* 9 хешвана 5088 року (25 жовтня 1327 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) мудреця і законодавця рабі Ашера бен Єхіеля.Видатний талмудист рабі Ашер бен Єхіель (відомий також як Ашері або Рош) народився в середині ХIII століття в Німеччині в відомій єврейській родині (його предком був великий законовчитель рабі Гершон Меор ѓа-Гола («Світоч вигнання»)). Його вчителем був лідер європейських (ашкеназьких) євреїв рабі Меїр бен Борух з Роттенбурга, але після того, як рабі Меїр був ув'язнений, загальновизнаним лідером європейського єврейства став Рош. Побоюючись, що його спіткає та ж доля, Рош у 1303 році залишає Німеччину, вирушивши на запрошення великого мудреця рабі Шломо ібн Адерета (Рашба) з Барселони до Іспанії. У 1305 році він стає главою єврейської громади Толедо.Тут рабі Рош прожив решту життя, дуже багато зробивши для зближення ашкеназької (німецької) і сефардської (іспанської) єврейських традицій. Зокрема, він запровадив в Іспанії систему навчання Талмуду за методами, прийнятими в Німеччині, так що в його єшиву з'їжджалися студенти з усієї Європи. Коментарі Роша є обов'язковою частиною Талмуду, а його праці з Ґалахи (єврейського закону) послужили основою для створення законодавчих кодексів, наприклад «Шулхан аруха» (див. 2 елула). Також, крім своїх видатних знань, рабі Ашер був відомий своєю благочесністю і поведінкою, гідною наслідування. джерело: chabad.odessa

В Литві, за дві години їзди від Вільнюса, нещодавно відкрився новий єврейський музей «Втрачений штетл». Колись на цьому місці було єврейське містечко Шедува. Сьогодні тут не живе жодного єврея.Однак пам’ять про них і про єврейську історію Шедуви була відновлена завдяки старанням письменника Сергія Кановича. Спочатку він працював над відновленням єврейського кладовища. Коли ця робота завершилася, Канович зрозумів, що без належної уваги кладовище знову занепаде. Тоді й виникла ідея унікального музею, який би розповідав про життя містечка і водночас став меморіалом Голокосту. Музей мав стати «охоронцем кладовища» та довершити історію.В основі музею — повсякденне життя у міжвоєнні роки та особисті історії євреїв Шедуви під час Голокосту. Виставка складається з дев’яти галерей. При вході відвідувачів зустрічає фільм про містечко Шедува, а далі — коротка розповідь про історію литовського єврейства. Потім демонструється мультимедійний макет Шедуви, матеріали про економічне життя, культуру та конфлікти. Галерея «Мрії і реальність» знайомить з єврейськими підлітками 1930-х років. У галереї «Люди Книги» розміщено вражаючий ковчег Тори, створений за мотивами ковчега з дерев’яної синагоги в містечку Валкінінкай, знищеної німцями у 1941 році.Галерея «Голокост» ретельно відтворює події, що сталися з євреями міста. Місцеві жителі, які брали участь у масових убивствах, нерідко особисто знали своїх жертв. Тут лунають свідчення литовських очевидців, записані на відео, а також розповіді тих, хто вижив, інколи завдяки сусідам, які ризикували життям, рятуючи їх.У музеї також є меморіальна зона та вражаючий «Каньйон Надії». Цей коридор заввишки 20 метрів веде до великого вікна з видом на кладовище. Тут поховані євреї Шедуви, які померли природною смертю.Музей «Втрачений штетл» може задати новий стандарт для єврейських музеїв Литви та музеїв штетлів у Східній Європі. Але головне — він показує, що пам’ять про єврейське життя в Литві жива, і суспільство має запит на її збереження.джерело:https://www.facebook.com/Nevzlin

📌Питання: Чому перед молитвою Аміда прийнято зробити три кроки назад, а потім уперед? ❗Відповідь: У Вавилонському Талмуді¹ та в книзі «Зоар»² сказано, що після завершення молитви людина переходить зі сфери святості до буденного світу. Цей перехід пов’язаний із числом три, як це було у євреїв здавна. Наприклад, коли євреї здригнулися під час отримання Тори, вони відступили назад на три кроки. Коли Моше увійшов до Всевишнього, він пройшов три перегороди — «темрява, хмара і морок»³. Коли коени завершували принесення постійної жертви⁴, вони також відступали три кроки назад. Наші мудреці пояснили причину, чому й нині прийнято робити ці три кроки перед початком молитви Аміда. Коли людина прагне наблизитися до Б-га, вона робить крок назад, показуючи, що з одного боку вона не заслуговує такої близькості, а з іншого — лише завдяки великому милосердю Творця отримує право звернутися до Нього з молитвою. Тому перед Амідою (яка є найголовнішою частиною молитви) прийнято зробити три кроки назад⁵, а потім повернутися і зробити три кроки вперед (після цього звести ноги разом)⁶. Так само роблять після завершення молитви, тільки в зворотному порядку. А хто не робить цих трьох кроків у кінці, той ніби й не молився⁷. Під час завершення молитви прийнято трохи схилитися і в такому положенні зробити три кроки назад⁸, подібно до того, як відходять від царя⁹. Перший крок назад починають з лівої ноги, що показує, як важко нам віддалятися від Всевишнього. Потім, зробивши три кроки назад і схиливши голову, прощаються з духовною присутністю. Це робиться так: на словах «Установлює мир у висотах Своїх» схиляють голову вліво (це права сторона Шхіни навпроти молільника). На словах «Він нехай пошле мир нам» — нахиляють голову праворуч (ліва сторона Шхіни). Після завершення фрази ще раз схиляють голову вперед, як раб перед господарем, і промовляють «Нехай буде воля... щоб відбудовано Храм»¹⁰. За звичаєм ХАБАДа¹¹: «Установлює мир у висотах Своїх» — нахил вліво, «Він» — нахил уперед, «нехай пошле мир нам» — нахил праворуч, «і всьому Ізраїлю. І скажімо: Амен!» — нахил уперед. Той, хто завершив Амід і зробив три кроки назад, має стояти нерухомо, ноги разом. Якщо одразу повернутися на місце — це виглядає так, ніби людина насправді не відступила, не попрощалася зі своїм Царем. Дозволено повернутися через час, потрібний для проходження чотирьох ліктів (приблизно два метри). Якщо в синагозі дуже тісно — дозволено повернутися одразу. Бажано чекати, поки хазан почне «Кдуша», і тоді повернутися вперед¹². Примітки: Трактат «Йома» 53б. «Тикуней Зоар» 26:1. «Дварим» 4:11. Наша молитва пов’язана з жертвопринесенням «тамід». Звичай Ребе в Шахарит: хазан при словах «Хвала Б-гу...» робить три кроки назад, починаючи з лівої ноги, а потім три вперед — з правої («Маасе Мелех» 3:60–61).У Мінха і Маарів — перший крок назад з лівої ноги, останній — також лівою, але без зведення ніг; повернення — з правої («Маасе Мелех» 7:9). Подібно до ангелів: «Ноги їх — нога пряма» (Єхезкель 1:7). «Йома» 53б; «Шулхан Арух» Алтер Ребе 123:1. Якщо ззаду молиться людина ближче ніж у двох метрах — не можна відступати до її завершення («Шулхан Арух» Алтер Ребе 102:5 та ін.). Крок має бути таким, щоб великий палець однієї ноги був напроти п’яти другої. Менший крок не рахується («Шулхан Арух» Алтер Ребе 123:6; «Кцот а-шулхан» 20:24). «Шулхан Арух» Алтер Ребе 123:1. «Сефер а-мінгаґім», с. 12; «Маасе Мелех» 3:73. РАМБАМ, «Закони молитви» 9:4; «Шулхан Арух» Алтер Ребе 123:3. Рав Барух Губніцький

Що робить людина, коли в неї виникає глибоке запитання? Вона має пов’язати себе з душами праведників, які ставили питання Творцеві ще до створення світу. І тоді вона звертається до Всевишнього:«Я хочу почути відповідь безпосередньо від Тебе».«Як я пізнаю, що успадкую її (Землю Ізраїлю)?»(Берешит 15:8)Перед створенням світу Творець радився з душами праведників. І вони запитали Його:«Ти створюєш світ, але коли приведеш Машіаха? Коли врятуєш світ?»Перед тим Творець показав їм світ, який мав створити. І коли вони вдивилися в нього, то запитали:«Що буде з цим світом?»Це ж саме запитання не давало спокою праотцеві Авраѓаму. Саме тому Творець уклав Завіт із ним — щоб його нащадки довели світ до виправлення.А тепер відкриймо серця.Уявімо: є жінка, яку я глибоко люблю. Я зустрічаю на вулиці товариша й прошу його:«Зроби ласку, я зараз дуже зайнятий. Якщо побачиш цю жінку, передай їй, що я люблю її і хочу одружитися».Але ж зрозуміло, що жінка не захоче чути такі слова від стороннього. Якщо я люблю — мушу сказати це сам.Так само є речі, які ми не хочемо чути через посередника. Є запитання, відповіді на які хочемо почути лише від Творця — навіть не через пророка.Тора, яку ми маємо сьогодні, була дана через посланця — через Моше. Це означає, що в ній не завжди знайдеш відповіді на найглибші запитання.Одне з найглибших запитань у світі — це Земля Ізраїлю.Творець дав її нам і водночас залишив запитання:«Навіщо Я дав вам Землю Ізраїлю?»У Торі є багато пояснень, коментарів і тлумачень, але саме питання Землі пробуджує найглибші роздуми. Ми отримали її, потім пішли у вигнання, знову повернулися, і знову — вигнання. Тепер повертаємося знову, але зіткнулися з безліччю труднощів. Земля Ізраїлю — це найскладніше питання людства.Коли Авраѓам питає:«Як я пізнаю, що успадкую її?» —він насправді запитує:«Владико світу, для чого Ти дав моїм нащадкам Землю Ізраїлю?»Що робить людина, коли в неї є глибоке запитання? Вона пов’язує себе з душами праведників, які питали Творця перед створенням світу, і каже:«Хочу почути відповідь безпосередньо від Тебе».Дев’ятого ава ми не вивчаємо Тору. Чому? Бо цього дня ми не хочемо чути слова, сказані через посланця.Запитання Дев’ятого ава — це питання про Землю Ізраїлю. Воно настільки глибоке, що ми хочемо почути на нього відповідь лише від Самого Творця.Машіах — це і є відповідь Всевишнього.Зазвичай люди одружуються й народжують дітей. Але з Авраѓамом було інакше. Від створення світу ще не траплялося, щоб подружжя не могло мати дітей. Першими, хто зіткнувся з цим, були Авраѓам і Сара.Для них це стало не просто труднощами — це був новий етап у стосунках із Творцем. Відтоді Всевишній хотів, щоб народження дітей стало чудом, знаком Його присутності у світі.І чоловік, і жінка можуть звернутися до Творця з проханням:«Владико світу, чому Ти не даєш нам дітей?»Нехай буде благословення для нас усіх:«Владико світу! Ти вже дав нам дітей, але як багато з них сьогодні далекі від свого єврейства, від Землі Ізраїлю… Що з ними зараз?»Коли людина здатна ставити такі запитання, коли пов’язує себе з глибиною Тори праотця Авраѓама — тоді лише Сам Творець може дати відповідь.Творець прийняв прохання Авраѓама й сказав йому:«Наприкінці Я буду з тобою» (трактат Псахім 117б).Адже Авраѓам був тим, хто сказав Творцеві:«Я хочу, щоб Ти відповів Мені. Хочу почути відповідь тільки від Тебе».джерело: breslev.com/3813488/

Агар — служниця Сари Коли Сара відправила свою служницю до чоловіка — це було передбачено Творцем чи вона «взяла долю у свої руки»? Чий це був план — Божий чи людський? І те, що сталося з Агар — чи було це її життєвим шляхом, її призначенням? Складається враження, що якби Сара мала більше віри й покладання на Всевишнього, Ішмаеля, можливо, не було б.«Агар, служниця Сари» — це захопливий сюжет, який зворушував художників і поетів усіх часів і народів.Усі коментатори Тори сходяться на тому, що Сара не помилилася. Попри те, що наслідки цієї історії ускладнили долю єврейського народу — і світу загалом, — якби не дії Сари, усе могло б завершитися ще важче.Всевишній пообіцяв Авраму, що в нього народиться син, але не сказав, що саме від Сари. Після десяти років життя в Землі Ізраїлю без дітей Сара вирішила, що причина — в ній. Проте насправді затримка була пов’язана з тим, що Авраѓам мав остаточно очиститися від нечистоти, яку Змій приніс у людський рід. Ця нечистота мала «вийти» через потомство Агари.Рабі Натан із Бреслева та Мальбім пояснюють: народження Ішмаеля було необхідним етапом перед народженням Іцхака, так само як лушпиння передує плоду.Раші пише, що Сара привела суперницю до свого дому, сподіваючись, що в заслугу її страждань Всевишній змилостивиться над нею і подарує дітей. Інші коментатори додають, що Сара віддала Авраѓаму свою служницю, гадаючи, що якщо народжені нею діти виявляться гідними, вона їх усиновить.Якби Агар зберегла покору, історія людства могла б розвинутися зовсім інакше.Але Агар, завагітнівши, піднеслася над господинею і повстала проти неї. Тоді Сара, маючи дар пророцтва, зажадала від Авраѓама вигнати її. Вона втратила дитину. Лише після того, як за словом ангела Агар упокорилася перед Сарою, її повернули в дім Авраѓама, де згодом народився Ішмаель.І тут виникає запитання: навіщо все це було потрібно, якщо результатом став народжений Ішмаель?Рав Еліезер Берлянд пояснює: вигнання Агари фактично врятувало світ. Якби народилася дитина, яку вона зачала спочатку, наслідки були б руйнівними. Про Ішмаеля Тора каже: «Рука його на всіх, і рука всіх на ньому». Але про ту першу дитину сказали б лише: «Рука його на всіх».Отже, саме пророчий дар і мудрість Сари врятували людство.До речі, як зазначає великий Ор га-Хаїм га-Кадош, Ішмаель мав статус раба. Але це — вже інша історія… джерело: breslev.com

У неділю спільнота зібралася на натхненну лекцію ребецин Хани Азман — про внутрішню рівновагу, силу слова та шлях до гармонії.Мудрі думки, щирість і світло, яке панувало в залі, торкнули кожне серце.✨ Такі зустрічі нагадують: справжня краса жінки — у спокої душі та доброті.

Сьогодні — 6 Мар-Хешвана 5786 року.📌 У цей день, у 1992 році, відбулася остання зустріч рабина Мордехая Еліягу з Любавицьким Ребе. 🌿Рав Мордехай Еліягу — перший сефардський головний рабин Ізраїлю та великий друг Любавицького Ребе.📜 Народився у 1929 році в Старому місті Єрусалима. Виріс у бідності, але з юних років присвятив себе Торі. Навчався у великих мудреців — рабинів Езри Атії, Цадка Хуцина та Бааба Салі. Уже в молодості став наймолодшим даяном (суддею) в Ізраїлі.🕯 Згодом — член Верховного рабинського суду та головний рабин Ізраїлю (1983–1993). Відомий як глибокий знавець і «нігле» (відкритої Тори), і «сод» (прихованої, містичної частини).💫 Зв’язок із Любавицьким РебеПерший контакт стався, коли рав Еліягу прочитав бесіду Ребе про допомогу бідним перед святами — «кімха депісха». Він помітив, що ця ідея вже є у Арізаля, і через хасидів Ребе передав, що саме з Арізаля він це взяв — просто у друці пропустили посилання. З цього моменту між ними зав’язався теплий духовний зв’язок.🤝 Рав Мордехай Еліягу кілька разів бував у Ребе — на особистих йехідут і під час офіційних візитів як головний рабин Ізраїлю. Вони говорили про важливість вивчення внутрішньої частини Тори, про чистоту сім’ї, кашрут, виховання. Після цих зустрічей рав Еліягу говорив:«Кожне слово Ребе — це як Шхіна, що промовляє з його уст. Видно, що це не просто людина, а душа, що охоплює весь Ізраїль».🕊 Він називав Ребе «вищим за ангела» і казав, що бачив у ньому ясність розуму й силу, яку неможливо пояснити по-людськи.Після хвороби Ребе у 1992 році рав Еліягу закликав усіх молитися за його зцілення й говорив:«Якби Ізраїль слухав Ребе — не мав би багатьох своїх проблем».📚 Він підтримував усі ініціативи Ребе: вивчення Рамбама, проєкт «Букви в Сефер Тора для дітей», кампанії за Шлемут га-Арец — цілісність Землі Ізраїлю.Про вивчення Рамбама він сказав:«Такий задум міг зійти тільки з небес. Це ідея душі великої людини — об’єднати весь народ навколо Тори».💖 Після відходу Ребе рав Еліягу продовжував надихати всіх іти його шляхом:«Потрібно діяти так, як учив Ребе — не зупинятися ні на мить».✨ Його слова на одному з фарбренгенів:«Ребе — це не просто рабин, а душа всього народу Ізраїлю».джерело: https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8

💌 Дванадцятирічна дівчинка, яка написала Ребе зашифрованого листа…Це зворушлива історія Шуламит Саксон, яка у 1982 році святкувала свою бат-міцву.«Перед бат-міцвою мені сказали повідомити про це Ребе і попросити його благословення, — згадує вона. — І я подумала: якщо я прошу у Ребе благословення, буде правильно й самій його благословити. Не лише отримувати, а й давати».Але дівчинка трохи соромилася. Вона не знала, чи прийнято так робити, тому вирішила написати своє благословення у шифрі.Її молодший брат показав їй спосіб шифрування — коли кожну букву замінюють попередньою за алфавітом.Шуламит знала, що у Ребе та Ребецин немає дітей, тому вирішила написати йому благословення на дитину.Наприкінці листа вона зашифрувала фразу:«Моє благословення Ребе — 📖 щоб у нього народилися сини, навіть якщо це не було йому призначено».Початок коду виглядав так:«אקישט כקאט רטהכגה כה אמטל…»Листа було надіслано 3-го тішрея — лише через день після Рош га-Шана.Невдовзі прийшла відповідь від Ребе: він благословив Шуламит вирости кошерною дочкою Ізраїлю, дочкою ХАБАДа.А внизу листа стояли кілька незрозумілих літер...Коли вона показала це братові, він сказав:«Це не підпис — це відповідь Ребе тим самим шифром!»У коді було написано:«שהגד סך דאקיד»,що означало:«Дякую за благословення».Минали роки, лист зберігався в родині.І коли Шуламит читала його на бат-міцві своєї доньки, вона усвідомила:«Яка це велика честь — мати такого праведника, який знайшов час розшифрувати послання дванадцятирічної дівчинки й відповісти тим самим кодом — просто й з любов’ю: “Дякую за благословення.”» джерело:(https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8 )

ДРУГИЙ КРОК ДО ПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ - це усвідомлення, що минуле залишилось в минулому. На рівні раціональному ми всі знаємо, що вчорашній день закінчився успіхом - МИ ВИЖИЛИ. Але на більш глибокому рівні найчастіше ми - хочемо змінити наше минуле. Для того, щоб хоч якось здійснити це - ми поринаємо у фантазії про те, ЩО треба було відповісти, ЯК треба було вчинити.Якщо події відбулися нещодавно - ми робимо це у вигляді внутрішнього діалогу. Якщо події відбулися давно - цей процес відбувається підсвідомо, часто у вигляді снів або програванні сценаріїв тих самих конфліктів у нинішніх відносинах. Це не працює. І ніколи не працюватиме.Тому найважливіший етап прийняття себе - повноцінний процес ремствування (проживання невдоволення) з приводу того, що у вас уже ніколи не буде щасливого дитинства. У вас ніколи не буде ідеальних батьків. Ви нічого не можете зробити з болем, якого вам заподіяли люди з минулого. ЦЕ ЗВУЧИТЬ ЖОРСТОКО. Однак саме цей шлях треба буде пройти, щоб змінити щось в теперішньому житті.Для того, щоб можна було змінити своє життя сьогодні і завтра, вам треба відмовитися від постійних змін цього життя в минулому. Відмовитися від фантазій про інші сценарії реальності. ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ ВІДМОВИТИСЯ ВІД СВОЇХ СПОГАДІВ. Навпаки, буде дуже корисно ці спогади прожити, прожити емоційно, іноді навіть через тіло. Цей процес часто неприємний і складний.ЗА КОЖНИМ БОЛЕМ СТОЇТЬ НЕЗАДОВОЛЕННА ПОТРЕБА У СТОСУНКАХ З ІНШИМИ ЛЮДЬМИ. Це може бути потреба в безпеці, у тому, щоб розділити свій досвід з важливою людиною, потреба в захисті від батьківської постаті. Коли людина повноцінно проживає сум за тим, що минулого не змінити, їй легшає. джерело: InstitutPsihoterapiiResurs

📌3 хешвана 5627 року (12 жовтня 1866 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йеѓуди-Лейба з Кописа.Рабі Йеѓуда-Лейб (відомий також під акронімом Маѓариль) був сином третього Любавицького ребе рабі Цемах-Цедека. Він народився в 1807 році, був другим сином ребе Цемах-Цедека, а на церемонії обрізання сандаком (людиною, яка тримає немовля на руках) був його прадід Алтер ребе. Дитячі роки рабі Єгуда провів поруч зі своїм улюбленим дідусем — другим Любавицьким ребе Мітелером ребе, який навчав його Торі та хасидизму.Після відходу з цього світу його батька, третього Любавицького ребе, рабі Єгуда покинув Любавичі і оселився в містечку Копис, де очолив групу хасидів. У рабі Маѓариля були тисячі послідовників (так звані копиські хабадники), хоча сам він очолював їх лише два місяці — елул і тішрей. На свято Сімхат-Тора він захворів, і 3 хешвана, через півроку після відходу свого батька, рабі Єгуда-Лейб також пішов з цього світу.📌3 хешвана 5611 року (9 жовтня 1850 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Ісраеля Фрідмана, ребе з Ружина.Рабі Ісраель Фрідман, правнук рабі Дов-Бера з Межерича (відомого як Межерицький магід) народився в 1797 році в містечку Погребище під Києвом. Уже в ранній молодості рабі Ісраель обрав містечко Ружин (по-єврейськи воно називалося Ріжин) своєю резиденцією. Двір Ружинського ребе (тобто його свита і його майно) за блиском і пишністю не поступався більшості князівських дворів тогочасної Європи — рабі Ісраель тримав безліч слуг і виїжджав у розкішній кареті, запряженій четвіркою коней. Втім, незважаючи на такий зухвалий спосіб життя, Ружинський ребе був загальним улюбленцем (зокрема, він дружив із третім Любавицьким ребе рабі Цемах-Цедеком) і йому все прощали. Казали, що «Ріжинер ребе, звичайно, ходить у золотих чоботях, але ці чоботи без підошви, так що він ступає босоніж по снігу».У 1838 році рабі Ісраель був звинувачений владою в тому, що віддав розпорядження про страту двох донощиків. Процес тривав півтора року, сотні євреїв були заарештовані і піддані тортурам, а 80 осіб постали перед судом. Шість голів громади були засуджені до довічної каторги, інші — до заслання в Сибір. Ружинський ребе перебував під арештом майже два роки; адвокати зробили все, щоб довести його непричетність до справи, і після закінчення слідства він був звільнений, але залишений під поліцейським наглядом, оскільки влада запідозрила його в намірі стати єврейським правителем. Ребе переселився до Кишинева, де місцевий губернатор був більш прихильний до євреїв, потім переїхав до Ясс, а звідти — до буковинського містечка Шацьк. Так він переїжджав з міста в місто, поки після багатьох зусиль його прихильників, 20 грудня 1845 року імператор Фердінанд I дозволив йому проживати в Садагорі (Садигурі) на Буковині (зараз Сад-гора — один з районів Чернівців). Хасиди купили для нього маєток Золотий Потік поруч з містом, він побудував собі багатий особняк і знову став вести розкішний спосіб життя. Ружинський ребе багато зробив для жителів Ерец-Ісраель, зокрема, надав кошти для будівництва синагоги «Тіферет Ісраель» в єврейському кварталі Старого міста Єрусалиму.Похований рабі Ісраель Фрідман в Садигорі. Сини Ружинського ребе заснували хасидські династії в інших містечках, ставши родоначальниками садигорського і боянівського хасидизму.джерело: chabad.odessa

2 хешвана 5672 року (24 жовтня 1911 року) — Рабі Шолом-Дов-Бер (четвертий Любавицький ребе, ребе Рашаб) засновує в Хевроні єшиву «Торат Емес».Для створення єшиви рабі Шолом-Дов-Бер відправив до Ерец-Ісраель учнів любавицької єшиви «Томхей тмімім» Алтера Сімховіца, Гілеля Приюткіна, Цві-Гірша Кацева, Єхезекіля Фейгіна, Нахмана-Менахема Карасіка, Авраама-Елі Ошерова та Ісраеля-Залмана Аснаса, а також їхнього наставника рабі Шломо-Залмана Гевліна.Єшива розпочала свою роботу, але через кілька років, з початком Першої світової війни, коли Росія і Туреччина, що володіла Ерец-Ісраель, опинилися по різні боки фронту, всім власникам російських паспортів довелося покинути країну.джерело: chabad.odessa

Щоразу, коли ви бачите цей червоний перевернутий трикутник 🔻 поруч із дописами “Free Palestine”, згадайте, що він насправді означає.Цей символ створили не активісти.Він був частиною системи нацистської класифікації у концентраційних таборах. Кожен колір і форма позначали людину, позбавлену імені, гідності й життя — відповідно до того, як нацисти вирішили її категоризувати.🔺 Червоний трикутник позначав політичних в’язнів.🔻 Жовта Зірка Давида позначала євреїв.🔻 Перекриття трикутників утворювало символи, якими позначали цілі групи, приречені на знищення.Тож коли сучасні рухи використовують ці ж самі образи, закликаючи до знищення Ізраїлю й атакуючи євреїв по всьому світу, — історичне відлуння цього є моторошним.Сьогодні фраза «антисіоніст» часто слугує ввічливою маскою для того, що насправді є антисемітизмом.Слово «сіоніст» стало новим кодовим словом для «єврей».Рух “Free Palestine” не про співіснування й не про мир, якщо його гасла закликають до світу без Ізраїлю, а його протести спрямовані проти єврейських шкіл, синагог і бізнесів — далеко від будь-якої зони бойових дій.Це та сама ненависть, лише в іншому вбранні.Ніколи не забувайте, що означали ці символи тоді — і що вони означають тепер.Історія знову нас попереджає.джерело: AtlantaIsraelCoalition