Питання до рабина: Як допомагати бідним згідно з Галахою?
Громада
Згідно з єврейським законом, якщо ви вже відокремлюєте маасер (десятину) зі своїх доходів на потреби бідних або на вивчення Тори, ви формально не зобов’язані давати милостиню кожному зустрічному. Проте Тора вчить нас бути вищими за букву закону. Якщо перед вами стоїть людина з простягнутою рукою, правильно буде дати їй хоча б невелику суму.Рамбам дає важливу пораду: краще дати потроху багатьом, ніж велику суму одному. Мета заповіді — не лише допомогти бідному, а й виховати в нас звичку до даяння. Чим частіше ми здійснюємо цей вчинок, тим милосерднішим стає наш характер.Милосердя не повинно бути безрозсудним. Тора застерігає від витрат на благодійність, які можуть поставити під загрозу утримання вашої власної родини. Ваші п’ятеро дітей — ваш перший пріоритет.Також варто виявляти обережність щодо «підозрілих типів», якщо є обґрунтована підозра, що гроші підуть на шкідливі цілі. Але якщо ви сумніваєтеся — краще дати, ніж відмовити.Часто нас дратують люди, які здаються здоровими, але віддають перевагу жебрацтву замість роботи. Великий Хофец Хаїм пояснював це так: злидні — це не лише порожній гаманець, а й убогість духу.Всевишній наділяє людей різними якостями. Комусь дана енергія й хист до справ, а хтось народжується позбавленим волі до дії. Людина, готова жити в лахмітті, аби тільки не працювати, — глибоко нещасна й убога духом. Вона теж потребує нашої підтримки.Рав Іцхак Зільбер давав гроші всім без розбору. Його логіка була простою: «Краще десять разів подати не тому, ніж один раз відмовити тому, хто справді помирає від голоду».Книга Зоар називає бідняка на порозі особливим даром від Творця. Всевишній посилає нам можливість виконати заповідь саме тоді, коли ми цього потребуємо для виправлення своєї душі. Якщо дивитися на прохача не як на «пожирача ресурсів», а як на посланця, що приніс вам шанс на благословення, тягар у серці поступається місцем спокою.Ваша цдака — це не збиток, а інвестиція в захист вашої родини та духовне благополуччя.джерело: https://toldot.com/
Сторінка історії: Стіна Плачу
Громада
 Західна стіна Єрусалимського Храму — найсвятіше місце молитви після руйнування Храму майже 2000 років тому. Тут ми залишаємо записки з проханнями до Б-га, тут молимося про відродження Храму.За переданням, Б-жественна присутність ніколи не полишає Стіну Плачу… Західна Стіна Храму — Котель Маараві. Звичаї, факти та дати.Що таке Стіна Плачу і чому вона так називаєтьсяСтіна Плачу — це єдиний фрагмент стіни Храмової гори, що зберігся до наших днів. У мідраші (усній традиції), записаному дві тисячі років тому, сказано, що Творець присягнув: цю частину стіни не буде зруйновано.Власне, сама стіна як така не є святинею юдаїзму. Святинею євреїв є Храм, збудований на Храмовій горі. Значення цієї стіни для євреїв після руйнування Храму полягає в тому, що це — єдине, що від нього залишилося. Однак у мідраші (Бемідбар Раба 11:2) сказано, що від цієї стіни ніколи не відходить Шхіна (Б-жественна присутність).Івритом її не називають «стіною Плачу». Її назва — Котель Маараві, що означає «Західна Стіна». Так її часто називають і англійською — The Western Wall. Таку назву вона має тому, що є фрагментом західної стіни, яка оточувала Храмову гору.Араби ж, бачачи, що євреї приходять до стіни молитися Всевишньому й оплакувати руйнування Храму, назвали її «стіною Плачу». Звідси ця назва поширилася і в деяких інших мовах, зокрема в англійській (The Wailing Wall) та російській.Деякі факти про Західну СтінуШхіна ніколи не відходить від Західної Стіни (мідраш на вірш 2:9 з «Пісні Пісень»: «…ось Він стоїть за стіною»).Існують різні думки щодо того, частиною якої споруди була Стіна: храмового двору — азари (так, наприклад, вважав Радбаз) чи самого Храму (так вважає більшість мудреців останніх поколінь).Традиція молитися біля Стіни сорок днів поспіль без перерви походить від рабі Шломке зі Звіля.Рав Моше Альберштам, благословенної пам’яті праведник, передавав від імені р. Давида з Лелова, що напередодні кожної суботи після полудня душі святих праотців і праматерів сходять до Західної Стіни.Рав Й.-Х. Зоненфельд приходив до Стіни не частіше одного разу на місяць, щоб не згасала піднесеність молитви (Алеф ке-тав).Рав Хаїм Каневський навчав, що краще молитися біля тієї частини Стіни, де є покриття, ніж біля відкритоїКолись існував звичай встромляти кілочки й цвяхи в Стіну перед далекою дорогою — для захисту мандрівника. Згодом цей звичай скасували, бо такі дії виглядали непошаною до Стіни (респонс «Ісмах Лев»).Площа, що прилягає до Стіни, не вважається «дворами» щодо перенесення речей у суботу, оскільки призначена для молитви, а не для торгівлі.Довжина Західної Стіни — близько пів кілометра (488 м).Довжина видимої частини Стіни становить лише дев’яту частину від її повної довжини (57 м).Висота видимої частини Стіни — 19 м, повна висота — 40 м, тобто підземна частина має 21 м.Стіна ніби нахилена всередину: кожен наступний ряд кладки трохи відступає вглиб, тому деякі люди не підходять впритул до каменів, побоюючись «стати» на ті, що перебувають під землею.«Тунель» у чоловічій частині був забудований мусульманами близько 4400 (640) року, щоб приховати Стіну, і очищений лише нещодавно; відкритий у 5745 (1985) році.Тисячу років тому, у 4793 (1033) році, стався сильний землетрус, який зруйнував багато споруд, що ще зберігалися на Храмовій горі.Після руйнування Храму Адріан збудував на Храмовій горі язичницьке святилище.Згодом візантійці збудували християнську церкву.У 4398 (638) році мусульмани завоювали Єрусалим і збудували «Купол над Скелею» — Кіпат а-Села (4451—691) та мечеть Аль-Акса (4473—713).У 4859 (1099) році хрестоносці захопили Єрусалим, убивали євреїв, але не торкнулися Храмової гори.Згодом Салах-ад-Дін, мусульманський правитель, завоював Єрусалим і вигнав християн.Унаслідок Шостого хрестового походу Храмова гора перебувала під владою християн сорок п’ять років (з 5059—1299 по 5104—1344).Після них прийшли мамлюки і правили до 5277 (1517) року.Потім Землею Ізраїлю протягом чотирьохсот років володіли турки. Після Першої світової війни вони передали повноваження в Ерец-Ісраель британцям.Починаючи з 5708 (1948) року Храмова гора перебувала під владою Йорданії, і євреї не могли приходити до Стіни аж до звільнення Старого міста у 5727 (1967) році під час Шестиденної війни.Сьогодні до Стіни в середньому приходять понад два мільйони людей на рік.джерело: https://toldot.com/
Історія Хасидізму: Суботній одяг
Громада
🟡 Суботній одяг у гала́сі та хасидизміСеред єврейських звичаїв особливе місце посідає носіння окремого одягу для Шабату. Це не просто зовнішній атрибут, а вираз пошани до святого дня й внутрішнього переходу від буденності до святості. Уже мудреці Талмуду підкреслювали важливість чистого й особливого одягу до Шабату, пов’язуючи це із заповіддю: «і назвеш Шабат — насолодою, святиню Господню — шанованою». Тому одяг намагаються змінити ближче до початку Шабату, після приготувань і омовіння, показуючи, що ця дія здійснюється саме заради честі дня. Навіть якщо людина перебуває наодинці й ніхто її не бачить, обов’язок залишається тим самим — адже пошана стосується не людини, а самої святості Шабату. А якщо немає можливості вдягнути інший одяг, то принаймні очищують і впорядковують той, що є.✨ Сенс суботнього одягуУ книгах пояснюється, що особливий одяг пов’язаний із духовною реальністю Шабату: він допомагає людині відчути відокремленість цього дня від буднів, підтримує настрій піднесеності й нагадує про святість часу, щоб не ставитися до нього за звичкою. Подібно до того, як перед царем людина постає у почесному вбранні, так і в Шабат єврей одягається в більш вишуканий одяг. У традиції є й особливе ставлення до білого одягу, про який згадує Зоар: відомо, що від Баал Шем Това до Ребе Маараша Ребе носили білі суботні шати, тоді як сьогодні цей звичай найчастіше виражається принаймні в білій сорочці.🕯 Звичай у ХаБаДіУ хасидському середовищі ХаБаДу суботній одяг набув особливого значення. Ребе РАШАБ установив, щоб у Шабат одягали шовковий одяг — на цій підставі поширився звичай шовкового сюртука та шовкового гартела. Навіть ті, хто в будні молиться в костюмі, у Шабат намагаються вдягати довгий сюртук як більш почесний і піднесений одяг. У книгах зазначається, що за суттю одяг Йом-Тову має бути ще урочистішим, ніж суботній, хоча зовні сьогодні ця різниця майже непомітна.🌿 У світлі вчення хасидизмуХасидська думка пояснює, що буденний одяг пов’язаний із приховуванням і обмеженням, тоді як суботній відповідає світлу, яке розкривається цього дня. Тому він належить до вищого духовного рівня, подібного до світу Брія, на відміну від буденного одягу, співвіднесеного зі світом Єцира. З цим пов’язують і перевагу шовкових тканин — матерії, що походить із «живого начала», на відміну від рослинних волокон, які символічно належать до рівня буденної реальності.👑 У наших РебеВ історії хасидів ХаБаДу збереглося багато свідчень, пов’язаних із суботнім одягом у Ребе. Відомо, що Алтер Ребе носив білі суботні шати й передав їх Цемах-Цедеку; зображення Цемах-Цедека в білому вбранні пов’язане саме з моментом суботньої святості. Про Ребе Махараша розповідали, що він одягав штраймл і мав особливий нігун, який співав під час облачення в суботній одяг і під час його зняття наприкінці Шабату. Ребе РАШАБ одягав суботні шати також під час прийому на єхіду́т і наголошував на важливості шовкового вбрання, доводячи це до рівня суворої вимоги.У пізні роки, починаючи з початку 90-х, Ребе став ходити в суботньому одязі й у будні, і хасиди пов’язували це з ідеєю, що світ уже стоїть на порозі «надвечір’я» перед великим Шабатом — часом Геули.🟣 ПідсумокОтже, суботній одяг у хасидській традиції — це не зовнішній звичай і не формальність. Він виражає внутрішнє ставлення до Шабату, допомагає людині вийти з ритму буднів, відчути піднесеність часу й надати матеріальному вигляду відтінок духовної святості.🖼 На картині — третій Любавицький Ребе Цемах-Цедек у суботньому одязі, який він отримав у спадок від свого діда Алтер-Ребе.джерело: 📖 Любавицький календар
Питання до рабина: як ставитися до Нового року?
Громада
 ✨ Ставлення Ребе до початку «громадянського року»🟡 Хоча в єврейській традиції не прийнято надавати цій даті особливого значення, в окремих випадках Ребе використовував сам момент як можливість для благословення — як сказано у вірші: «Г-сподь перелічує, записуючи народи…». 🟡 Розповідають, що одного разу, в мить настання нового року за їхнім літочисленням, Ребе побажав тому, хто стояв поруч: «Happy New Year», а потім додав пояснення: Ребе Леві-Іцхак з Бердичева благословляв у такі моменти, адже для благословення будь-який час є доречним. 🟡 Таким чином, Ребе не надавав цьому дню релігійного змісту, але підкреслював ідею:якщо є можливість принести добро й дати бра́ху — варто скористатися й цим моментом. джерело: 📖 Любавицький календар 
Долар як благословення: духовний сенс традиції Ребе
Громада
✨ Роздача доларів у Ребе: історія традиції🟡 Що таке «роздача доларів»Роздачею доларів називали особливий момент зустрічі з Любавицьким Ребе, коли Ребе вручав кожному, хто проходив, один долар зі словами благословення — з тим, щоб цей долар було передано на цдаку. Так сама зустріч ставала виконанням заповіді та участю в добрі, спрямованому на користь третього єврея.З часом роздача стала регулярною — по неділях — і нерідко тривала багато годин поспіль. Ребе стояв на ногах і приймав тисячі людей з усього світу: тих, хто шукав поради, благословення й духовної підтримки. Це стало заміною особистої «єхіду́с» — приватної аудієнції у Ребе.🟡 Як виник звичайЩе до встановлення постійного порядку Ребе час від часу надсилав людям долар як «сгу́лу на благословення й успіх».Перша публічна роздача доларів на цдаку відбулася на фарбренгені 18 Елула 5734 (1974), коли Ребе доручив передавати долари через «танкістів» — тих, хто їздить на міцва-танках.У наступні роки звичай укорінився.У 5746 (1986) — 11 нісана, що припав на неділю — Ребе особисто започаткував регулярну недільну роздачу доларів. Відтоді це стало сталою практикою, до якої Ребе ставився як до справи, наділеної силою «хазакá» — міцності й незмінності.🟡 Ідейне пояснення РебеРебе пов’язував цей звичай зі словами свого тестя, Ребе Раяца:«Коли зустрічаються два євреї — потрібно зробити так, щоб від цього була користь третьому єврею».Долар, переданий на цдаку, перетворював особисту зустріч на ланцюг добра:зустріч → доручення → допомога іншій людині.Коли Ребе запитали, чи не втомлюється він від таких тривалих роздач, він відповів:«Кожен єврей — це діамант. Хіба можна втомитися, рахуючи діаманти?»🟡 Як відбувалася роздачаРоздача проходила біля входу до 770.Перед Ребе стояв столик-стендер, поруч — помічники, які передавали пачки доларів і складали в окремий пакет книги та подарунки, принесені людьми.Порядок було вибудувано так, щоб дати можливість пройти багатьом і водночас зберегти особистий контакт: можна було сказати кілька слів, попросити благословення, поставити коротке запитання.Спочатку проходили чоловіки, потім формувалася черга для жінок.Іноді представники громадських структур або родини з дітьми проходили без очікування в довгій черзі.Наприкінці Ребе вручав долари помічникам, брав один долар для себе — і забирав пакет із подарунками до свого кабінету.🟡 Особливі роздачі та виняткові випадкиУ різні роки роздачі відбувалися:◽️ після фарбренгенів і дитячих зібрань,◽️ у дні особливих подій громади,◽️ у період після кончини ребецн Хаї-Мушки — навіть у домі Ребе.Іноді Ребе роздавав долари дітям, учням, посланцям — як знак духовної підтримки й як «матеріальну опору» для благословення згори.Після події 27 адара I 5752 регулярні недільні роздачі майже припинилися, і лише одного разу в 5754 відбулася особлива коротка роздача для бар- і бат-міцва, наречених і наречених.🟡 Сенс традиції сьогодніРоздача доларів стала одним із найупізнаваніших символів духовної праці Ребе: поєднання особистої зустрічі, турботи про іншого та дії заради цдаки.Ідея Ребе залишається актуальною:кожна зустріч євреїв — це можливість примножити добро й залучити до нього ще одну людину.джерело: 📖 Любавицький календар 
Сторінка психолога: Емоції в руслі Тори
Громада
 Питання: Розкажіть, будь ласка, про контроль над емоціями. Як ви радите це робити і до якої міри, адже людина не повинна бути якоюсь сухою. Дякую!Естер ІзраїльВідповідь: Почнімо з того, що вміння керувати своїм емоційним станом — це своєрідний проєкт, робота над яким триває протягом усього життя, принаймні якщо людина прагне досягти високого рівня самоконтролю. А він необхідний, щоб не піддатися руйнівному впливу гніву, страху, заздрості, безпідставного занепокоєння та інших подібних почуттів.Однак ідеться не про просте стримування емоційної реакції. Навіть ті емоції, які здатні завдати значної шкоди, інколи бувають виправданими й навіть необхідними. Так, наприклад, гнів може бути виправданий, якщо він спрямований проти ворогів єврейського народу, а почуття суперництва між тими, хто вивчає Тору, що межує із заздрістю, за настановою наших Учителів, примножує мудрість (Мішна, трактат «Піркей Авот», розд. 4).Почуття можна уподібнити потоку потужної ріки, яка то вирує, то заспокоюється, але її течія не припиняється ані на мить. Мета полягає не в тому, щоб перегородити потік греблею, а в тому, щоб спрямувати його русло в правильному напрямку, стежачи, аби вода не виходила з берегів і не затоплювала прибережні поселення.Попри те що роботі над емоціями в єврейській традиції надається величезне значення, ми не знайдемо в ній поняття «контроль над емоціями». Єврейський підхід до цього питання ґрунтується на інших принципах. Зазвичай ідеться про вміння усвідомлювати свої почуття й проявляти їх вибірково, відповідно до певних орієнтирів. Точніше — спрямовувати свої емоції в руслі Тори та релігійного світогляду.Наприклад, Тора навчає не зберігати в серці зла на іншу людину, не заздрити чужому майну, любити інших євреїв тощо. Усі ці настанови стосуються світу почуттів, і від єврея очікується праця над собою, що дає змогу проявляти їх належним чином або, навпаки, утримуватися від прояву деяких із них.Це стосується й позитивних емоцій. Так, Всевишній заповідає євреєві радіти у свята, що, зрозуміло, буває непросто виконати, якщо людина перебуває у складних життєвих обставинах.Робота над емоціями в єврейській традиції тісно пов’язана й підпорядкована роботі над мідот — особистими якостями. Саме слово «міда», що означає міра або розмір, вказує на необхідність відмірювати потрібну міру емоцій залежно від мети поведінки та конкретного контексту. Вияв милосердя до жорстокого недоречний, так само як і жорстокість щодо слабкого та беззахисного.По суті, майже будь-яка емоція може бути задіяна, але ступінь і обставини її застосування мають бути співмірними й доречними. А щоб визначити, наскільки вони доречні, потрібні орієнтири. Ними слугують інтелектуальні й духовні підвалини: частково їх диктує розум та інтуїція, а частково — закони Тори.Таким чином, єврейський світогляд вимагає поставити емоції там, де це необхідно, на службу Всевишньому, залучаючи розум на додачу до інстинктивного й спонтанного вираження почуттів.Основою такої роботи над емоційним удосконаленням є знання Тори, її постійне вивчення, особливо книг з єврейської етики та моралі — так званих сифрей мусар (наголос на останньому складі). А також глибоке й постійне усвідомлення того, що кожна проявлена емоція впливає на оточення, так само як і на внутрішній образ самої людини.Почуття любові здатне породити відповідну любов, пом’якшуючи й збагачуючи внутрішній світ. А злість може бути згубною не лише для тих, на кого вона спрямована, а й викликати руйнацію в душі того, хто її відчуває.Усе сказане вище має привести до думки, що євреєві не загрожує емоційна сухість, адже самі почуття — легітимна й необхідна сторона людського життя.Скористаймося ще раз метафорою ріки. Сила емоційного потоку може бути величезною, і в цьому немає біди. Навпаки, здатність переживати сильні емоції можна розглядати як благословення Згори. До речі, вони не обов’язково мають мати зовнішній прояв, і за стриманим фасадом може приховуватися надзвичайна внутрішня потуга.Важливо лише, щоб цей потік був спрямований правильно й корисно. Річкові води можуть бути благотворними та живити великі простори. Це той випадок, коли хаотичний потік, плинучи по правильно прокладеному руслу, несе благо, а не руйнування.джерело: http://evrey.com/sitep/askrabbi1/q.php?q=otvet/q8726.htm 
Почерк Алтер Ребе як духовна традиція ХаБаДа
Громада
Шрифт Алтер Ребе — це особлива форма написання святих текстів СТаМ (Сефер Тори, тфілін і мезуз), сформована за вказівкою Алтер Ребе й така, що поєднує два напрями: галахічну традицію поскім (постановників галахи) та пояснення каббали.З часом цей почерк став основним серед сойферів ХаБаДа й набув статусу окремої духовної та текстуальної традиції руху.📜 Як виник шрифт Алтер РебеЗа переданим переказом, під час перебування у Магіда з Межерича Алтер Ребе отримав доручення розробити форму написання літер, яка б точно відповідала і вимогам галахи, і внутрішньому змісту літер, як його пояснює вчення каббали. Протягом кількох тижнів він займався уточненням обрисів і структури літер.Новий почерк було передано його учневі та особистому сойферу — раву Реувену Мяновичу, який писав для Алтер Ребе тфілін і мезузи.Саме його роботи стали основним зразком того, що сьогодні називають «шрифтом Алтер Ребе».🧩 Місце шрифту серед інших традицій письмаВ ашкеназькій традиції СТаМ існує кілька усталених форм письма:— шрифт Бейт-Йосеф— шрифт Аризаля— шрифт Алтер Ребе (традиція ХаБаДа)— сефардська форма письма— єменська традиція письма.Почерк Алтер Ребе вирізняється низкою тонких деталей у контурах і з’єднаннях штрихів.Ці відмінності не є прикрасою чи художнім стилем — вони відображають точність, виваженість і смислову цілісність форми літер.🕯️ Передача традиції та збережені зразкиЗ плином часу передача цього почерку «з рук у руки» частково перервалася. Втім, були збережені оригінальні тфілін, які приписують раву Реувену-сойферу; їх переглядали Ребе й використовували як важливий зразок традиції письма.Головна складність дослідження полягала у відмежуванні того, які деталі форми літер є обов’язковими, а які — особливістю почерку конкретного сойфера.Тому тема уточнення точної форми літер залишалася предметом обговорень і вивчення серед учених-равинів і сойферів.📝 Ставлення Ребе та практична позиція ХаБаДа📝 У своїх листах і бесідах Ребе неодноразово наголошував на важливості:— вивчення точної форми літер почерку Алтер Ребе,— зміцнення традиції хабадських сойферів,— придбання тфілін і мезуз саме в цьому почерку.Ребе заохочував сойферів ХаБаДа вивчати збережені зразки та працювати на їхній основі, розглядаючи шрифт Алтер Ребе як природну частину духовної спадщини хасидів ХаБаДа.⚖️ Полеміка та аргументи сторін⚖️ З часом довкола цієї теми виникла полеміка. Деякі равини й сойфери висловлювали сумніви через відсутність повністю безперервної традиції.Прихильники традиції відповідали, що:— Ребе неодноразово спонукав до практичного використання цього почерку,— почерк Аризаля також зазнавав змін упродовж історії,— для ХаБаДа почерк Алтер Ребе є органічною й спадковою традицією,— повернення хабадських сойферів із СРСР допомогло відновити важливі елементи передачі.Дискусії з цього питання публікувалися в хабадських наукових виданнях і дослідницьких збірниках.🏁 Значення шрифту сьогодніПочерк Алтер Ребе став символом:— вірності духовній наступності,— прагнення до точності й осмисленості в предметах святості.Для багатьох хасидів ХаБаДа він виражає зв’язок між галахою, внутрішнім змістом єврейської літери та живою традицією поколінь.📸 На фото: частина тфілін, які написав реб Реувен а-сойфер — особистий сойфер Алтер Ребе.джерело: 📖 Любавицький календар
Сторінка історії: Особливий лист Любавицького Ребе щодо поселень в Юдеї та Самарії
Громада
У наведеному нижче листі, адресованому Геула Коен, депутату Кнесету, у 1981 році Любавицький Ребе роз’яснює свою позицію щодо питання поселень у Юдеї та Самарії.Він наголошує, що його підхід не пов’язаний із політикою, а ґрунтується на вимогах Галахи та відповідальності за можливі наслідки тимчасових або демонстративних поселень.Це одне з небагатьох місць, де Ребе відкрито розкриває мотиви своєї лінії поведінки в цьому чутливому питанні.З Божою допомогою, 24 елул 5741 рокуБруклін, Нью-ЙоркШановній пані Геулі Коен, депутату Кнесету — хай буде благословенне її життя.Вітання і благословення!Підтверджую отримання Вашого листа від 18 менахем-ава, який надійшов до мене з великим запізненням.І почну з його заключної частини — з пропозиції вплинути на тих, хто дослухається до мого голосу, аби вони оселилися в місцях, перелічених у Вашому листі.І, забігаючи наперед, мушу підкреслити: мої звернення та подібні кроки можливі лише тоді, коли вони можуть спиратися на тверду надію, що поселення буде довготривалим і стійким, а не є політичною акцією і не має на меті викликати тимчасове пожвавлення громадської думки — навіть якщо згодом, за короткий час, поселенців буде виселено. Бо справа моя — не політика, а Галаха.І відповідно до лінії тих, хто мав і має вплив у питаннях такого роду протягом усіх тридцяти двох років, я дійшов висновку, що напрям у них один: поступки й відступи тощо. І останній крок перевершив попередні — повернення нафтових джерел, які забезпечували понад половину, а за деякими твердженнями — три чверті потреб нашої країни для функціонування економіки та для потреб оборони; і їх справді повернули — без будь-якої серйозної реакції з боку мешканців нашої країни, попри те що кожен розуміє: це найдієвіша й життєво необхідна «зброя» для безпеки держави та для існування її економіки. Немає потреби поширюватися на очевидні речі.І порівняно з цим — що означає в їхніх очах виселення поселенців з одного, двох, а то й більшої кількості місць? Тим більше що зовнішній тиск продовжує посилюватися тощо. І особливо — оскільки це вже було зроблено на практиці, і для цього було залучено ЦАХАЛ, а всі партії перейшли до «порядку денного»!І, як уже сказав, — відкрито заявляти, щоб поселялися, а водночас натякати поселенцям, що це лише тимчасова демонстрація, — не належить до способів, якими я користуюся.Це перший раз, коли я розкриваю мотив моєї лінії поведінки з цього питання, і причина цього зрозуміла: щоб не послабити тих, хто вірить, що відбудеться докорінна зміна — і незабаром — у підході тих, хто визначає керівництво нашої країни щодо зовнішнього тиску; а також щоб не послабити й тих, для кого це — лише демонстрація, адже щодо декого з них не лише «намір їхній гідний», але й самі їхні дії бажані.І їй належить вирішити, чи варто публікувати — навіть серед близьких до її позиції — мою думку та мої аргументи, чому я не використовую свій вплив для зазначеного поселення, з причин, викладених вище.І завершуємо добрим, відповідно до часу, — побажаннями запису й печаті на добрий і солодкий рік; щоб її вплив був використаний повною мірою на благо цілісності Землі, а разом із цим — на благо цілісності народу і цілісності Тори, які всі взаємопов’язані.І, звісно, зрозумілий мій «натяк» щодо цілісності Землі, народу і Тори — виправлення відомого нещасного закону шляхом його формулювання як «ґіюр за Галахою». І на превеликий мій подив до мене дійшла дивна звістка щодо її позиції з цього питання.З повагою і благословенням.джерело: Любавицький календар 
Наші дати: 24 тевета
Громада
*24 тевета 5573 року (9 січня 1812 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана бен Боруха з Ляда (Алтер ребе).Засновник руху Хабад Алтер ребе (також відомий як Баал ѓа-Танія, за назвою своєї головної праці — книги «Танія») у 1812 році був змушений втекти з Ляда у зв'язку з початком наполеонівської навали. Через три місяці Алтер ребе і його супутники прибули до села Пена Курської області.Жителі Пени (це було велике село, майже 300 дворів, проте у зв'язку з початком війни багато будинків стояли порожні) дали їжу і дрова всім прибулим, але в суворих зимових умовах здоров'я 68-річного Алтер ребе похитнулося і 24 тевета, наприкінці суботи тижневої глави «Шмот», рабі Шнеур-Залман покинув цей світ.Алтер ребе перевезли до міста Гадяч, де знаходилося найближче єврейське кладовище. Крім того, кажуть, що Алтер ребе просив поховати його саме в Гадячі, тому що тамтешнє кладовище було місцем поховання багатьох ністарім — таємних праведників-кабалістів.*24 тевета 5597 року (1 січня 1837 року) — Землетрус у Цфаті.Ця катастрофа спустошила північні райони Ізраїлю. У Цфаті загинуло 4000 євреїв, у Тверії — майже 1000. Багато з тих, хто вижив, втративши дах над головою і заробіток, перебралися до Хеврона, де десять років тому оселилися хасиди другого Любавицького ребе Мітелер ребе і була міцна громада.джерело: chabad.odessa
Наші дати: 25 тевета
Громада
*25 тевета 3448 року (313 рік до н.е.) — Відвідування Єрусалима Олександром Македонським.Цього дня відбулася знаменита зустріч Шимона ѓа-Цадика (праведника Шимона) і македонського правителя Олександра Великого.Самаряни, закляті вороги євреїв, переконали Олександра, що відмова євреїв встановити його зображення в Храмі є спробою бунту проти влади і що Храм необхідно зруйнувати. Первосвящеником (коѓен ѓа-гадоль) в ті роки був Шимон ѓа-Цадік, останній з чоловіків Великого Зібрання, один з тих людей, хто разом з пророками Езрою і Нехемією відбудовував Храм і відроджував єврейське життя в Ерец-Ісраель.Олександр на чолі війська рушив на Єрусалим. Рабі Шимон в одязі первосвященика, у супроводі делегації видатних сановників, вирушив привітати царя. Дві групи рухалися назустріч одна одній цілу ніч і на світанку зустрілися. Побачивши первосвященика, Олександр зіскочив з коня і схилився перед ним, пояснивши оточуючим, що перед боєм йому часто з'являвся схожий чоловік.Первосвященик провів царя до Храму і пояснив, що іудаїзм забороняє встановлення в Храмі будь-яких зображень, і запропонував, як доказ відданості і для прославлення імені царя, називати всіх хлопчиків, які народяться в сім'ях єрусалимських священиків цього року — Олександрами (з цього моменту ім'я «Олександр» стало традиційним єврейським ім'ям).*25 тевета 5319 року (4 січня 1559 року) — Перша публікація книги «Ховот ѓа-левавот».«Ховот ѓа-левавот» («Обов'язки серця») — знаменитий трактат рабі Бах'ї бен Йосефа ібн Пакуда (рабейну Бехайе). Книга була написана арабською мовою і називалася «Китаб ал-хідайя іла фараїд ал-кулуб» («Книга настанов про обов'язки серця») і була перекладена на іврит знаменитим перекладачем Єгудою ібн Тібоном, чим справила значний вплив на всю подальшу літературу і поезію. Ну і, звичайно ж, книга «Ховот ѓа-левавот» століттями служила євреям практичним керівництвом у питаннях моральної поведінки.джерело: chabad.odessa
Наші дати: 27 тевета
Громада
*27 тевета 5648 року (11 січня 1888 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шимшона-Рафаеля Гірша.Рабі Шимшон-Рафаель народився в Гамбурзі в 1808 році і був головним рабином князівства Ольденбург, Емдена, Моравії та Австрійської Сілезії, Франкфурта-на-Майні. Під час революції 1848–49 рр. він був обраний до австрійського рейхстагу і став головою комітету з боротьби за громадянські та політичні права євреїв Моравії.Він жив у роки, коли ідеї руху «Просвіти» і реформаторства, що закликали євреїв до асиміляції, все сильніше опановували німецьких євреїв. Спеціально для них рабі Гірш видав «19 листів про іудаїзм» і книгу «Хорев, або Етюди про обов'язки Ізраїлю в діаспорі», що роз'яснювали моральні принципи іудаїзму. Ці праці заклали основи неоортодоксальної течії в іудаїзмі.У своїй діяльності рабі Гірш прагнув реалізувати принцип Тора ім дерех-ерец, що став девізом очолюваної ним громади, — поєднання релігійних приписів з участю в житті навколишнього неєврейського суспільства. джерело: chabad.odessa
Наші дати:
Громада
*28 тевета 3680 року (81 рік до н. е.) — Вигнання садукеїв із Сангедріну.Рабі Шимону бен Шетаху вдалося вивести цдукім (садукеїв) — послідовників секти, яка заперечувала Усну Тору і авторитет мудреців, зі складу вищого єврейського законодавчого органу Сангедріну. До певного моменту садукеї становили в Сангедріні більшість, проте рабі Шимону вдалося здобути перемогу за допомогою прушим (фарисеїв), які зберегли вірність Торі.*28 тевета 5640 року (12 січня 1880 року) — День народження ребецн Хани, матері Ребе.Ребецн Хана народилася в Миколаєві, її батьком був рабин Миколаєва рабі Меїр-Шломо Яновський, а матір'ю — ребецн Рохл, дочка рабі Іцхака Пушніча, рабина міста Добрянка. У 1900 році вона вийшла заміж за рабина Леві-Іцхака Шнеерсона і в 1902 році у них народився первісток Менахем-Мендл (наш нинішній Ребе). джерело: chabad.odessa