Починаючи з другого дня новомісяця елул (тобто з 1-го елул) і аж до дня, що передує передвечір’ю Рош га-Шана, у синагогах трублять у шофар після завершення ранкової молитви Шахаріт. Ці щоденні трублення складаються з чотирьох звуків: «Ткія», «Шеварім», «Труа» і знову «Ткія».Це трублення не приписане Торою, а встановлене давнім єврейським звичаєм. Коли Моше в Рош Ходеш місяця елул піднявся на гору Сінай, щоб отримати нові Скрижалі Заповіту, євреї в своєму стані трубили в шофар, аби весь народ знав, що Моше лише тимчасово піднявся на Небеса (а не залишив землю назавжди) і щоб за його відсутності не впасти в ідолопоклонство. На згадку про це євреї трублять у шофар з початку елул — щоб пригадати, як Моше піднімався до Всевишнього, і ще раз підтвердити, що Ізраїль покаявся у гріху створення «золотого тельця» та отримав прощення, адже Всевишній у Своєму милосерді дав нові скрижалі після сорока днів. Це нагадування має пробуджувати в кожному євреї прагнення до тшуви — покаяння і повернення до Всевишнього.Трублять у шофар після завершення ранкової молитви, бо й Моше свого часу піднімався на гору зранку.Трублення здійснюється протягом усього місяця, щоб попередити народ про наближення Дня Суду й пробудити прагнення до тшуви. Адже природа звуку шофара така, що він вселяє тривогу в серця людей, як сказано у Писанні: «Чи може народ не стривожитися, коли в місті пролунає шофар?» (Амос 3:6). Звук шофара ніби проголошує: «Прокиньтеся, сплячі, від свого сну, дрімаючі — від дрімоти, вдивіться у свої вчинки й розкайтесь у гріхах». Так писав Рамбам.У переддень Рош га-Шана в шофар не трублять, щоб провести межу між трубленням у елул, яке є давнім єврейським звичаєм, встановленим нашими мудрецями, та трубленням у Рош га-Шана, заповіданим Торою.Починаючи з другого дня новомісяця елул і аж до Ошана раба, останнього дня свята Сукот (включно), в ашкеназьких громадах у ранкову та вечірню молитви включають 27-й Псалом. Цей звичай базується на Мідраші, що пояснює перші слова Псалма: «Господь — світло моє й спасіння моє». Мідраш тлумачить, що слова «світло моє» стосуються Рош га-Шана, «спасіння моє» — Йом Кіпуру, а подальші слова «бо Він укриє мене в Своїй кущі» нагадують про свято Сукот. За звичаєм, установленим Арі, цей Псалом читають після ранкової та післяполуденної молитви.У деяких єврейських громадах прийнято після завершення молитви при великій кількості людей читати Псалми — десять або більше — відповідно до місцевого звичаю.Той, хто пише в цьому місяці листа, має на початку чи наприкінці вказати побажання адресатові, щоб він здобув милість і благословення Небес, був виправданий у День Суду, вписаний у Книгу Життя і удостоївся остаточного схвального підпису.Сенс цього звичаю — нагадати собі та іншим про наближення Дня Суду, про необхідність готуватися до нього, зробити тшуву й просити милості у Всевишнього.Люди, які з особливою ретельністю виконують заповіді Тори, зазвичай саме в цьому місяці перевіряють кашрут тфілін і мезуз у своїх домівках, а також інших предметів, пов’язаних із виконанням заповідей. Усе, що потребує виправлення, виправляється негайно.За давнім звичаєм, у кожен із днів елул у синагогах проголошується: «Поверніться, діти-відступники» (Йірмеягу 3:14).джерело: https://toldot.com

Рабаніт Малка з Белза – дружина Рабі Шолома Рокеаха (1779–1853).Йорцайт – 8 елул.Місце поховання – Белз, Україна.Вона народилася у 1780 році в родині рабина Іссахара Дова Рамраза із Сокаля, Галичина, та ребецин Хани Рахель (уродженої Тісмініцер), правнучки рабина Захарії Менделя бен Ар’є Лейба з Кракова, автора «Баер Хетев» на «Йоре Деа» та «Хошен Мішпат».Малка вийшла заміж за свого двоюрідного брата, рабина Шолома Рокеаха, сина рабина Елазара Рокеаха та ребецин Ривки Хенни Рамраз, сестри її батька. У них було п’ятеро синів і дві доньки.Рабі Шолом вважав Малку своєю партнеркою у вивченні Тори та всіх духовних починаннях. Він казав, що коли взяв на себе обітницю не спати тисячу ночей, щоб вивчати Тору, Малка стояла поруч, щоб упевнитися, що його свічка завжди горить, і йому не доводилося переривати навчання.Малка померла у вересні 1853 року (8 елул 5613 р.) і була похована в Белзі. Щороку, у день її йорцайту, 8 елул, белзькі хасиди продовжують запалювати свічки в її пам’ять. На її честь названо жіночі школи белзьких хасидів.Рабі Шолом часто мав справу з «мертвими душами», які являлися йому, шукаючи спокути, якої їм було відмовлено через якийсь недолік або гріх у їхньому земному стані. Він говорив із кожною душею окремо, радячи, як досягти вічного спасіння. Деякі з цих душ могли завдати шкоди (як згадано у «Зоар», Ваїкра, с. 70). Тому іноді Рабі Шолом сідав поруч зі своєю дружиною Малкою, щоб її заслуги його захищали.Падаючі яблукаОдного разу до Рабі Шолома прийшов власник яблуневого саду й поскаржився, що його яблука передчасно опадають. Рабі Шолом тоді вперше зустрів Рабаніт. Вона підійшла до нього разом із тим чоловіком і попросила благословення, щоб яблука перестали падати. Так і сталося.Коли ж настав час збору врожаю, чоловік трусив дерева, але яблука не падали, бо Рабі Шолом так постановив. Йому довелося знову їхати в Белз і просити Рабі Шолома дозволити яблукам падати. Тоді знову втрутилася Рабаніт Малка й попросила дати благословення, щоб яблука впали. І так сталося.«Шиболет хітім» – Перек ШіраШиболет хіта (пшеничний колос – у дні Адама га-Рішона був заввишки з пальму). Коли у майбутньому виправиться гріх Адама га-Рішона, усе повернеться до первісного задуму шести днів Творіння.Хазаль, відповідаючи на запитання: «Нам доведеться щоразу брати драбину, щоб збирати пшеницю?», – пояснюють: «Кадош Барух-гу пошле вітер, і він розсипле зерна по землі, й люди збиратимуть їх, і це буде їхнім заробітком. Два зерна будуть розміром з дві нирки двох корів».Одного разу Рабаніт Малка, дружина Рабі Сар Шолома з Белза, йшла містом і побачила хасида, який узяв шматок пирога, сказав браху і поклав до рота. Вона підійшла і сказала:«Ти знаєш, що у Перек Шіра «шиболет хіта» промовляє свою пісню: «Мімаамаким кератиха Адо-най» («З глибин взиваю до Тебе, Господи»). Зерно молило Вс-вишнього: «Рібон олам, дозволь мені згнити в землі й вирости пшеницею». Ашем почув його прохання. Потім зерно молило: «Рібон олам, пошли дощ, щоб я могла вирости». І цього разу Вс-вишній почув прохання, пішов дощ, і виросло зерно пшеницею.Прийшов селянин із серпом і зжав колосся. Пшениця побачила багато зерен на землі й почала плакати, благаючи: «Рібон олам, нехай мене не залишать лежати серед зерен у полі, а віднесуть на млин». Вс-вишній почув. Знову попросила: «Рібон олам, нехай я потраплю вся в тісто, а не залишуся на краю млина». Вс-вишній знову почув.І ще раз благала: «Нехай із мене спечуть хліб і купить мене єврей, який перед їжею скаже на мене браху». Так і сталося.Рабаніт Малка пояснила хасиду, чому зерно так молилося – щоб саме єврей вимовив браху.Є передання, що «хіта» була плодом з Ец а-Дат (Дерева пізнання), високим, як саме дерево, і Адам га-Рішон був високий – майже сягав небес. Коли ж він скуштував, пшениця зменшилася, і сам Адам теж. Тому її пісня: «Мімаамаким кератиха Адо-най» – «З глибин взиваю до Тебе, Господи».Нехай зхут цадикат Рабаніт Малки з Белза охороняє Ам Ісраель!(За уроком рава Шломо Лівенштейна)джерело: silatehilim.com

Часто ми намагаємось впоратися з проблемою мовчки: подумати, переосмислити, відкласти, наче «само пройде». Але є одна суттєва деталь — біль, який не має слова, залишається замкненим усередині.Коли ми мовчимо про те, що болить, проблема стає ніби тінню: вона поруч, впливає на рішення, на настрій, на стосунки, але залишається невидимою. Її неможливо змінити чи відпустити, бо ми ще не дали їй форми.Проговорення — це не просто «розповідати». Це процес, коли досвід отримує голос і стає конкретним. У словах він вже не хаотичний, а має структуру. Саме в моменті озвучення народжується ясність:▪︎ми бачимо, де закінчується минуле і починається теперішнє,▪︎відчуваємо, що є наше, а що нав’язане іншими,▪︎починаємо розрізняти справжні потреби від страхів.Без слів психіка часто лишається в «замороженому стані». А слова — це рух. Це крок назовні, до іншої людини і до себе справжнього.Іноді проговорити важко. Може здаватися, що це «занадто боляче» або «ніхто не зрозуміє». Але саме тоді слова стають дверима, крізь які ми нарешті виходимо з кола внутрішнього повторення.Бо проблему не можна вирішити там, де вона схована у мовчанні. Вона стає легшою лише тоді, коли отримує простір бути висловленою і почутою.джерело: InstitutPsihoterapiiResurs

Ми згадуємо тих, хто віддав життя, щоб ми могли жити. Тих, хто не злякався, не відступив, не промовчав. Хто став між нами та ворогом – назавжди.Кожне імʼя – це чиясь втрата, чиясь любов, чиясь незагойна рана. Вічна пам'ять, вічна слава героям

5 елула 5537 року (7 вересня 1777 року) — Перша хасидська алія. Прибуття хасидів в Ерец-ІсраельУ місяці адар цього року група хасидів на чолі з учнями Межерицького Магіда — рабі Менахемом-Мендлом з Вітебська, рабі Авраамом з Каліска і рабі Ісраелем з Полоцька рушили з Росії до Ерец-Ісраель. На початку шляху до них приєднався Алтер ребе. Його учні просили, щоб він не залишав їх, однак він відповів їм словами мудреців: «Твоє життя — перш за все».Алтер ребе разом з рідними та братами вирушили в дорогу і дісталися до Могильова, що стоїть на березі Дністра, поруч із тодішнім турецьким кордоном. Тут рабі Менахем-Мендл з Вітебська протягом трьох тижнів вмовляв Алтер ребе не залишати євреїв Білорусії та Литви і нарешті домігся його згоди. Решта сіли на кілька кораблів і вирушили в дорогу. Під час подорожі буря потопила один з кораблів. З 80 хасидів врятуватися вдалося лише 30. Але, нарешті, після довгої подорожі 5 елула мандрівники зійшли на Святу землюСпочатку вони оселилися в Цфаті, проте труднощі життя в цьому місті змусили їх перебратися в місто Тверія на березі озера Кінерет.

28 серпня 2014 року став переломним і трагічним днем у боях за Іловайськ.Після двотижневих запеклих боїв українські війська та добровольчі батальйони зайняли частину міста і готувалися розвивати наступ. Але саме цього дня ситуація різко змінилася. Російські регулярні війська, які вторглися на територію України, разом із бойовиками так званої «ДНР» замкнули місто у подвійне кільце. Єдина дорога для відступу — траса Кутейникове–Старобешеве — була перерізана. Українські частини опинилися в пастці. Командні пункти були розбиті, зв’язок у багатьох підрозділах втрачено. Добровольчі батальйони й армійські частини вели хаотичні бої, намагаючись утримати позиції й врятувати поранених. Попри надзвичайну мужність воїнів, сили були нерівні. Російська армія застосовувала важку техніку, артилерію й системи залпового вогню, що посилило трагедію.Вже ввечері 28 серпня стало зрозуміло: українське угруповання в Іловайську відрізане від основних сил. Це був початок катастрофи, яка наступного дня обернулася розстрілом колон у «зеленому коридорі». Загалом під час боїв за Іловайськ Україна втратила понад тисячу воїнів — загиблими, пораненими, полоненими й зниклими безвісти.Сьогодні, 28 серпня, давайте згадаємо цей день і кожного, хто тоді опинився в тому пеклі… Їхній подвиг — це приклад відваги й жертовності, який неможливо забути.Вічна пам’ять загиблим героям.Честь і шана живим.джерело: kenguru.plus

Світла пам'ять загиблим, швидке одужання пораненим.Нехай Вс-вишній зміцнить рідних у час тяжкої втрати.

Понівечені будинки й автівки — мовчазні свідки ворожої жорстокості.Та люди тримаються, підтримують одне одного й продовжують жити. 

3 елула 5695 року (1 вересня 1935 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраама-Іцхака га-Коена Кука.Рав Авраѓам-Іцхак Кук народився в Латвії, в місті Даугавпілс (тоді Грива) і навчався в знаменитій Воложинській єшиві, після закінчення якої був рабином міст Жеймяліс (Литва) і Бауска (Латвія). Прибувши до Ерец-Ісраель, він очолив громаду Яффи, а під час Першої світової війни, яка застала його в Англії, рав Кук став рабином однієї з лондонських громад. Після повернення в Ерец-Ісраель за часів британського мандатного управління країною він став главою релігійних сіоністів Святої землі і в 1920 році став першим головним ашкеназьким рабином Ерец-Ісраель.Перу видатного філософа і містика рава Кука належить безліч книг і статей, а його самого вважають батьком-засновником руху релігійного сіонізму.

Сьогодні відбулося урочисте відкриття будинку «Дім Матітьягу», який збудував головний рабин України та Києва Моше Реувен Асман на честь свого сина Матітьягу (Антона), що загинув, захищаючи Україну.На події були присутні високопосадовці, посли різних країн, військові захисники України, капелани, представники релігійних і духовних напрямків та громадські діячі.Цей дім став можливим завдяки підтримці добродійників і, зокрема, фонду «Керен Яєль».Він уже відкрив двері для своїх перших мешканців — людей і сімей, які втратили все через війну, розв’язану росією.Рав Моше Асман не зупиняється у добрих справах, адже війна триває і потреба в допомозі залишається великою.

2 елула 5315 року (19 серпня 1555 року) — Завершено написання книги «Шулхан арух».Звід життєвих норм і правил поведінки євреїв «Шулхан арух» (назва перекладається як «Накритий стіл») був написаний великим мудрецем рабі Йосефом Каро (1488-1575) в 1555 році в Цфаті (Ерец-Ісраель). Вперше книга була надрукована у Венеції в 1565 році.