Хала — не просто хліб. Це запах Шабату, жіноча молитва, і давній обряд, що бере початок ще з часів Храму. У центрі історії — родина Мендель і хліб, який готують не лише для столу, а й для душі. Дві хали — як знак віри, витривалості та надії. Ми побуваємо в синагозі, на домашній кухні, де готується хала, та в глибині традицій, які передаються через руки, пісні й тепло печі. Цей епізод — про духовність, яка закладена у кожному шматочку хліба. І про те, як вона живе в Україні досі. «Наш хліб» — це культурний документальний проєкт Суспільного, що акцентує на праві національних спільнот і корінних народів зберігати, плекати та розвивати свою ідентичність. У центрі уваги — не лише традиція, а й діалог про співіснування, взаємну повагу та культурне різноманіття в межах України. Кожна серія проєкту присвячена окремій спільноті, що мешкає в Україні: болгари, кримські татари, євреї та надазовські греки. Через традиційні рецепти, обрядовість, родинні історії та свідчення носіїв культури автори показують, як хліб стає частиною повсякденного життя та релігійних або святкових практик. Він допомагає зберігати мову, віру і зв’язок із рідною землею — особливо в умовах історичних втрат та переселень.https://www.youtube.com/watch?v=x1PawBanqkE

*16 сівана 5573 року (14 червня 1813 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) дочки Алтер ребе ребецн Фрейди.Ребецн Фрейда була чудовою і дуже розумною жінкою. Алтер ребе дуже любив свою дочку, давав їй уроки хасидуту (хасидської філософії) і часто говорив, що її душа належить до «алма дедухра» (чоловічого світу), але чомусь Всевишній вирішив помістити її в тіло жінки. Навіть брат Фрейди, майбутній глава хасидів, рабі Дов-Бер (Мітелер ребе), коли хотів з'ясувати якесь питання щодо хасидизму, звертався саме до неї, а вона вже запитувала вчителів.Ребецн Фрейда народилася в 1763 році і пішла з цього світу через півроку після смерті батька, оточена любов'ю і повагою. Ребецн Фрейда була похована поруч з Алтер ребе на єврейському кладовищі в Гадячі (Полтавська область).*16 сівана 5669 року (5 червня 1909 року) — день народження рабі Ісраеля-Арьє-Лейба Шнеерсона, молодшого брата Ребе.Рабі Ісраель теж народився в Миколаєві і з дитинства відрізнявся величезною любов'ю до навчання, і для того, щоб нагодувати його, матері (ребецн Хані) доводилося, в буквальному сенсі цього слова, силою відтягувати сина від книг.

У Книзі Рут (3:17) сказано, що Боаз дав Рут шість колосків ячменю. За поясненням Талмуда (трактат «Сангедрін» 93а), цей вчинок мав символічний зміст: він натякав на те, що від Рут вийдуть шість праведників, кожен із яких буде благословенний шістьма благословеннями.Маараль із Праги (рабі Єгуда Лейб бар-Бецалель) у книзі «Нецах Ісраель» пояснює: Боаз обрав число шість не випадково. На івриті ця цифра позначається буквою «вав» (ו) — прямою вертикальною лінією, що символізує спад Б-жественного впливу згори донизу. Це не просто цифра — це канал благословення.Ця ж ідея висловлена у мідраші «Шмот Раба» (1:8): в Єгипті жінки народжували по шість дітей за раз — ознака Б-жественного благословення. Маараль підкреслює: демографічний вибух серед євреїв в Єгипті був не природним, а надприродним — результатом Небесної підтримки. Саме тому чисельність євреїв у пустелі трималась на рівні близько 600 000 — шестизначне число, що починається з цифри «6».Цікавий штрих: гематрія (числове значення) імені Рут (רות) — 606. Якщо додати до цього число 7, яке символізує сім заповідей синів Ноаха (які вона дотримувалась як праведна неєврейка), отримаємо 613 — загальну кількість заповідей Тори. Таким чином, Рут своїм вибором увійшла до народу Ізраїлю й об'єднала в собі і коріння, і вершини святості. Інакше кажучи, благословення вже жило в ній — і передалося її нащадкам, включно з царем Давидом та Машиахом.А як щодо трьох шісток — числа 666? В юдаїзмі це зовсім не «число звіра», як трактують його в інших культурах. Навпаки — в єврейській традиції це число пов’язане з благословенням! Так, гематрія виразу «Меа Шеарім» (מאה שערים) — «сто воріт», «в сто крат» — дорівнює 666.Цей вислів узятий із книги Берешит (26:12): «І сіяв Іцхак на тій землі, і зібрав того року в сто крат (меа шеарім) — так благословив його Г-сподь».Інакше кажучи, 666 — це код Б-жественного достатку й успіху, знак благословення, коли небесний вплив відкривається у повній силі — через «сто воріт» духовного багатства.toldot.com

*15 сівана 2196 року (1565 рік до н.е.) — День народження Єгуди.*15 сівана 2315 року (1466 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Єгуди.Єгуда — родоначальник відповідного колена був четвертим сином нашого праотця Яакова і його дружини Леї.Єгуду завжди відрізняли лідерські якості (зокрема саме він вмовив братів не вбивати Йосефа, а продати в рабство і він же, згодом, зіграв провідну роль в процесі примирення). Коли перед смертю Яаков благословляв своїх синів, нащадкам Єгуди було передбачено лідерське становище «не відійде скіпетр від Єгуди і законодавець від стегон його».У Єгуди було п'ятеро синів — Ор, Онан, Шела і близнюки Перец і Зерах, які і поклали початок коліну Єгуди, найчисленнішому з усіх колін. Нащадком Переца був цар Давид, який поклав початок єдиній легітимній єврейській правлячій династії. Мошіах також буде нащадком Давида.Після смерті сина Давида — Шломо — єдине єврейське царство розкололося на дві частини. Північне, під владою якого перебували 10 колін, отримало назву Ізраїль, південне (зі столицею в Єрусалимі) — Юдея (насправді там жили представники не тільки колена Єгуди, але й нечисленного колена Шимона і деяка кількість левітів, які не мали своєї долі і служили в Храмі)).Хоча коліно Єгуди історично володіло невеликою територією в центрі країни, з часом назва Юдея поширилася на всю Ерец-Ісраель (при створенні держави Ізраїль також дискутувалося питання, як назвати нове державне утворення — Ізраїль чи Юдея). Крім того, назва «іудей», що раніше була назвою вихідців з відповідного коліна, з часом стала синонімом слова «єврей» (так само, як і єврейська релігія отримала назву «іудаїзм»).Єгуда прожив 119 років і покинув цей світ, коли євреї жили в Єгипті.*15 сівана 5665 року (18 червня 1905 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шмуеля-Бецалеля Шефтеля (Рашбац), вчителя і наставника шостого Любавицького ребе, рабі Йосефа-Іцхака.Вперше рабі Рашбац, уродженець міснагедського містечка (тобто містечка, де жили противники хасидизму) прибув до Любавичів недільного дня 1 адара 5608 (1848) року. За наступні майже шість десятиліть Рашбац став не просто прихильником хасидських ідей, а одним з найвидатніших хасидів третього Любавицького ребе, рабі Менахема-Мендела (ребе Цемах-Цедек), а також одним з найвидатніших хасидів четвертого і п'ятого ребе, відповідно рабі Шмуеля (ребе Маѓараш) і рабі Шолом-Дов-Бера (ребе Рашаб).*15 сівана 5687 року (15 червня 1927 року) — Шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) був заарештований і поміщений до Шпалерної в'язниці.Це сталося в ніч з вівторка на середу, з 14 на 15 червня. Ребе Раяц у своїй квартирі на Моховій, 22, тільки-но закінчив прийом останніх відвідувачів, які бажали особисто поспілкуватися з ним (така особиста аудієнція називається на івриті йехідус). Останні відвідувачі прийшли о 23.00, тому лише близько опівночі ребе зміг прочитати вечірню молитву «Маарів», обмити руки і сісти разом з усією родиною за вечірню трапезу. Але... ледь минуло кілька хвилин після опівночі, як пролунав дзвінок у двері. Двері відчинили і в кімнату увірвалися люди з вигуками «Це ГПУ! Хто тут Шнеерсон?»Очолювали «операцію» з арешту Ребе два євреї — Нахмансон і Лулов — вихідці з хасидських сімей, які, на жаль, опустилися до рівня прислужників зла.*15 сівана 5695 року (16 червня 1935 року) — Шостий Любавицький ребе, ребе Раяц, переїжджає до польського міста Отвоцьк.Після висилки з Радянського Союзу Ребе оселився в столиці незалежної Латвії — Ризі. У 1932 році він залишає місто і відправляється до столиці Польщі — Варшави, а в 1935 році ребе Раяц переїжджає звідти до розташованого неподалік невеликого містечка Отвоцьк.chabad.odessa

Під час розкопок у самому серці Єрусалиму археологи знайшли золотий перстень із червоним каменем, якому понад 2 300 років! Його, ймовірно, носила дитина у часи Другого Храму. Припускають, що перстень був захований під час давнього ритуалу прощання з дитинством.Це вже друга золота знахідка на тій самій ділянці — ймовірно, колись тут жила заможна єрусалимська родина. Разом із перстнем виявили ще й інші прикраси: сережки, намистини та фігурку тварини.Місто Давида знову підтверджує: історія — буквально під нашими ногами.Фото : Eliyahu Yanai, Maor Ganot, Reut VilfIsraelinUkraine

8 червня/12 сівана в Анатівці відбулася виїзна зустріч жіночої спільноти «Шаарей Нашим». Програма розпочалася з натхненної лекції рабаніт Хани Азман, присвяченої  глибині жіночого служіння.Цікавим елементом стала участь психологині, яка провела пізнавальний інтерактив для учасниць. Теми емоційного балансу, внутрішньої гармонії та сили підтримки в жіночому колі знайшли живий відгук у серцях.Після духовної частини на жінок чекала програма відпочинку: купання в басейні, дружнє спілкування, м’ясо на вогні, частування та багато приємних сюрпризів. У теплій атмосфері жінки мали змогу перезавантажитись, відчути турботу та наповнитися новими силами.Цей день став справжнім джерелом сил і радості для кожноїЩира вдячність усім, хто долучився до цієї події та організаторам, створившим справжнє свято душі 💛 

14 сівана 5581 року (14 червня 1821 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хаїма бен Іцхака з Воложина (Воложинера).Рабі Хаїм був найкращим учнем знаменитого рабі Еліягу бен Шломо-Залмана (Віленського гаона). Він належав до числа противників хасидизму (міснагдім), проте в порівнянні з учителем був досить поміркованим і навіть майже дружньо налаштованим до хасидів, визнаючи цінність ідей хасидського вчення.На початку XIX століття рабі Хаїм заснував у рідному Воложині знамениту єшиву, яка проіснувала майже сто років і сформувала релігійно-духовний вигляд литовського єврейства. Воложинська єшива стала зразком і прототипом великих талмудичних навчальних закладів, що існували спочатку в Східній Європі, а потім перебралися до Ізраїлю, США та в інші місця (єшиви в Слобідці (нині частина Каунаса, Литва), Мірі (Білорусь), Кельмі, Кельце (обидва — Польща) і Тельзі (Тельшяй, Литва)).

П’ять трагічних подій сталися 17-го дня місяця Тамуз.1 частинаУ цей день були розбиті перші скрижалі Заповіту, коли Моше спустився з гори Синай і побачив, як євреї танцюють навколо «золотого тельця», про що безпосередньо розповідає Тора.У цей день припинили приносити постійні жертвоприношення (тамід) у Першому Єрусалимському Храмі — тому що в коѓенів, яких оточили вавилоняни на Храмовій горі, більше не залишилося тварин для жертви.У цей день, у пізніші часи, римляни, які облягли Єрусалим, зруйнували міські стіни.У цей день нечестивець Апустумус (Апостомус) спалив сувій Тори, а в Храм було внесено ідола.Так навчає Мішна в трактаті Тааніт, глава 4.Варто зазначити, що і за часів Першого Храму вавилоняни також пробили стіни Єрусалима саме в місяці Тамуз — але не 17-го, а 9-го числа. Щоб не перевантажувати календар частими постами, наші мудреці встановили в Тамузі лише один піст — саме 17-го числа, адже руйнування Другого Храму стало для єврейського народу ще більшим лихом, ніж загибель Першого.17-е Тамуза в пустелі7-го Сівана, вже після Дарування Тори, Моше знову піднявся на гору Синай (вхід на яку, як і раніше, був заборонений для всього народу), щоб вивчати Тору в усіх деталях безпосередньо під проводом Всевишнього та отримати скрижалі Заповіту.Перед сходженням Моше сказав Ізраїлю: «Через сорок днів, у шосту годину (денного часу), я повернуся й принесу вам Тору». Євреї припустили, що день 7-го Сівана, коли Моше піднявся на гору, входить до рахунку цих сорока днів, і сприйняли сказане як обіцянку повернутися через сорок повних днів і ночей. Але за єврейською традицією доба починається з ночі, а не з дня — тому 7 Сівана не міг бути першим повним днем.Повні сорок діб, проведені Моше на горі, завершувалися саме 17-го Тамуза — в день, коли він мав повернутися. Але євреї вважали, що він обіцяв прийти на день раніше.16-го Тамуза Сатан створив оманливі образи — показав євреям темні, тривожні видіння, з яких випливало, що Моше помер: адже настав той день і година, коли він нібито мав повернутися. Сатан запитав: «Де ваш учитель Моше?»Євреї відповіли: «Він піднявся на Небеса».Сатан сказав: «Але вже минула шоста година!» — євреї не зреагували.Тоді він заявив: «Він помер!» — але народ знову не повірив.І тоді Сатан показав їм фальшиве видіння — тіло мертвого Моше. Так навчає нас Талмуд.Оскільки віра євреїв у Моше була настільки глибокою, що вони довіряли йому більше, ніж власним очам, у момент, коли щось, на їхню думку, не збулося — світ здався їм таким, що руйнується. Їхній розум затуманився, і, через сильну залежність від Моше, вони відчули, що не зможуть існувати без нього навіть годину. У цю мить розгубленості, коли ніхто не міг мислити ясно, вони звернулися до Аарона й сказали:«Зроби нам ідола!»

У нашій громаді відбувся особливий урок, який провів Головний рабин України та Києва Моше Реувен Асман. Разом із чоловіками він продовжив вивчення маамара (хасидського вчення) на тему: «Кожен єврей має свою частку в Майбутньому світі».Це глибоке навчання стало нагодою не лише для духовного зростання, але й для обговорення важливих питань, які стосуються суті єврейської душі, її зв’язку з Творцем і призначення у цьому світі.Такі зустрічі укріплюють нашу єдність, надихають і нагадують, що шлях Тори та хасидизму відкритий для кожного.🕊️ Нехай заслуги цього вивчення принесуть благословення всій нашій громаді!📚 Було багато питань, щирих відповідей і глибоких роздумів.Разом — ми не просто вивчаємо Тору. Ми будуємо оселю для Всевишнього в цьому світі. 🙌

13 сівана 5660 року (10 червня 1900 року) — Весілля батьків Ребе, рабі Леві-Іцхака та ребецн Хани Шнеерсон.Коли Леві-Іцхак досяг відповідного віку, тодішній глава Хабаду, п'ятий Любавицький Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб) познайомив його (як кажуть у євреїв — «влаштував шидух») з Ханою, дочкою головного рабина Миколаєва, мудреця і праведника рабі Меїра-Шломо Яновського.Однак, вже після того, як була призначена дата весілля, в суботу ввечері після закінчення свята Швуес, наречена захворіла і батьки вирішили відкласти весілля. До ребе Рашабу був відправлений спеціальний посланець, щоб заручитися його схваленням, проте ребе не погодився і рекомендував провести церемонію в призначений час, давши благословення на щасливий результат.chabad.odessa

Буває, що замість слів — біль. Замість прохання про підтримку — напруга в грудях. Замість злості — головний біль. Ми мовчимо, але наше тіло ні.Психосоматичний симптом — це не ворог. Це спосіб організму сказати: «Мені щось важливо. Я щось не витримую. Мене не чують.»І часто, за цим стоїть взаємодія. Хтось, перед ким я не дозволяю собі висловитися. Або хтось, кому не можу сказати «ні». Або хтось, від кого я чекаю тепла, але натомість стискаюсь у тривозі.Симптом тоді стає містком — між мною і іншим. І якщо зупинитися й запитати себе: Що я зараз відчуваю? Кому це адресовано? Про що я не наважуюсь сказати словами, але кричу тілом?— тоді може з'явитись справжній контакт.Психотерапія допомагає перекладати «мову тіла» у мову стосунків. Іноді, вперше в житті, ми вчимося говорити не через біль, а через слова. Не через симптом, а через чесну присутність.Бо за кожною тілесною реакцією — завжди є частинка нас, яка потребує бути почутою. І, можливо, побаченою кимось важливим.InstitutPsihoterapiiResurs

В Україні кожного ранку о 9:00- загальнонаціональна хвилина мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії російської федерації.