різна ревність — навіть «ревність мудреців» (заздрість до знань іншого).«…у цю ніч — лише гіркі трави (марор)»: після фінального Галута залишиться тільки найвища «ревність» — коли кожен праведник «обпікатиметься» величчю іншого, прагнучи ще більшого світла і близькості до Творця.🍷 «В усі ночі ми їмо і сидячи, і возлягаючи…»«Їжа» — це насолода від духовних розкриттів. Хтось досягав лише зовнішньої насолоди («сидячи»), а хтось — глибокої, сутнісної («возлягаючи»).«…у цю ніч ми всі возлягаємо»: після останнього вигнання кожен єврей удостоїться найвищої, сутнісної насолоди від близькості до Всевишнього.📖 Любавицький календар

📖 Напередодні Песаха особливо гостро відчувається цінність кожної деталі у виконанні заповідей. Але були часи, коли кашрут вимагав не просто старання, а справжньої самопожертви. Історія рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона, батька Любавицького Ребе, — яскраве свідчення того, як одна людина, маючи непохитну віру, змогла змінити реальність навколо себе.🔥 Підготовка до Песаха у рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона починалася задовго до самого свята — фактично за цілий рік. Це був надзвичайно складний ланцюг дій, у якому не існувало «дрібниць»: пошук відповідної пшениці, суворий контроль за жнивами, правильне зберігання зерна, постійний нагляд за процесом помелу, підготовка млинів і заміна обладнання, контроль транспортування борошна і, зрештою, організація самої випічки. Усе це відбувалося в умовах радянської дійсності, де будь-яка релігійна діяльність могла завершитися арештом.💧 Рівень його обережності та строгості вражає. Одного разу під час перевезення борошна поїзд проїхав під мостом, з якого в один із вагонів потрапили краплі води. Дізнавшись про це, рабин негайно постановив, що весь цей вагон непридатний для випікання маци. Власники вантажу намагалися заперечити — адже йшлося про великі збитки. Але рабин був непохитний: або вони підкоряються його рішенню, або він заборонить використання всієї партії. У підсумку їм довелося поступитися.⚔️ Іншого разу лише одна крапля води потрапила на мішок із борошном. Для когось це здалося б дрібницею, але не для нього. Рабин особисто прийшов до пекарні, розрізав мішки, знищив сита й заборонив використання всієї партії. Ніхто не наважився йому заперечити.⚖️ Та сама принциповість проявилася, коли власники млина хотіли використати старе сито через неможливість придбати нове. Попри великі витрати, рабин категорично відмовився дати дозвіл без повної заміни обладнання. Зрештою, власники підкорилися — інакше їхню продукцію просто перестали б купувати.😤 Але для рабина було важливе не лише дотримання закону, а й внутрішня сила людини. Одного разу до нього прийшов єврей, який цілий день простояв у черзі на випікання маци й боявся, що його сім’я залишиться без їжі на Песах. У відповідь рабин несподівано сказав: «Ну і що, якщо залишишся без маци?» Почувши це, чоловік обурився і заговорив різко. Тоді рабин усміхнувся й сказав: «Тепер ти отримаєш свою чергу. Саме такої відповіді я чекав». Він цінував живу віру, внутрішній біль і справжню рішучість.🏛 І все ж найвражаючіший поворот стався згодом. Рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон дійшов до найвищих ешелонів радянської влади й домігся неймовірного: держава не лише дозволила випікати мацу, а й зобов’язала виконувати всі вимоги кашруту, які він встановить. Він склав чіткі інструкції, поставив своїх наглядачів на млинах і в пекарнях — і влада підкорилася.🌍 Того року Дніпропетровськ став єдиним містом у всьому радянському союзі, де мацу пекли відкрито й із дотриманням усіх суворих вимог. Звідти мацу відправляли в різні куточки країни, і євреї знали: на цю мацу можна покластися.⛓️ Однак сам рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон майже не встиг скористатися плодами своєї праці. Незадовго до Песаха його було заарештовано. Одним із обвинувачень було те, що він відкрито заявляв: маца, яка не відповідає законам Тори, є хамецом і заборонена. Він пішов у заслання, але не відступив від своїх принципів.🕊 Згодом Любавицький Ребе, розповідаючи про це, підкреслював важливий урок: не кожна людина має протистояти великій системі. Але кожен зобов’язаний уміти протистояти самому собі — своєму страху, сумнівам, внутрішньому опору. Коли людина стоїть твердо, з усвідомленням, що Всевишній поруч із нею, — навіть найпотужніші сили світу можуть відступити.✨ Песах — це не лише визволення з зовнішнього рабства, а й свобода бути вірним істині.Нехай цей Песах буде по-справжньому кошерним, радісним і наповненим внутрішньою силою йти до кінця — так, як це робили наші праведники.джерело: 📖 Любавицький календар

У перші 7 днів Песаха в Хабаді маца не повинна контактувати з водою (жодних кнейдлах). Є побоювання, що крихта борошна всередині маци могла не пропектися і стане хамецом.Але на 8-й день (за межами Ізраїлю) хасиди навмисно їдять «мокру» мацу, щоб показати: це була лише добровільна строгість.джерело: 📖 Любавический Календарь 

Буває: закрутився, забув, заснув — і ось, ланцюжок днів перервався. Що робити, якщо один день рахунку Омера пропущено? Рав Бенціон Зільбер пояснює галахічний бік питання, спираючись на класичні суперечки мудреців:Існує думка автора «Алахот Гдолот», що всі 49 днів рахунку — це одна велика заповідь. Пропустив ланку — розірвав увесь ланцюг. Але автори «Тосафот» із цим не погоджуються: кожен день — це окрема міцьва.Ми дотримуємося думки «Тосафот» і продовжуємо рахувати далі! Однак, щоб не промовляти благословення (браху) даремно (з урахуванням думки «Алахот Гдолот»), «Шулхан Арух» постановляє: рахувати потрібно, але вже без виголошення брахи.Якщо вам усе ж хочеться «зарахувати» благословення, попросіть того, хто рахує вчасно, мати вас на увазі під час виголошення його брахи (або уважно слухайте кантора в синагозі).Головна порада рава Бенціона Зільбера: «Продовжуйте рахувати далі з радістю і працюйте над своїм духовним зростанням». Помилка — це не привід кидати розпочате, а можливість проявити наполегливість. джерело: toldot.com

📌21 нісана 2447 року (1314 рік до н. е.) — Моше залишає Мід’ян.Через сім днів після бесіди з Всевишнім, який з'явився йому в палаючому кущі, Моше погоджується на запропоноване йому завдання — визволити євреїв з рабства. Заручившись згодою свого тестя Ітро, він садить на осла свою дружину та дітей і вирушає до Єгипту, щоб сказати фараону: «Відпусти мій народ».📌21 нісана 2448 року (1313 рік до н. е.) — Розділення Чермного моря.Через сім днів після Виходу євреї опинилися в пастці, затиснуті з одного боку єгиптянами, які переслідували їх, і водами Чермного моря («Ям Суф» на івриті) з іншого.Всю ніч вогняний стовп перебував між євреями та єгиптянами, а коли світало, Всевишній наказав Моше: «Веди людей вперед!».Першим у воду увійшов Нахшон бен Амінодав з колін Єгуди. Вода відступила, і євреї перейшли море, немов по суші. Коли ж єгиптяни кинулися за ними навздогін, морські води повернулися до свого звичайного стану, потопивши єгиптян, а євреї, які дивом врятувалися, співали на березі «Пісню моря».📌22 нісана 5608 року (25 квітня 1848 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака Каліша з Ворки.Рабі Іцхака привів до хасидизму його батько рабі Шимон Каліш. Його вчителями були рабі Давид з Лелова, рабі Яаков Іцхак га-Леві Горовиц (Провидець з Любліна), рабі Сімха-Бунем з Пшисхи та його син Авраам-Моше. Після їхньої смерті він обрав собі новим наставником рабі Менахема-Мендела з Коцька (Коцкер ребе) і подружився з його учнями рабі Іцхаком-Меїром з Гура та рабі Ханохом-Енохом з Олександрова. Після смерті Авраама-Моше Іцхак оселився в Пшисці і став визнаним керівником місцевих хасидів, але через деякий час переїхав до невеликого містечка Варка (біля Варшави). Тут навколо нього зібралося безліч послідовників, і з-поміж його учнів вийшло 114 (!) хасидських ребе. Рабі Іцхак доклав багато зусиль для скасування примусового призову молодих євреїв на військову службу (кантоністи) та заборони носити традиційний єврейський одяг, однак ці зусилля не увінчалися успіхом.📌23 нісана 5340 року (8 травня 1580 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше з Трані (Га-Мабіт).Рабі Моше був сином знаменитого мудреця рабі Йосефа з грецького містечка Трані. У 16 років він переїхав до Ерец-Ісраель і оселився в Цфаті. Він почав навчатися в знаменитій єшиві рабі Яакова Бейрава і став одним із чотирьох учнів, які отримали сміху (свідоцтво про посвячення в рабини) від рабі Яакова. Решта троє — автор «Шульхан-Аруха» рабі Йосеф Каро, знаменитий кабаліст рабі Моше Кордоверо та рабі Йосеф Сагіс.Незабаром рабі Моше (відомий як Га-Мабіт за назвою однієї зі своїх книг) сам почав викладати. Зі стін його єшиви виходили знамениті вчені, а найбільші мудреці Цфату визнавали авторитет рабі Моше, радившись з ним з питань єврейського закону.джерело: chabad.odessa

26 нісана 2115 року (1245 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єгошуа бін Нуна.Рабі Єгошуа бін Нун (у біблійних перекладах — Ісус Навин) був наступником Моше (Мойсея) і керівником єврейського народу під час заселення та завоювання Ерец-Ісраель.Єгошуа народився в Єгипті, і спочатку його ім'я було Ошеа (пізніше, вже в пустелі за вказівкою Всевишнього, воно було змінено, і до нього додалася літера «йуд» (І) (в івритському варіанті). Традиція говорить, що це була та сама літера «йуд», що була віднята від імені дружини Аврагама Сари (раніше її звали Сарай).Рабі Єгошуа супроводжував Мойсея, коли той піднімався на гору Синай, і охороняв скинію (Ковчег Завіту) під час відсутності Мойсея, а також очолював євреїв у битві з амалекітянами біля Рефідиму (Вих. 17:9–13). Будучи одним із 12 розвідників, посланих оглядати землю Ханаану, Єгошуа бін Нун разом із Калевом бен Ієфуне заперечував десятьом іншим, які злякалися сили супротивника, і наполягав на вступі в землю, обіцяну Всевишнім. В нагороду за твердість і віру в перемогу лише Єгошуа та Калеву — двом з усього покоління — була надана можливість увійти до Землі Обітованої. Моше-рабейну призначив Єшуа своїм наступником, поклавши на нього обов'язок завоювання Ерец-Ісраель і розподілу її між колінками Ізраїлю.Дружиною Йешуа стала жінка на ім'я Рахав, власниця заїжджого двору в Єрихоні, яка свого часу врятувала розвідників, що прийшли в це місто.chabad.odessa

Щодня о 9:00Зупинись.Мовчи.Пам’ятай. Вшановуй пам’ять загиблих:воїнів, дітей, мирних людей.Тих, кого більше немає поруч.Але хто назавжди з нами — в серці.Це не просто хвилина мовчання.Це наш обов’язок.Це людяність.Живі — завдяки тим, кого втратили...........

Прийняття змін — це не про слабкість.Це про шлях.Коли щось у житті змінюється — робота, стосунки, місце проживання чи навіть наші власні погляди — ми рідко одразу кажемо: «Чудово, я готовий».Частіше спочатку приходить шок.Потім заперечення: «Ні, цього не може бути».Далі — злість, фрустрація, розпач. Іноді навіть відчуття повної порожнечі.І це нормально.Зміни — це процес. Психіка потребує часу, щоб «переварити» нову реальність. Ми не роботи, щоб миттєво адаптуватися. Ми люди — з емоціями, страхами й досвідом.Але після найнижчої точки поступово з’являється простір для рішення.«Гаразд. Що я можу зробити?»Потім — перші маленькі експерименти.І з часом — адаптація. Прийняття. Новий баланс.Важливо пам’ятати: якщо зараз складно — це не означає, що так буде завжди.Кожна фаза має свій сенс. І кожна — тимчасова.Дайте собі право пройти цей шлях у своєму темпі.Без сорому. Без порівнянь. Без самозвинувачень.Бо прийняття змін — це не стрибок.Це дорога. І ви її вже проходите. джерело: InstitutPsihoterapiiResurs