Закони Холь аМоед — півсвяткових днів. Зі слів Тори — «Слідуйте за святом маци протягом семи днів» — мудреці Талмуда (у Трактаті Хагіга) вчать, що в дні Холь аМоед заборонено виконувати багато видів роботи.Однак, незважаючи на те, що наші мудреці знайшли первинне джерело заборони працювати в Холь аМоед у самій Тора, більшість авторитетів все ж прийшли до висновку, що ця заборона — не заповідь Тори, а постанова мудреців, які лише скористалися наведеними словами Тори для обґрунтування своєї думки. Однак навіть деякі з рішонім — видатних авторитетів X-XVI століть — вважали, що робота, яка не обслуговує потреби днів Холь аМоед і не є давар гаавед (тобто така, невиконання якої завдає значного матеріального збитку), заборонена в дні Холь аМоед безпосередньо Торею. Тому всі ми повинні дбайливо ставитися до святковості Холь аМоед і виконувати в ці дні тільки дозволені роботи.В ці дні слід носити святковий одяг і організовувати не менше двох трапез — одну ввечері, а іншу вдень.Магаріль носив в Холь аМоед той самий одяг, що й на Шаббат. Для йом тов у нього були ще більш «парадні» одежі. Справа в тому, що для йом тов існує спеціальна заповідь, яка зобов’язує нас радіти цьому дню. Для Шаббату такої заповіді немає. Щодо Холь аМоед, то в його дні досить носити Шаббатний одяг.Трапеза, організована в Холь аМоед, обов’язково повинна включати хліб. Той, хто їв будь-які інші страви, але не їв хліба, не вважається тим, хто організував трапезу. В Холь аМоед Песаха ця заповідь має особливе значення, оскільки замість звичайного хліба під час трапези їдять мацу, а за словами Віленського Гаона раббі Еліягу, їсти мацу протягом усіх семи днів Песаха означає виконувати заповідь буквально відповідно до слів Тори: «Їжте мацу сім днів». Існує звичай їсти в Холь аМоед на столі, накритому скатертиною — як у Шаббат і свята.Існує думка, що і в Холь аМоед, як і в Шаббат та свята, на столі мають бути два цілих хліба (в Песах — дві маци). Також існує звичай запалювати свічки перед настанням кожного дня Холь аМоед — як перед настанням свята.У дні свята Песах в ранковій молитві не читається псалом Мізмор ле-тода (Псалми, 100), оскільки в Храмі в ці дні не приносили жертву подяки (корбан тода). Справа в тому, що її необхідно приносити разом з хлібом, випеченим із заквашеного тіста, що неможливо в Песах.Хоча дні Холь аМоед подібні до святкових, ми не включаємо в них у Біркат гамазон звичайну святкову вставку: «Всемилостивий, пошли нам день, який є тільки благом (куло тов)».

14 нісана 4895 року (30 березня 1135 року) – День народження рабі Моше бен Маймона (Рамбам, Маймонід).Рабі Моше бен Маймон, також відомий під акронімом Рамбам (на Заході його частіше називають «Маймонід» – «син Маймона»), народився в іспанській Кордові у шляхетній та відомій сім'ї нащадків царя Давида й укладача Талмуду рабі Йеѓуди ѓа-Насі.Першим його вчителем був батько, рабі Маймон, голова рабинського суду Кордови й один із найвидатніших законодавців свого часу. Коли Моше було 13 років, його сім'ї довелося тікати з Кордови – місто захопили ісламські-фанатики Альмохади і всім немусульманам загрожувала смерть. Сім років сім'я поневірялася Іспанією і нарешті осіла в місті Фес (Марокко). За цей час рабі Моше встиг написати кілька праць – коментарі до Талмуду, трактат про єврейський календар тощо, але 1165 року вони залишили Фес, що також належав Альмохадам, вирушивши в Ерец-Ісраель. День від'їзду з Феса, а також день, коли судно, на якому вони плили, врятувалося від бурі, нащадки Маймона відзначали сімейним постом, а день прибуття сім'ї в порт Акко став святом. Сім'я Маймоніда здійснила поїздку по Ерец-Ісраель, а потім відбула до Єгипту, де оселилася у Фостаті (Старий Каїр).Молодший брат – Давид бен Маймон – торгував дорогоцінним камінням, і завдяки цьому рабі Моше міг виконувати обов'язки глави громади і займатися літературною діяльністю. Однак під час однієї з поїздок його корабель зазнав аварії, і Давид потонув (євреї, які живуть в Індії, запевняють, що не потонув, а врятувався і очолив громаду в Кочині), залишивши дружину і двох дітей. Сім'я була розорена і Рамбаму довелося шукати прожиток одразу для двох сімей. Він став лікарем і врешті-решт був призначений одним з особистих лікарів самого султана Салладіна (Салах-ад-Діна). Саме в ці роки, незважаючи на свою завантаженість, він написав книжки «Мішне Тора» («Повторення Закону») і «Море невухім» («Наставник тих, хто вагається»). Також його перу належить безліч інших книг, зокрема «Сефер ѓа-міцвот» («Книга заповідей»), де він систематизував усі 613 заповідей – 248 заповідей, що наказують, і 365 заповідей, що забороняють.До кінця життя рабі Моше продовжував працювати як придворний лікар і глава єврейської громади, ведучи велике листування з громадами різних країн. Рамбам помер, оплакуваний у всіх частинах єврейського світу, а його останки перевезли в Ерец-Ісраель, у Тверію, і донині його могила залишається об'єктом паломництва.До 750-річчя Рамбама в Ізраїлі було засновано кібуц Яд-Маймонід.

Ми дотримуємось традицій із повагою та турботою до кожної деталі. Перед Песахом хамец (заборонена на свято їжа) був офіційно проданий неєврею, як велить Галаха.⠀Цей крок — не просто формальність, а важливий акт духовної підготовки до свята. Чистота дому, чистота думок, і готовність зустріти Песах із відкритим серцем.📷 На фото — символічний момент продажу хамцу. 

Зверніть увагу, що цієї суботи 12 квітня/ 14 нісана молитва Шахаріт о 7:30 ранку!

https://www.youtube.com/watch?v=A1rH7rYuZQE

З ініціативи Головного рабина України Моше Реувена Асмана було організовано масштабну видачу святкових наборів до Песаху для всіх вірян нашої громади. Ця благословенна справа  дозволить кожному, від наймолодших до найстарших, відчувати себе частиною великої духовної родини, зберігаючи традиції та святковий дух Песаху. Завдяки цій ініціативі, ми можемо разом зустріти свято, підтримати один одного та зміцнити нашу віру і єдність. 

13 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) – Бріт-міла Авраѓама.Про всіх наступних нащадків шлюбу Авраѓама і Сари казатимуть «вступив у союз Авраѓама-авіну», але того дня якраз і був утворений той самий союз. 13 нісана виходець з Ур-Касдіма 99-річний Аврам за вказівкою Всевишнього обрізав крайню плоть собі та всім членам своєї сім'ї. Увійшовши таким чином у союз із Всевишнім (слово «брит» і означає «союз»), він отримав нове ім'я – Авраѓам ("батько безлічі народів).Одночасно з батьком обрізання зробив і його 13-річний син від служниці Ѓагарі (Агарі) – Ішамаель (Ізмаїл). Наші мудреці кажуть, що нащадки Ішмаеля (араби) в нагороду за виконання заповіді обрізання отримали в тимчасове володіння святі місця (Ерец-Ісраль). Ну а народжений через рік у Сари і Авраѓама син Іцхак (Ісаак) увійшов у союз імені свого батька на 8-й день, ставши першим, обрізаним у восьмиденному віці.А через три дні до Авраѓама прийшли три гості.13 нісана 3404 року (357 рік до н.е.) – Указ Амана про винищення євреїв.На 12-му році правління царя Ахашвероша його прем'єр-міністр Аман зумів домогтися схвалення плану «остаточного вирішення єврейського питання». Різанину призначили на 13 адара, тобто через 11 місяців, і указ про це розіслали в усі 127 провінцій Перської імперії. На щастя зусиллями одного з керівників єврейської громади Мордехая і дружини Ахашвероша Естер задум Амана зірвали, і в пам'ять про перемогу заснували свято Пурім.13 нісана 5335 року (24 березня 1575 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) творця «Шулхан аруха» рабі Йосефа бен Ефраїма Каро.Рабі Йосеф народився 1488 року в Толедо, проте Іспанію він залишив у 4-річному віці: після вигнання євреїв з Іспанії сім'я переїхала в Португалію, а 1497 року, після нового вигнання, – у Туреччину, де рабі Йосеф прожив майже 40 років.У 1536 році рабі Каро вирушив у Цфат. Тут він навчався в рабі Яакова Бейрава й отримав від нього сміху (атестація на звання рабина). Після від'їзду рабі Бейрава з Цфата рабі Каро став главою місцевих учених і одним із найшанованіших членів місцевого суду (бейс-діна) – на всіх постановах його ім'я наводилося першим. Рабі Йосеф очолив велику єшиву, в якій навчалося 200 учнів.Найбільшої популярності серед праць рабі Йосефа набув «Шулхан арух», що став загальноприйнятим зводом законів ортодоксального єврейства, але він є спрощеною переробкою найзначнішої, з погляду єврейської науковості праці рабі Йосефа – «Бейт Йосеф» («Дім Йосефа»). У своїх постановах сам рабі Йосеф завжди посилався саме на «Бейт Йосеф» і ніколи на «Шулхан арух».Могила рабі Йосефа Каро збереглася донині на старому кладовищі Цфата.13 нісана 5626 року (29 березня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) третього Любавицького ребе Цемах Цедека.У 1860 році ребе Цемах-Цедек сильно захворів. Останні півроку йому було важко говорити і він відмовлявся приймати відвідувачів на особисту бесіду з матеріальних питань, кажучи, що не бачить тіло, але бачить лише світло душі, і тому не може відповідати на питання, пов'язані з матеріальним.

Субота перед святом Песах називається Шабат аГадоль (івр. «Велика субота»).Перша Велика субота відбулася незадовго до Виходу з Єгипту і припала на 10 Нісана. Кожна єврейська родина отримала вказівку привести додому вівцю для принесення в жертву. Єгиптяни обожнювали вівців, але євреї не боялися їхнього гніву — вони повністю покладалися на Б-га. В ту суботу вони вперше проявили тверду віру, подолавши рабський страх, і за це були нагороджені Божою охороною.Пам'ять про це чудо відзначається саме в суботу перед Песахом, а не 10-го Нісана — календарну дату цього події. Це пояснюється тим, що Всевишній здійснив чудо і врятував євреїв від небезпеки, яка виникла через те, що вони протягом всіх років життя в Єгипті дотримувалися суботи.Також у цей день, через багато років, сталося сумне подія в єврейській історії. 10 Нісана померла старша сестра Моше Рабену, Мірьям, і євреї втратили джерело живої води.

З першого і до дванадцятого числа місяця нісан прийнято читати уривок, якому перераховуються дари, принесені кожним із глав колін (несимо) у відповідний день місяця при освяченні жертовника, потім вимовляють молитву “Хай буде воля Твоя…”. Тринадцятого числа читають уривок “Ось дари…”, але молитву “Хай буде воля Твоя…” не вимовляють.Ось дари освячення жертовника в день його помазання — від вождів Ізраїлю: дванадцять срібних блюд, дванадцять срібних чаш, дванадцять золотих ложок. Кожне срібне блюдо — по сто тридцять шекелів, кожна чаша — по сімдесят; разом срібла в цих посудинах — дві тисячі чотириста, за священним шекелем. Золотих ложок — дванадцять, наповнених сумішшю пахощів, кожна ложка — по десять священних шекелів; разом золота в ложках — сто двадцять шекелів.Всього худоби на всепалення: дванадцять биків, дванадцять баранів, дванадцять однорічних ягнят і хлібна жертва при них. І дванадцять козлів — у жертву за гріх. А всього худоби на мирну жертву: двадцять чотири бики, шістдесят баранів, шістдесят козлів, шістдесят однорічних ягнят. Ось дари освячення жертовника після його помазання.І коли Моше входив у Наметові зборів, щоб говорити з Ним, він чув голос, який говорив до нього з кришки, що над ковчегом заповіту, між двома крувами. І Він говорив до нього.І Господь сказав до Моше так: «Промов до Агарона і скажи йому: Коли ти будеш запалювати лампади, то до передньої сторони світильника нехай повернені будуть ці сім лампад». І зробив так Агарон: до передньої сторони світильника він запалив його лампади, як Господь наказав Моше.А ось устрій світильника: із цілого зливка золота він був викутий, від основи його й до квіток його — з одного зливка викутий він був. За образом, який Господь показав Моше, так він і зробив світильник.