📌24 адара 5577 року (17 березня 1817 року) — Олександр I забороняє криваві наклепи.Цього дня царським указом було оголошено, що звинувачення євреїв у використанні крові християнських дітей для приготування маци — звинувачення, яке протягом століть призводило до загибелі євреїв, — є брехнею, але сто років потому антисеміти спробували відродити кривавий наклеп, ініціювавши т. зв. «справу Бейліса».📌24 адара I 5700 року (4 березня 1940 року) — Шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) залишає Ригу.Цього дня ребе Раяц із сім’єю виїхав із Риги через Стокгольм до Гетеборга, щоб звідти відплисти до США. джерело: chabad.odessa

Коли ми одружилися понад десять років тому, ми прийняли кілька важливих, фундаментальних рішень.Одне звучало так: ми все життя будемо вчитися жити по-єврейськи, тоді як наші діти вже живуть і будуть жити повноцінним єврейським життям Друге було таким: у Шабат у нас завжди будуть гості, адже це надзвичайно важлива заповідь. Бо всі євреї — це одна сім’я, один живий організм, одне ціле на метафізичному рівні.Навіть Ребе писав у листі: якщо хочете, щоб діти виросли хорошими людьми — зробіть так, щоб у вашому домі завжди були відчинені двері й завжди були гості.І ось після більш ніж десяти років Шабатів та понад трьох тисяч прийнятих гостей хочу поділитися роздумами про Шабат.Тому що кожної п’ятниці ввечері в кожної людини з’являється унікальна можливість «телепортуватися у вічність». Але це залежить від того, як людина проживає ці святі 25 годин.Коли проживаєш Шабат і кількісно, і якісно — на високому духовному рівні, — виходиш із нього цілісною та наповненою силою людиною.Так відбувається тому, що юдаїзм як концепція — це постійний зв’язок кожної людини з вічністю, істиною та цілісністю.Це цілісна система знань, світогляду й способу життя, яка робить людину гармонійно щасливою та врівноваженою у всьому — від спорту до бізнесу, від медицини до біохакінгу, від культури до моральної етики.Тому не варто дивитися на Шабат поверхово, як на сухе технічне дотримання правил:вимкнути телефон, запалити свічки, через 25 годин знову запалити свічку, зробити Авдалу і знову ввімкнути телефон.Це не так.Це лише верхівка айсберга сприйняття.Шабат наповнюватиме життя настільки, наскільки ти сам до нього ставишся, як ти його наповнюєш і наскільки довго — у часі та внутрішньому відчутті — ти його бережеш.І зрештою розумієш, що він береже тебе значно більше, ніж ти його.Якщо у тебе правильний порядок проживання Шабату — неважливо, одружений ти чи ні, маєш десятьох дітей чи не маєш жодної дитини, — ти все одно рухаєшся за сценарієм максимального відчуття щастя в житті.Бо цьому сценарію вже тисячі років. Десятки століть люди проживають Шабат саме так.Неважливо, коли приходить Шабат — узимку чи влітку.Якщо ти вимкнув телефон, запалив свічки й просто лежиш удома 24 години, то, звичайно, вже на третю годину почнеш нудьгувати. І кожен такий Шабат здаватиметься монотонністю.Але якщо ти вимкнув телефон, запалив свічки, пішов до синагоги, послухав урок, помолився, зробив трапезу й Кідуш удома або в гостях;потім уранці занурився в мікву, помолився ранкову молитву, знову зробив Кідуш і трапезу, почитав, поспілкувався, помолився денну молитву, повчився, можливо трохи поспав або прогулявся;а потім зробив вечірню молитву й Авдалу — тоді ти повністю перезавантажуєшся.Тому Шабат ти створюєш сам.Є точка входу, є точка виходу. А всередині — 25 годин абсолютно фантастичних, позачасових інтелектуальних пригод, наповнення, натхнення і внутрішніх змін.Ти наповнюєш ці 25 годин правильним набором дій, думок і слів: молитвами, фарбренгенами, книгами та правильними людьми, які також наповнюють Шабат змістом і цінностями.Це велика ланцюгова реакція запалювання свічок — на вході й на виході — по всій земній кулі протягом 25 святих годин Шабату. У ній беруть участь мільйони євреїв кожні сім днів.І це, без сумніву, приносить радість Б-гу та наповнює благословенням увесь наступний тиждень.Так було багато століть.І так буде далі.Висновок: на якому б рівні ти не був — потрібно рухатися вперед у дотриманні Шабату й дедалі глибше занурюватися в нього, наповнюючи життя з кожним тижнем дедалі більшим відчуттям щастя та радості. джерело: urokitorijew

Благословення, яке ми промовляємо після їжі, відкриває ще один аспект цієї заповіді. Адже можна було б подумати, що оскільки ми вже подякували Всевишньому, вимовивши благословення перед їжею, то немає потреби дякувати Йому ще раз. Тому Тора заповідає нам: навіть після того, як ми поїли й наситилися, ми маємо знову звернути увагу на благо, яке Всевишній послав нам і всьому народу Ізраїлю, подякувати Йому та благословити Його. Про це сказано (Дварім 8:10):«І будеш ти їсти, і наситишся, і благословлятимеш Господа, Б-га твого, за добру землю, яку Він дав тобі».Це благословення допомагає нам використати сили, отримані від їжі, для того, щоб примножувати у світі добро і життя.Ця заповідь навчає нас дуже важливого правила. Зазвичай, коли людина відчуває голод, вона розуміє, що потребує допомоги, і звертається до Всевишнього. Але коли вона сита й почувається добре, вона може обмежитися лише радістю від їжі й забути про Всевишнього та про ідеали, які повинна втілювати: зміцнювати свою віру, відкривати Божественну присутність на благословенній землі, яку Він дав нам, зберігати вірність союзу між Ізраїлем і Всевишнім, виконувати заповіді святої Тори, просити у Всевишнього добра для народу Ізраїлю, молитися про відродження Єрусалима і побудову Храму, виправляти матеріальний світ, перетворюючи його на Божественне царство.Усі ці цінності згадуються в Благословенні після трапези (Біркат га-мазон), як буде пояснено далі.Біркат га-мазон читає лише той, хто їв хліб. Якщо ж людина їла якийсь із семи плодів, якими славиться Земля Ізраїлю (шіват га-мінім), у тому числі будь-який із п’яти видів злаків (пшениця, ячмінь, полба, овес, жито), — після їжі вона читає благословення, що називається Ме-ейн шалош («Потрійне благословення»), бо воно у скороченій формі містить три благословення Біркат га-мазон. Авторитети розходяться в думках, чи є читання Ме-ейн шалош заповіддю Тори, чи постановою мудреців.Мудреці також постановили, що той, хто їв їжу або пив напої, які не належать до шіват га-мінім, і отримав від цього задоволення, повинен після їжі чи пиття вимовити коротке благословення «Той, Хто створив безліч душ» (боре нефашот).Щоб можна було вимовити завершальне благословення, людина повинна з’їсти щонайменше ке-зайт їжі або випити щонайменше ревііт рідини, тобто кількість, достатню для відчуття насичення. Лише за цієї умови читають благословення після їжі або пиття.Слід також додати, що іноді після їжі людину охоплює смуток. Можливо, це пов’язано з тим, що, сідаючи до трапези, вона сподівалася отримати радість і задоволення від смачної їжі, але після їжі смуток не зник. Інколи важкість у шлунку викликає легке пригнічення. Буває й так, що людина шкодує: їй знову забракло сили волі, і вона з’їла забагато.Якщо ж людина читає Біркат га-мазон із належною зосередженістю та правильним внутрішнім настроєм, це допомагає позбутися неприємних відчуттів і надати трапезі вищого духовного сенсу. Навіть якщо вона з’їла забагато, читання Біркат га-мазон може виправити це — перетворити важкість і смуток на енергію та радість.Саме тому після великих трапез Біркат га-мазон читають над келихом вина — щоб завершити трапезу з відчуттям радості та вдячності Творцю.За книгою «Перлини Галахи» 

Наші дати:📌23 адара 2448 року (1312 рік до н.е.) — Переносний Храм (Мішкан) зібрано вперше. Початок «Семи підготовчих днів».Євреї почали будівництво Мішкана (Переносного Храму, що був схожий на шатро прямокутної форми) 11 тішрея 2448 року, через 6 місяців після Виходу з Єгипту, 3 місяці від отримання Тори на горі Синай і через 80 днів після створення Золотого Тельця.Виготовлення храмового начиння, полотнищ і елементів тривало 74 дні й було завершене 25 кіслєва, однак лише трьома місяцями пізніше, 23 адара, Моше-рабейну отримав від Всевишнього вказівку розпочати складання й розбирання Мішкана. Почався семиденний «тренувальний» період, коли з 23 по 29 адара шатро зводили вранці й розбирали ввечері. Усі ці дні Моше-рабейну виконував функції первосвященика і лише потім помазав на цю посаду Аѓарона та 4 його синів.Після завершення «тренувань» 1 нісана Мішкан був встановлений остаточно (насправді, коли за вказівкою Всевишнього євреї переходили з місця на місце, Мішкан розбирали і також переносили на нове місце, звідки він і отримав назву Переносний).📌23 адара 5626 року (10 березня 1866 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака-Меїра бен Ісраеля Ротенберга (Алтера з Гур-Кальварії).Засновник гурської хасидської династії рабі Іцхак-Меїр Ротенберг (відомий як рабі Хідушей га-Рім, за назвою своєї книги. Га-Рім — абревіатура слів «га-рав Іцхак-Меїр» — «учитель Іцхак-Меїр») був прямим нащадком знаменитого духовного лідера євреїв середньовічної Німеччини рабі Меїра бен Баруха (Маѓарама) з Ротенбурга.Рабі Іцхак-Меїр був учнем рабі Ісраеля Офтшейна (Кожницький Магід) і рабі Сімхи-Бунема з Пшисхи і згодом став одним із духовних лідерів євреїв Польщі. Після того, як Хідушей га-Рім відмовився виконати «прохання» російської влади і закликати євреїв Варшави відмовитися від єврейського одягу, його було заарештовано, але у зв’язку з масовим невдоволенням варшав’ян він був звільнений. Щоб не привертати уваги влади, рабі Іцхак-Меїр Ротенберг змінив своє відоме прізвище на Алтер і перебрався з Варшави спочатку до містечка Новий Двір, а потім до Гур-Кальварії.13 синів рабі Іцхака-Меїра померли в дитинстві або молодості, і його наступником став онук — рабі Єгуда-Ар’є-Лейб Алтер, відомий також як рабі Сфат Емет (також за назвою своєї книги). джерело: chabad.odessa 

📜 За лаштунками Любавича: історії, що змушують замислитисяДілимося добіркою рідкісних епізодів із життя любавицьких Ребе та їхніх хасидів. У цих коротких замальовках — і гумор, і глибока психологія, і сувора реальність минулих років.🍷 Сухий закон і епідеміяПід час Першої світової війни в Любавичах було запроваджено заборону на виготовлення міцних напоїв («машке»), оскільки новобранці влаштовували безлади. Місцевий равин навіть наклав на це суворий херем (заборону).Невдовзі в містечку спалахнула епідемія дифтерії, що косила дітей.Ребе Рашаб, який тоді перебував за кордоном, дізнавшись про це, написав різкого листа: негайно скасувати заборону на алкоголь, оголосити піст і читати молитви про одужання.Очевидці згадували: щойно херем було знято, лікар підтвердив — нових випадків хвороби не з’являлося, а хворі почали одужувати.🍱 «Обід заважає»Один зі студентів єшиви («томім») довго й старанно молився, але вивчення Талмуду давалося йому слабше.Наставник запитав його:«Ти так глибоко занурюєшся в молитву — чому ж не навчаєшся з таким самим запалом? Адже Тора — це мудрість Всевишнього!»Юнак відповів просто:«Обід заважає…»(тобто перериває духовний настрій).Коли про цю відповідь розповіли Ребе, він голосно розсміявся і підтвердив на ідиші:«Я-я, дер варемес із мафсик»(Так-так, обід справді заважає).🧠 Інтелект без роботи над собоюУ Любавичах навчався один Піня з Прилук. Його вважали блискучим знавцем філософії хасидизму («маскіль»). Але з часом він відійшов від віри і став світською людиною.Через багато років, уже в радянські часи, його зустріли на хасидському застіллі в Полтаві. Попри відсутність бороди, його прийняли дуже тепло.На запитання старого друга:«Піня, що стало першою причиною твого сходження з цього шляху?» — він відповів:«У мене було інтелектуальне розуміння (Хаскала), але не було внутрішньої роботи (Авода).»Знання без роботи над власним характером виявилися крихкими.👶 «Не плач, ти будеш Ребе»Розповідають, що під час обрізання майбутнього Ребе Раяца його дід, Ребе Маараш, сказав немовляті, яке плакало:«Не плач, ти будеш Ребе».Цікаво, що присутні тоді хасиди навіть розсердилися на ці слова. Чому? Бо в той час усі були абсолютно впевнені, що наступним Ребе стане його батько — Рашаб, і саме він буде Машіахом.👤 Проблема «я»Один чоловік відмовився від запропонованої чарки на застіллі, гордо показавши, що в нього в кишені є ціла пляшка власного напою.Ребе з усмішкою зауважив:«Чому ти хвалишся тим, що маєш? Це гординя і матеріальність. Есав теж казав:"У мене багато" (єш лі рав).Будь простішим — будь звичайним євреєм!»📖 Любавицький календар.

Сьогодні 22 Адара1⃣ Мій батько (Ребе Рашаб) пише в одному зі своїх маамарів:Те, що сказано про Третю трапезу: «сьогодні немає…» тощо — означає, що немає обов’язку їсти хліб, але слід скуштувати якусь їжу. І сказав рабі Йосі:«Нехай буде моя доля серед тих, хто споживає три трапези».Вчення Алтер Ребе на початку його перебування в Ліозно:Нехай людина завжди буде особливо уважною до молитви Мінха. Перевага молитви Мінха над молитвами Шахаріт і Маарів у тому, що вона звершується посеред дня — у той час, коли люди зайняті та обтяжені своїми справами, але все ж переривають їх заради молитви Мінха.2⃣ Благословення коенів (Біркат Коганім) — це низведення вищого розуму (продовження Мохін). Підняття рук — це піднесення якостей серця (підняття Мідот). І вони благословляють Ізраїль, які називаються «синами царів» (від слова Малхут — Царство).Таким чином у цьому процесі проявляється повний Парцуф, що складається з десяти Сфірот.📖 Любавицький календарь.

*20 адара приблизно 3700 року (I століття до н.е.) — Молитва рабі Хоні га-Меагеля (Хоні, що малює коло) про дощ.У Талмуді (трактат «Тааніт») розповідається: «В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу все не було. Звернулися до рабі Хоні. Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину нього і сказав: «Владико Світу! Твої діти звернулися до мене, і я клянусь Твоїм ім’ям, що не зрушу з місця, поки Ти не змилуєшся над Своїми дітьми». Впало кілька крапель. Рабі Хоні сказав: «Владико Світу! Я прошу, щоб дощ був сильніший». Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости у потоп, але рабі Хоні сказав: «Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням». І тоді пішов звичайний дощ».*20 адара 5400 року (14 березня 1640) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йоеля Бен Шмуеля Яффе (Йоель Сіркес, рав Бах).Рабі Йоель народився у 1561 році в Любліні і був рабином у громадах Польщі та Литви, а потім — головою бейс-діну (суду) та єшиви у Кракові. Багато її випускників стали видатними польськими рабинами, а один із найкращих учнів — рабі Давид бен Шмуель га-Леві став зятем рабі Йоеля.Живучи в Меджибожі, він заснував там велику єшиву, причому нужденних учнів утримував за кошти своєї родини. Значну допомогу йому надавала його теща, ребецн Сірка, звідки й походить його родинне прізвисько Сіркес, тобто «зять Сірки».Рабі Йоель також відомий як рав Бах — акронім назви його книги «Байт хадаш», у якій він установлює талмудичне джерело кожного закону, наведеного у збірнику «Шулхан арух».Кабалісти, причетні до таємниць Небесного суду, стверджують, що за все своє життя рав Бах здійснив лише один (та й то ненавмисний) гріх: якось, проходячи вулицею повз упряжку, запряжену ослом і волом одночасно, він голосно чхнув, так що тварини сахнулися і зробили кілька кроків. Вийшло, що рав Бах мимоволі порушив заборону Тори: «Не ори на ослі й волі разом», яка також передбачає заборону спільного використання цих двох тварин для перевезення вантажу або воза.

*21 адара 5546 року (21 березня 1786 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Елімелеха Вайсблюма (Елімелеха з Ліженська).У рабі Еліезера-Ліпи та його дружини Мірл було семеро синів, двоє з яких стали учнями Межеріцького магіда рабі Дов-Бера і прославилися у сотнях і тисячах хасидських історій. Рабі Елімелеха іноді називають рабі Ноам Елімелех, за назвою книги, написаної ним, однак для більшості з нас він передусім рабі Елімелех із Ліженська, брат рабі Зусі з Аннополя.Ще за життя Магіда рабі Елімелех і рабі Зуся їздили Польщею, поширюючи хасидизм, але після відходу з цього світу рабі Дов-Бера вони залишили мандри. Рабі Елімелех повернувся до рідного Ліженська, який став центром польського хасидизму, а рабі Зуся оселився у волинському містечку Аннопіль, де був похований їхній учитель.Учнями рабі Елімелеха були такі хасидські цадики, як рабі Авраѓам-Йеѓошуа Ѓешель з Апти (Опатува, Аптер ребе), рабі Яаков-Іцхак га-Леві Горовіц («га-Хозе мі Люблін»), рабі Клонимус-Калман га-Леві Епштейн із Кракова (рабі Маор Ва-Шемеш), рабі Нафталі-Цві з Ропшиц, рабі Менахем-Мендл із Ріманова, рабі Моше-Лейб із Сасова.Розповідають, що одного разу, сидячи за трапезою зі своїми учнями, рабі Елімелех незграбним рухом перекинув поставлену перед ним супницю. Супницю ще двічі наповнювали, але щоразу її вміст опинявся на столі. Після третього разу юний Менахем-Мендл (майбутній рабі Менахем-Мендл із Ріманова), який був особливо духовно близький до наставника, перелякано вигукнув: «Ребе, якщо вони дізнаються, нас усіх можуть стратити!». Дехто з учнів засміявся, але рабі Елімелех заспокоїв його, сказавши: «Вони не дізнаються».Пізніше з’ясувалося, що у Відні в цей день і в цю годину імператор мав підписати указ, спрямований проти євреїв. Імператор тричі тягнувся за пером і тричі чорнильниця перекидалася, заливаючи папери. І тоді імператор відклав указ, сказавши придворним: «Я не буду це підписувати. Очевидно, у вищих сферах не бажають, щоб це здійснилося». джерело: chabad.odessa

Бар-міцва — один із найважливіших моментів у житті єврейського хлопчика. Так називають день, коли йому виповнюється 13 років і він стає зобов’язаним виконувати заповіді Тори. Сам вираз «бар-міцва» арамейською мовою означає «син заповіді». З цього віку хлопець уже вважається дорослим з точки зору єврейського закону і несе особисту відповідальність за виконання 613 заповідей Тори.До цього часу дитина також знайомиться з традиціями і вчиться їх дотримуватися, але формально відповідальність лежить на батьках. Мудреці постановили, що батько повинен поступово привчати сина до заповідей — молитви, благословень, вивчення Тори. Бар-міцва символізує перехід від підготовки до повноцінної духовної відповідальності.У день бар-міцви прийнято влаштовувати святкову трапезу. Це не просто родинне свято, а особлива радість — адже хлопець отримує можливість виконувати заповіді і служити Всевишньому. Єврейська традиція підкреслює, що радість виконання заповідей повинна бути дуже великою. Кабаліст Арізаль писав, що людина має радіти виконанню міцви навіть більше, ніж якби знайшла великий скарб.Багато мудреців порівнювали трапезу бар-міцви з весільним бенкетом. У галахічній літературі зазначається, що це одна з найзначніших святкових трапез. У цей день дякують Всевишньому за те, що хлопець виріс і досяг віку духовної зрілості, а батьки удостоїлися виховати його і привести до виконання Тори.Частиною святкування зазвичай стає невелика промова або урок Тори — драша. Сам юнак або хтось із дорослих пояснює вірш із Танаха чи думку з коментарів мудреців. Так підкреслюється, що дорослішання в юдаїзмі пов’язане не лише з віком, а й із вивченням Тори.У кабалістичних джерелах говориться, що в день бар-міцви людина отримує особливу духовну силу — більш високу душу, яка допомагає їй виконувати заповіді. Тому цей день вважається початком нового етапу життя.Бар-міцва — це не просто свято чи родинне торжество. Це момент, коли юнак стає повноправним учасником єврейської традиції і бере на себе відповідальність за своє духовне життя. Саме тому цей день відзначають із радістю, вдячністю і відчуттям початку великого нового шляху. 

 ​История семьи Любавичского Ребе полна великих имен, но фигура его бабушки, Рабанит Рахель Яновской, занимает в ней особое, теплое и одновременно трагическое место. Она была той нитью, которая связывала поколения раввинов старой закалки с будущим лидером нашего поколения.​🏡 Корни и наследие​Рабанит Рахель родилась 19 Адара 1860 года (5620) в семье Раби Ицхака Пушница, который на протяжении полувека служил раввином в селе Доброе (Херсонская губерния). Она выросла в атмосфере бескомпромиссной преданности Торе.​Когда пришло время строить свою семью, она вышла замуж за Раби Меира Шломо Яновского. В 1890 году, следуя завещанию своего деда — знаменитого автора книги «Маген Авраам» Раби Авраама Давида Лавута, — Раби Меир Шломо стал главным раввином Николаева.​Семья Рабанит Рахель:●​Дочь Хана — супруга Раби Леви Ицхака Шнеерсона и мать Седьмого Любавичского Ребе.●​Дочь Мирьям Гитель — супруга Раби Шмуэля Шнеерсона.●​Дочь Этель Марьяшин — скончалась в эвакуации в Уфе.●​Сын Исраэль Лейб — талантливый юноша, ушедший из жизни в 15 лет от тифа.​🧒 «Бабушка заботилась обо мне...» — Воспоминания Ребе​Связь Ребе с бабушкой была удивительно нежной. В детстве, когда Ребе жил с родителями в Екатеринославе (ныне Днепр), он регулярно приезжал на лето в Николаев к Рабанит Рахель.​Ребе сам описывал эти годы в своих записях:​«Моя бабушка Рахель... я проводил у неё по нескольку недель в конце каждого лета на протяжении нескольких лет. Я был в Николаеве, и она заботилась обо мне...»Представьте себе эту картину: будущий лидер мирового еврейства, еще маленький мальчик, проводит теплые летние дни под опекой мудрой и любящей бабушки, впитывая атмосферу святости николаевского раввинского дома.​🖤 Трагедия и самопожертвование​Когда в 1941 году нацисты ворвались в Украину, мирная жизнь Николаева превратилась в ад. Внук Рабанит Рахель — Реб Менахем Мендель (сын её дочери Мирьям Гитель) — готовился к эвакуации в Чарджоу (Туркменистан). Семья умоляла бабушку поехать с ними.​Роковое решение:Соседи-неевреи, знавшие Рабанит долгие годы, предложили оставить её у себя. Они убеждали семью: "Дорога слишком тяжелая для пожилой женщины, оставьте её нам, мы сохраним её в безопасности от немцев". После долгих колебаний и совета с самой Рабанит Рахель было решено, что она останется.​Соседи действительно проявили мужество и прятали её в своем доме. О её существовании не знали ни нацисты, ни комендатура. Однако беда пришла оттуда, откуда не ждали: другие соседи заметили, что в доме скрывается «старая еврейка», и донесли властям.​К дому подкатил немецкий грузовик. Старую Рабанит вывели под дулами автоматов и присоединили к тысячам других евреев Николаева, обреченных на смерть.​🕯 24 Тишрея 5702 года (1941) Рабанит Рахель Яновская приняла мученическую смерть (Кидуш А-Шем).​🕯 Вечный свет памяти​Для Седьмого Любавичского Ребе день 24 Тишрея навсегда стал днем памяти. Ежегодно в этот день Ребе читал Кадиш по своей бабушке, чья жизнь оборвалась в пламени Холокоста.​Рабанит Рахель была не просто женой и дочерью раввинов — она была фундаментом семьи, на котором выросла великая Рабанит Хана. Её скромность, доброта и та тихая забота, которую она дарила маленькому Ребе, навсегда остались вписаны в историю нашего народа.​Пусть память о праведнице будет благословенна!📸на фото: письмо которое Ребе написал про свою бабушку📖 Любавический календарь (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)