📖 ВступУ нашій главі наведена заповідь про принесення Омера та відлік днів, що ведуть до нього. У Торі сказано: «І відлічіть собі... і принесете нове хлібне приношення Господу».Раші пояснює, що це приношення (мінха) готувалося виключно з ячменю.❓ ПитанняЧому саме Омер приносили з ячменю, тоді як майже всі інші хлібні дари в Храмі робили з пшениці? Ба більше, ячмінь вважається «кормом для тварин». Дивно приносити Всевишньому дар із такого «низького» продукту.💡 ВідповідьПеріод відліку Омера — це час підготовки до Дарування Тори. Щоб підійти до цієї події готовими, недостатньо спиратися лише на свої піднесені прагнення. Справжнє завдання людини — залучити свої «тваринні» інстинкти та матеріальні нахили до добрих справ.Тора навчає нас цьому через ячмінь: цей злак символізує «тваринну душу» людини — її інстинкти й грубу енергію. Приносячи ячмінь у Храм, ми показуємо, що навіть ці приземлені сили можна приборкати й присвятити святості.📢 УрокШлях виправлення якостей нашої «тваринної душі» починається з принципу «ухиляйся від зла», а далі переходить до «твори добро» — спрямування всієї енергії, притаманної природному началу, на виконання заповідей.(За матеріалами Лікутей Сіхот, т. 1, с. 253)

📌17 іяра 5553 року (29 квітня 1793 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єхезкеля бен Єгуди Ландау (Нода б’Єгуда).Рабі Єхезкель народився в містечку Опатув у почесній і шанованій родині — його батько був одним із керівників Вааду чотирьох земель (керівного органу польського єврейства). Він навчався в Бродах, а потім очолював громади Бродів, Ямполя і Праги (тут, окрім громади, він також очолив одну з найбільших єшив того часу).Рабі Єхезкель Ландау відомий також як рабі Нода б’Єгуда («Відомий в Юдеї») — за назвою одного зі своїх творів, але не меншу важливість має інший його твір «Ігерет шалом» («Послання миру»). У ньому він намагався примирити двох найвидатніших європейських рабинів того часу — рабі Яакова Емдена з Альтони і рабі Йонатана Айбешица з Праги, конфлікт між якими загрожував розколоти єврейський народ.📌17 іяра 5560 року (12 травня 1800 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше-Хаїма-Ефраїма бен Єхіеля із Судилкова.Рабі Моше народився в Меджибожі в родині рабі Єхіеля Ашкеназі та ребецн Аделі (Годл) — доньки засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това.Баал Шем-Тов ніжно любив свого онука і дуже високо цінував його здібності до навчання. Після відходу дідуся з цього світу рабі Моше навчався у його учнів — Межеріцького магіда рабі Дов-Бера і рабі Яакова-Йосефа з Полонного — найстаршого учня Баал Шем-Това.Закінчивши навчання, рабі Моше оселився в містечку Судилків, де був головою громади. До Меджибожа (де залишився його молодший брат, рабі Борух) він повернувся незадовго до смерті.Його могила розташована неподалік від могили рабі Баал Шем-Това.джерело: chabad.odessa

📌18 іяра приблизно 3880 року (120 рік н. е.) — закінчилася епідемія, що лютувала серед учнів рабі Аківи.За чотири з лишком тижні, що минули від Песаха, епідемія встигла забрати життя 24 тисяч учнів рабі Аківи. Усі вони були великими мудрецями і знавцями Тори, а загибель спіткала їх через те, що, за словами Талмуду, «вони не поважали один одного».На 33-й день лічби омеру епідемія припинилася, і загроза розриву безперервного ланцюга передачі Тори від Моше-рабейну минула (рабі Аківа був главою покоління, і в нього навчалися ті, хто мав у майбутньому очолити єврейський народ). Саме це стало однією з причин того, що 33-й день лічби омеру («Лаг ба-Омер» на івриті) був оголошений святковим днем.📌18 іяра приблизно 3900–3950 року (II століття н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шимона бар Йохая (Рашбі).Рабі Шимон бар Йохай, також відомий під акронімом Рашбі, — поряд із рабі Меїром належав до четвертого покоління танаїв (мудреців, укладачів Талмуду) і був одним із найвидатніших єврейських законоучителів, автором «Сіфрей» — однієї з книг, що доповнюють Талмуд.Рабі Шимон навчався у рабана Гамліеля II і рабі Єгошуа бен Хананії, а потім у рабі Аківи. Навіть коли рабі Аківа потрапив до в’язниці за порушення заборони викладати єврейський закон, рабі Шимон відвідував його і продовжував брати в нього уроки. Рабі Аківа дуже цінував його і возвів рабі Шимона та рабі Меїра в сан рабі (згодом повторну смиху вони отримали від рабі Єгуди бен Бави). Крім того, в кабалістичних книгах повідомляється, що рабі Шимон був одним із втілень Моше-рабейну.За різкий відгук про римлян, про який владі стало відомо внаслідок доносу, рабі Шимон був засуджений до смертної кари і протягом 13 років переховувався разом із сином Елазаром у печері.Рабі Шимон був одним із найбільших кабалістів в історії та автором першої книги з Кабали «Зоѓар» (до цього вся кабалістична інформація передавалася лише усно, і всі спроби її записати закінчувалися невдачею. Втім, рукопис «Зоѓара» був знайдений лише у XII столітті, і за переказом його виявив в Ерец-Ісраель рабі Моше бен Нахман (Рамбан), який переправив його до Іспанії, де він і був опублікований рабі Моше де Леоном.Рабі Шимон покинув цей світ на 33-й день лічби омеру. У день свого відходу він зібрав своїх учнів і провів із ними урок, на якому відкрив їм найглибші таємниці Тори. Після завершення уроку він попросив їх не сумувати з приводу його відходу, тому що саме сьогодні він піднявся на вершину, до якої йшов усе життя. Другою його просьбою було — в цей день, на згадку про нього, запалювати багаття.Рабі Шимон і його син Елазар поховані на горі Мерон неподалік від Цфата, і в Лаг ба-Омер туди приходять кілька сотень тисяч євреїв. Там же на Мероні запалюють найбільше лаг-ба-омерське багаття висотою 20–30 метрів.📌18 іяра 5332 року (1 травня 1572 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше бен Ісраеля Ісерлеса (Рама).Рабі Моше народився в багатій і шанованій родині одного з лідерів єврейської громади Кракова і з дитячих років вирізнявся видатними здібностями (родинне прізвисько Ісерліс утворилося від слова «Ісройлес», тобто син рабі Ісраеля). Навчався в люблінській єшиві рабі Шалома Шахни і згодом став членом суду (бейс-дін) у Кракові. Рабі Рама очолював засновану ним у Кракові єшиву, учнів якої утримував власним коштом.Найбільшу відомість рабі Моше принесла його книга доповнень до зводу законів «Шулхан арух» рабі Йосефа Каро. Річ у тім, що, будучи сефардським євреєм, рабі Каро уклав книгу, спираючись на сефардські традиції та звичаї, причому багато з них розходилися з традиціями ашкеназьких (європейських) євреїв. Книга рабі Моше якраз і містила вказівки на ашкеназькі традиції. Оскільки «Шулхан арух» перекладається як «Накритий стіл», рабі Рама назвав свою книгу «Мапа» — «Скатертина», і з середини XVI століття «скатертина» стала невід’ємною частиною «Накритого столу».Рабі Моше Ісерлес користувався величезною повагою, і після його відходу з цього світу на його могилі було зроблено напис: «Від Моше до Моше не було подібного Моше» (такий самий напис є на могилі Рамбама — рабі Моше бен Маймона — і там маються на увазі Моше-рабейну і сам Рамбам; тут же напис означає «Від Моше (Рамбама) до Моше (Ісерлеса)…»).До Другої світової війни тисячі євреїв з усіх кінців Польщі здійснювали паломництво до могили Рама в Кракові на Лаг ба-Омер.📌18 іяра 5792 року (24 травня 1932 року) — заручини ребецн Шейни, доньки шостого Любавицького Ребе рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), і Менахема-Мендела Горенштейна, онука четвертого Любавицького Ребе рабі Шмуеля (ребе Магараш).Цього дня Ребе Раяц виголосив хасидський маймор (трактат, що пояснює деякі положення хасидизму) «Шир га-малот ле-Довид гіне ма-тов у-ма-наїм».📌18 іяра 5764 року (9 травня 2004 року) — урочисте внесення до одеської синагоги «Хабад Шомрей Шабос» нових сувоїв Тори, написаних коштом членів громади.Вперше за останні, щонайменше пів століття, в Одесі з’явилися власні, «одеські» сувої. Святкова процесія, в якій брали участь євреї всіх вікових категорій, пройшла вулицями міста від будівлі єшиви (де дописувалися останні літери у сувоях) до синагоги, де відбулися святкові гакофот — обходи зі сувоями навколо біми (підвищення, з якого читають Тору), подібно до того, як це робиться в день Симхат-Тора.📌18 іяра 5767 року (6 травня 2007 року) — урочисте внесення до одеської синагоги «Хабад Шомрей Шабос» нових сувоїв Тори, написаних коштом членів громади.Цього дня в Одесі було завершено і урочисто внесено до синагоги 4 (!) нових сувої Тори — подія значна за мірками будь-якої громади. Святкова процесія, в якій брали участь кілька тисяч людей — євреї всіх вікових категорій, пройшла вулицями міста від кошерного ресторану «Розмарин» (там дописувалися останні літери в сувоях) до синагоги, де відбулися святкові гакофот — обходи зі сувоями навколо біми, подібно до того, як це робиться в день Симхат-Тора.джерело: chabad.odessa

19 іяра 5053 року (27 квітня 1293 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Меїра бен Баруха (Маѓарам) із Ротенбурга.Рабі Меїр бен Барух, відомий як Маѓарам, був неперевершеним авторитетом для європейських євреїв, і його коментарі слугували важливим джерелом для складання у XVI столітті зводу життєвих норм єврея — «Шулхан арух».Після сходження у 1286 році на німецький престол Рудольфа I Габсбурга на євреїв країни було накладено додатковий податок, який одночасно змінював статус німецького єврейства і перетворював їх та все їхнє майно на особисту власність імператора. Відповіддю на це став масовий вихід євреїв із Німеччини. Провідником цього виходу став рабі Меїр, який пізніше був заарештований і ув’язнений. Оскільки влада вимагала як викуп величезну суму — один мільйон марок, рабі Меїр заборонив громаді викупляти його, щоб не створювати прецедент і запобігти здирництву з боку влади (у Талмуді сказано, що якщо за полоненого просять суму, яка значно перевищує розумні межі, викуповувати його не можна, щоб не спокушати викрадачів легким заробітком). Рабі Меїр помер у в’язниці в 1293 році, але його останки не видавали для поховання аж до 1307 року, коли євреї викупили їх за велику суму (комерсант рабі Александр-Зіскінд Вімпфен витратив на це весь свій статок). Похований рабі Меїр у Вормсі.19 іяра 5575 року (29 травня 1815 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендела з Риманова.По материнській лінії рабі Менахем-Мендл походив від відомих мудреців рабі Давида га-Леві (Таз) і Натана-Нета Шапіро.Рабі Менахем-Мендл уперше познайомився з хасидизмом у 11-річному віці, коли його представили Межеріцькому Магіду рабі Дов-Беру, наступнику засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това. У юності він разом із двома друзями — рабі Яаковом-Іцхаком га-Леві Горовіцем («Провидець із Любліна») і рабі Ісраелем Офштейном (Кожницький магід) — навчався у відомого хасидського цадика рабі Шмельке з Нікольсбурга.Далі він навчався в Ліженську у рабі Елімелеха, і після відходу вчителя з цього світу багато його учнів пішли за рабі Менахемом-Менделом, який уже мав репутацію святого і чудотворця. Серед його учнів були такі видатні хасидські лідери наступного покоління, як рабі Нафталі з Ропшиц і рабі Цві-Елімелех з Динова. Щодня рабі Мендл намагався вивчити 18 аркушів Талмуду, і якщо з якихось причин це не вдавалося, наступного дня він намагався надолужити пропущене. На його робочому столі завжди лежав кодекс законів, складений рабі Іцхаком бен Яаковом Альфасі (Ріф), який він постійно вивчав і знав напам’ять — знаючі люди казали, що рабі Мендл був одним із втілень душі Ріфа.Будучи надзвичайно співчутливою людиною, рабі Менахем-Мендл витрачав усі кошти на благодійність, так що його родині доводилося задовольнятися хлібом і водою.У 1812 році, коли Наполеон вторгся в Росію, рабі Менахем-Мендл разом зі своїми друзями — Провидцем із Любліна і Кожницьким магідом — молився про те, щоб ця війна привела до звільнення євреїв і їхнього повернення в Ерец-Ісраель, але їхнє прохання було відхилене Небесним судом, оскільки там вирішили, що це покоління недостойне Визволення.Рабі Менахем-Мендл пішов із життя того ж року. І в той самий рік пішли з життя і його друзі — Провидець із Любліна та Кожницький магід.джерело: chabad.odessa

📌20 іяра 2449 року (1312 рік до н. е.) — після завершення першого перепису євреїв увесь народ був поділений на встановлені коліна, роди та сімейства і розділений на чотири дегелі (буквально: «прапори») по три коліна в кожному. Ці чотири дегелі оточували Переносний Храм (Мішкан) з чотирьох сторін, а табір левітів (які не входили до жодного дегеля) знаходився посередині. Відтепер саме в такому порядку єврейський народ розбивав табір і в такому ж порядку рухався у своїх мандрах пустелею.Саме 20-го іяра єврейський народ уперше — за велінням Всевишнього — здійснив перехід у порядку дегелів і колін, виконуючи також усі інші заповіді, встановлені Всевишнім на період мандрів.📌20 іяра 5597 року (25 травня 1837 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мордехая бен Менахем-Нахума Тверського з Чорнобиля.Батько рабі Мордехая, рабі Менахем-Нахум Тверський (за переказом, прізвище взяте на згадку про предків із Тверії), був учнем засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това і його наступника — Межеріцького магіда рабі Дов-Бера. Рабі Менахем оселився в містечку Чорнобиль і заснував тут відому хасидську чорнобильську династію. Його син, рабі Мордехай, був одружений спочатку з донькою рабі Аѓарона «Великого» з Карліна, а потім із донькою рабі Давида Лейкеса, одного з найближчих учнів Баал Шем-Това. Від цих двох шлюбів у нього було 1 донька і 8 синів, які очолювали хасидські рухи в різних містечках України та Росії.Незадовго до відходу з цього світу рабі Мордехай висловив бажання бути похованим у містечку Анатовка, тому що «там немає місця ідолопоклонству і дзвін дзвонів не буде затьмарювати мій спокій».Багато чорнобильських хасидів загинули у вогні Катастрофи, але справу чорнобильського хасидизму продовжив Сквирський ребе рабі Давид Тверський, який заснував у штаті Нью-Йорк місто під назвою Нью-Сквир.джерело: chabad.odessa

21 іяра 5712 року (20 травня 1949 року) — в Ізраїлі засновано місто Кфар-Хабад (у перекладі з івриту — «Хабадське поселення»).Першими його мешканцями були євреї, які вирвалися з СРСР, вціліли у вогні Катастрофи та горнилі сталінських репресій. У зв’язку зі святом тодішній Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) подарував майбутнім мешканцям Кфар-Хабада сувій Тори.джерело: chabad.odessa

«Лаг» — це дві єврейські літери «ламед» і «ґімель», гематрія яких становить 33, тобто Лаг ба-Оймер — це просто 33-й день лічби омеру. Свято відзначають на згадку про закінчення в цей день епідемії, що забрала життя 24 000 учнів рабі Аківи.Але чому для нас настільки важливе саме закінчення цієї епідемії, що його відзначають як свято? Судить самі:а) рабі Аківа був найвидатнішим законодавцем, главою покоління, а отже його учні становили інтелектуальну еліту народу;б) у ті роки знання передавалися від учителя до учня усно, більше того — Усну Тору було заборонено записувати;в) окрім епідемії, в Ерец-Ісраель лютували римляни, які знищували всіх, хто не бажав відступати від віри батьків і навчав їй інших;г) п’ятеро учнів рабі Аківи, що вижили, написали перші книги з Кабали та започаткували запис Талмуду (це та сама Усна Тора, яку зрештою вирішили записати, оскільки виникла реальна загроза її знищення і забуття);З огляду на все це стає зрозумілою наша скорбота за загиблими і радість з приводу завершення епідемії.Друга причина для радості — відхід у цей день з нашого світу великого кабаліста рабі Шимона бар Йохая (до речі, одного з п’яти учнів рабі Аківи, що вижили). Рабі Шимон написав книгу «Зоѓар» — першу і головну працю з Кабали — і взагалі користувався (та й користується нині) величезним авторитетом у нашому народі.Збоку радість у день смерті такого великого праведника може виглядати дещо недоречною, але таким було його бажання. У день свого відходу з цього світу рабі Шимон зібрав учнів і оголосив, що сьогодні він залишає цей світ. Але оскільки саме цього дня він досяг найвищого рівня у своєму навчанні й пізнанні світу (а прожив він 120 років і осягнув надзвичайно багато), то він, рабі Шимон, наказав учням щороку в цей день влаштовувати святкування і розпалювати багаття. Тож, радіючи цього дня, ми лише виконуємо прохання дуже доброї людини і радіємо його успіхам у праці та навчанні.В Ізраїлі прийнято їхати на гору Мерон (поруч із Цфатом), де похований рабі Шимон бар Йохай, і розпалювати там величезні багаття, а також співати, танцювати й веселитися в міру своїх сил. Ті, хто не їде на гору Мерон, розпалюють багаття в інших місцях (аби тільки пожежники не заперечували) і теж радіють. Також існує традиція влаштовувати в ці дні святкові дитячі паради (за ініціативою Ребе в них брали участь діти з організації «Цивос ѓа-Шем») і проводити серед дітей змагання зі стрільби з лука — на згадку про війни з римлянами, що вирували в ті роки.джерело: chabad.odessa

Товариство було створене у 1942 році Шостим Любавицьким Ребе Йосеф-Іцхак Шнеєрсон як окремий підрозділ організації Махане Ісраель. Його метою було посилення молитов за єврейський народ у розпал Друга світова війна — для духовного захисту та спасіння від страждань «передродового періоду Машіаха».📍 Зв’язок із царем ДавидомЦентр організації розташований у Єрусалим. Головний святий обов’язок товариства — щоденне прочитання всієї книги Тегілім групою міньяну на горі Сіон, безпосередньо біля гробниці Цар Давид.📝 Статут і структура групРебе Раяц розпорядився створювати філії товариства в кожній синагозі світу. Існують три види груп: «Ватікін» (читання перед світанком), щоденне читання за місячним циклом і спеціальне читання всієї книги у Шабат Мевархім. Особливе значення надається читанню в Ошана Раба та святковій трапезі у Шавуот — день пам’яті царя Давида.🛑 Припинення діяльностіУ 1947 році через арабські погроми та смертельну небезпеку на дорогах Єрусалима доступ до гори Сіон був закритий, і діяльність товариства припинилася. Попри звільнення Єрусалима у 1967 році, протягом багатьох років Ребе не давав прямої вказівки відновити роботу товариства.⚡️ Раптове відродженняЛише напередодні свята Шавуот 1990 року Ребе несподівано наказав керівництву Колель Хабад відновити читання на горі Сіон. Вказівка була передана до Ізраїлю за лічені хвилини до початку свята, і міньян був зібраний негайно.🕍 Товариство в наші дніВідтоді щодня об 11:00 група євреїв завершує всю книгу Тегілім на святому місці.🛡️ Особлива увага РебеСьомий Любавицький Ребе Менахем Мендл Шнеєрсон надавав цій групі величезного значення. У критичні моменти, наприклад під час Війна в Перській затоці, він запитував списки імен учасників і точний час їхньої молитви, очікуючи отримати ці дані перед поїздкою на Оель.джерело: 📖 Любавицький календар 

Свято Лаг ба-Омер у любавицькому русі — це не просто багаття. Насамперед це «Парад» — потужна демонстрація єврейської гордості, єдності та віри у швидке пришестя Мошиаха. Історія цих ходів почалася ще до того, як Ребе офіційно очолив рух, і з кожним десятиліттям їхній масштаб лише зростав, перетворюючись із локального зібрання на глобальну подію, що охоплює мільйони душ по всьому світу.🚜 ВІД ДВОРУ 770 ДО ГОЛОВНИХ ПРОСПЕКТІВ СВІТУУ перші роки ці ходи були скромними й проходили просто у дворі штаб-квартири 770 для учасників програми «Месібот Шаббат». Однак у 1956 році формат змінився назавжди, коли Ребе вказав проводити паради на Істерн-Парквей у ті роки, коли Лаг ба-Омер припадав на неділю. Це дало можливість тисячам єврейських дітей із державних шкіл, які мали офіційний вихідний, приєднатися до святкування. Ребе особисто брав участь у цих подіях, годинами стоячи на спеціально зведеній трибуні й звертаючись до дітей із натхненними словами про безмежну силу їхньої Тори та їхньої молитви.🌍 1980 РІК: ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ В ІСТОРІЇСправжня революція в масштабах святкування відбулася у 1980 році, коли Ребе дав безпрецедентне розпорядження: паради не повинні обмежуватися лише Брукліном. Він вимагав організувати ходи в кожному місті й у кожній країні, де живуть євреї. Ребе настільки дорожив цією справою, що особисто передав через професора Брановера 60 купюр по 1 долару для організаторів перших шістдесяти парадів у Святій Землі. Його вимога була чіткою й безкомпромісною — не залишити жодної єврейської дитини поза цим святом. Він бачив у цьому шлях повернути серця батьків через дітей і пробудити в кожному іскру гордості за свою приналежність до вічного народу Ізраїлю.✨ ЧУДЕСА НА ТРИБУНІ І ПРОРОЧІ СЛОВАІсторія парадів сповнена надзвичайних подій, які назавжди залишилися в пам’яті очевидців. Усі пам’ятають 1967 рік, коли за лічені дні до початку Шестиденної війни, в атмосфері тривоги й невизначеності, Ребе звернувся до тисяч дітей. Його слова про те, що Всевишній невпинно оберігає Свій народ і що воєнне протистояння завершиться великою перемогою, стали справжнім пророцтвом, яке здійснилося вже за тиждень. А в 1976 році тисячі людей стали свідками того, як злива буквально зупинилася над районом Crown Heights саме на ті три години, коли Ребе перебував на трибуні з дітьми, тоді як сусідні квартали були залиті дощем.🎺 ПАРАД СЬОГОДНІ: ПРИВІТАННЯ МОШИАХАСьогодні паради набули ще глибшого й актуальнішого змісту. Відповідно до вказівки Ребе, що головним завданням нашого покоління є безпосередня зустріч Мошиаха, кожен парад стає гучною декларацією готовності до Геули. Діти несуть яскраві транспаранти з написами «Геула» і «Мошиах», а вулицями рухаються великі платформи з декораціями, що знайомлять перехожих із заповідями. І навіть сьогодні на кожному великому параді перед штаб-квартирою 770 встановлюють почесне місце для Ребе. Це не просто традиція — це вираження віри в те, що Ребе присутній разом із нами і веде нас назустріч повному та істинному Визволенню.Сьогодні, коли лише в Ізраїлі чверть мільйона дітей виходять на вулиці зі словами «Шма Ісраель», стає зрозуміло: парад — це не просто хода. Це справжня армія Світла, яка своєю єдністю, піснями й радістю прорізає багатовікову темряву вигнання. Ми продовжуємо йти вперед, слідуючи вказівкам Ребе — до найголовнішого, остаточного Параду, який очолить Мошиах у відбудованому Єрусалимі. джерело: 📖 Любавицький календар

8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом у Друга світова війна.У цей день ми схиляємо голови перед тими, хто пройшов крізь війну, хто боровся в лавах антигітлерівської коаліції, і перед мільйонами невинних жертв, чиї голоси назавжди залишилися в тиші історії.Для нашої Громади це не лише дата — це жива пам’ять. Пам’ять про зруйновані родини, про спалені долі, про біль, який неможливо виміряти словами. І водночас — пам’ять про мужність, віру і силу духу, що допомогли вистояти навіть у найтемніші часи.Символ цього дня — червоний мак. Як крапля болю на полі пам’яті. Як нагадування, що життя завжди проростає навіть після найстрашнішої бурі.Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми молимося, щоб світ більше ніколи не знав подібного зла.Нехай пам’ять про загиблих буде благословенням. А в серцях живих нехай завжди буде місце для світла, гідності й миру.

Під час Лаг ба-Омер приблизно 5604 року Цемах-Цедек передавав вчення Баал-Шем-Тов:Написано: «І будете ви землею бажаною, — сказав Всевишній Воїнств». Подібно до того, як найвидатніші вчені ніколи до кінця не осягнуть безмежні скарбниці природи, закладені Всевишнім у землю — «усе постало з пороху», — так ніхто не здатен повністю осягнути ті великі скарби, що приховані в євреях, які є «землею бажаною» для Всевишнього. І завершив Баал-Шем-Тов: «Я хочу зробити так, щоб євреї дали врожай, гідний цієї бажаної землі».Примітки:Ребе Йосеф-Іцхак Шнеєрсон подає це вчення, розповідаючи, що одного разу учні Баал-Шем-Това сиділи в навчальному залі, розмірковуючи над глибиною почутого від свого вчителя. Вони дійшли висновку, що його шлях призначений лише для інтелектуальної й духовної еліти. І саме в цей момент увійшов Баал-Шем-Тов і сів серед них. Перед тим як виголосити наведене вище вчення, він сказав: «Я люблю простих євреїв. Простий єврей — це найбільша скарбниця».Ребе подібний до шахтаря, який глибоко копає землю, просіює її, відкидає каміння — аж поки не знайде багату руду. Руду ще потрібно очистити, але зрештою цей тривалий процес приводить до появи дорогоцінного металу. Так само Ребе досліджує душу людини, висвітлює її приховані якості та допомагає розкрити їх.Цю аналогію можна продовжити. Пошук під поверхнею людської особистості — ідея не нова. Психологи говорять про це вже понад століття, а в останні десятиліття фахівці з мотивації та особистісного розвитку стали частиною навіть корпоративного світу.Унікальність підходу Ребе не лише в самому «копанні», а в тому, що саме відкривається в цьому процесі. Ребе дивиться на світ крізь призму прихованої Божественності. Він бачить Божественність у кожній людині та в кожному створінні й використовує всі можливі засоби, щоб ця прихована Б-жественність вийшла назовні.джерело: urokitorijew

Відповідь:Традиція благословення коенів, відома як «Біркат коенім» або «Несіат капаїм» (піднесення долонь), є однією з найвищих частин молитви. Попри те, що після руйнування Храму багато храмових ритуалів було припинено, ця заповідь і далі виконується нащадками Аарона, нагадуючи про прямий зв’язок між Творцем і Його народом. Особливе положення пальців коенів — це не просто естетичний жест, а складний духовний механізм, що поєднує норми Галахи, натяки Мідрашу та найглибші таємниці Кабали.Центральне пояснення специфічного розташування пальців міститься в коментарях до «Пісні над піснями» (Шир а-Ширім). Фраза «зазиряє крізь решітки» тлумачиться мудрецями як опис того, як Всевишній дивиться на громаду Ізраїлю крізь пальці коенів у момент благословення. Щоб відтворити ці «решітки», коени розводять пальці так, щоб на кожній руці утворилося по два «вікна» (між мізинцем і безіменним, а також між середнім і вказівним), а п’яте утворюється з’єднанням великих пальців обох рук. Число п’ять тут не випадкове: воно відповідає літері «гей», яка часто є символом Божественної Присутності.Кабалістична традиція, викладена в книзі «Зоар», вчить, що в момент благословення на кінчиках пальців коенів перебуває Шхіна — явлена присутність Б-га. Руки служителів стають своєрідними «антенами» або святими посудинами. Рабейну Йона зазначає, що розчепірені пальці нагадують крила шестикрилих ангелів (серафимів), яких бачив пророк Йешаягу. Таким чином, коени на землі уподібнюються ангелам на небесах, виконуючи волю Творця. Інші коментатори, зокрема Маарі Абуав, зазначають, що вигини та проміжки між пальцями утворюють обриси Імені Всевишнього «Шадай», що ніби «закарбовує» печать святості над головами тих, хто молиться.Використання таліта, яким коени накривають голову й руки, має дві мети. По-перше, це нагадування про храмову службу: у Храмі коени вимовляли Ім’я Творця у його справжньому звучанні (Шем а-Мефораш), і концентрація святості була настільки великою, що дивитися на руки коенів було небезпечно для зору й душі. По-друге, це допомагає уникнути «відволікання думки» (есех а-даат). Якщо людина почне розглядати руки коена або стежити за його рухами, вона втратить внутрішню зосередженість, необхідну для прийняття благословення.Важливо розуміти, що згідно з Галахою, коени не є «авторами» благословення — вони лише посередники. У Мідраші «Бемідбар Рабба» сказано, що коли євреї запитали, чому їм потрібне благословення людей, а не Самого Б-га, Він відповів: «Я стою за ними». Саме тому коени повертаються обличчям до народу, але вкриваються талітом — вони ніби приховують себе, щоб залишити нас наодинці з Творцем.Цей обряд — живе свідчення того, що навіть у сутінках вигнання Божественне світло продовжує проникати в наш світ крізь вузькі «решітки» людського служіння, даруючи мир, захист і милість кожному, хто відкриває своє серце.джерело: https://toldot.com/