🏰 Паризький замок, що став цитаделлю хасидизму: історія єшиви БрунуаЯкщо запитати будь-якого хасида ХАБАДу про найвідоміший навчальний заклад Європи, ви майже напевно почуєте назву «Брунуа» (Brunoy). Уже майже 80 років ця легендарна єшива поблизу Парижа залишається унікальним осередком богобоязливості та справжньою кузнею рабинів для єврейських громад усього світу. Як же старовинний французький замок перетворився на один із найважливіших центрів Тори?📜 Із таборів біженців — до ПарижаІсторія єшиви розпочалася у 5707 році (1947). Сотні хасидських родин дивом вирвалися з Радянського Союзу під час знаменитої втечі через Львів. Опинившись у таборах для переміщених осіб у Європі, вони прагнули насамперед забезпечити своїм дітям єврейську освіту.Шостий Любавицький Ребе, Ребе Раяц, доклав величезних зусиль, щоб перевезти першу групу учнів до Франції. Спочатку хлопці навчалися в Парижі, у синагозі Ротшильда в Булонському лісі, але галасливе життя столиці не сприяло глибокому навчанню та духовному зростанню.🏡 Переїзд до «Малого замку»Невдовзі за сприяння організації «Джойнт» для єшиви знайшли ідеальне місце — тихе містечко Брунуа. Учні та викладачі оселилися в справжньому королівському замку «Пті Шато» («Малий замок»).На першому поверсі облаштували навчальні зали, їдальню та кухню. На другому, у тринадцяти кімнатах, жили студенти та родини викладачів. Замок оточував великий парк із басейнами, один із яких у літні місяці використовувався як міква.Керувати єшивою прибули справжні «леви» хасидизму: рабин Йосеф Гольдберг, рабин Шломо-Хаїм Кесельман і легендарний машпіа рабин Нісан Неменов, який на десятиліття визначив особливий духовний дух Брунуа.⚡️ «Брунуа — це острівець богобоязливості»Єшива швидко зростала, приймаючи учнів не лише з Європи, а й із Марокко та Тунісу. Сьомий Любавицький Ребе приділяв Брунуа особливу увагу та регулярно надсилав привітання й благословення до свят.Саме Ребе назвав Брунуа «острівцем богобоязливості». А в 1991 році він зазначив, що єшиви Франції працюють «у стилі самої Любавичі». Відтоді вислів «Справжня Любавич» став неофіційним девізом Брунуа.🏢 Брунуа сьогодніЗамок давно перестав бути єдиною будівлею єшиви. У 1997 році відкрився новий великий корпус із просторою навчальною залою та гуртожитком. Ребе особливо наголосив, що в ньому має бути місце щонайменше для 121 студента.У 2013 році історичний «Малий замок» було реконструйовано під триповерховий корпус Молодшої єшиви. Тут також дбайливо зберігають старовинну мікву, в якій свого часу занурювався відомий праведник Баба Салі.Сьогодні в Брунуа навчаються близько 400–500 студентів з усього світу — від США та Ізраїлю до Австралії. Єшиву очолює рабин Єхієль Менахем Мендель Клеменсон. Також тут регулярно видаються збірники глибоких досліджень Тори під назвою «Царфат — Парцата» («Франція — прорвемося»).✨ Брунуа — це живий пам’ятник вірності традиції, який перетворив передмістя Парижа на один із найважливіших центрів вивчення Тори у світі.📸 На фото: перші студенти єшиви Брунуа.📖 Любавицький календар

🔑 Довірена особа Ребе: історія та спадщина рабина Меїра АрлігаВ історії Хабаду є імена, які стали символом абсолютної відданості Главі покоління. Однією з таких постатей був рабин Меїр Єгуда Ісраель Арліг (1936–2023). Протягом десятиліть він був одним із найближчих помічників Любавицького Ребе та служив у домі 770. Йому довіряли найвідповідальніші доручення, а його життя стало живим прикладом того, що означає бути «машбаком» (Мешарет Ба-Кодеш — служителем Святості), відданим помічником праведника.📌 Зв’язок поколінь і перші кроки в 770Його шлях розпочався в Цюриху, у шанованій рабинській родині. Батько Меїра, рабин Мордехай Арліг, який згодом очолив рабинський суд у Краун-Гайтс, був племінником знаменитого рабина Меїра Шапіро з Любліна — засновника проєкту «Даф Йомі».Зв’язок родини з Ребе почався ще у Відні, де рабин Мордехай організовував міньян для попереднього Любавицького Ребе — Ребе Раяца. Саме там він уперше зустрів майбутнього Сьомого Ребе.Переїхавши до Брукліна, юний Меїр вступив до єшиви «Томхей Тмімім» і майже відразу почав виконувати особисті доручення Ребе. Перше з них він отримав у Йом Кіпур 1952 року, коли Ребе довірив йому охороняти записки з проханнями про благословення.💼 Священна рутина Любавицького дворуЗгодом рабин Меїр став невід'ємною частиною повсякденного життя резиденції Ребе в Брукліні. Його обов’язки поєднували високу довіру та повсякденне служіння.Щороку на свято Суккот Ребе передавав йому свої особисті Чотири види рослин (Арбаат га-Мінім), щоб рабин Меїр організував благословення для тисяч хасидів.До 1978 року він щодня приносив із дому Ребе термос із чаєм, який готувала ребецн Хая-Мушка. Під час багатогодинних фарбренгенів відповідав за вино та частування, а коли Ребе здійснював нетілат ядаїм, саме він подавав халу або мацу.📜 Літописець епохи та хранитель традиційРабин Меїр мав феноменальну пам’ять і виняткову точність. Він вів надзвичайно детальні щоденники, фіксуючи розклад, звичаї та події, пов’язані з Ребе.Його записи були настільки точними, що одного разу сам Ребе попросив уточнити у рабина Меїра, як саме відбувалися певні події під час поїздки на Оель у попередні роки.Саме на основі його особистих нотаток та записів інших наближених осіб було створено знаменитий двотомник «Га-Мелех бе-Месіво» («Цар за трапезою»), який відкриває унікальний погляд на життя Любавицького двору. В останні роки ці безцінні щоденники почав публікувати проєкт «Rebbe Drive».🔥 Відданість у великих і малих речахЙого любов і відданість Ребе проявлялися в усьому. Саме рабин Меїр стояв біля витоків масштабних святкувань Рош Ходеш Кіслев у 770 — дня, коли Ребе повернувся до хасидів після важкої хвороби. Він організовував ці урочистості з 1978 по 2016 рік.Рабин Арліг прагнув, щоб хасиди наслідували свого Ребе не лише в словах, а й у вчинках. Він одним із перших серед своїх ровесників почав носити сюртук одразу після весілля, переймав манеру одягатися та навіть стригся в ті самі дні, коли це робив Ребе.Під час недільних роздач доларів він завжди стояв поруч із Ребе, уважно дослухаючись до кожного слова, щоб допомогти тим, хто через хвилювання не розчув відповіді.📚 Спадщина, шидухи та унікальна колекціяОкрім багаторічного служіння, рабин Арліг був відомим хасидським шадханом, який допоміг створити багато єврейських сімей.Він також володів однією з найрідкісніших у світі колекцій книги «Танія», до якої входили видання, надруковані в найрізноманітніших куточках планети.Рабин Меїр виховав чудову родину. Усі його діти стали посланцями Ребе та працюють у різних штатах США, зокрема в Неваді, Каліфорнії та Флориді.29 Сівана 5783 року після тривалої хвороби рабин Меїр Арліг залишив цей світ, залишивши після себе величезну духовну спадщину, безцінні архіви та яскравий приклад того, як особисте служіння може стати частиною великої єврейської історії. Нехай буде благословенна його пам’ять! джерело: 📖 Любавицький календар

Нам здається, що ми недостатньо хороші, недостатньо сильні, недостатньо талановиті. Ми порівнюємо себе з іншими, помічаємо лише власні недоліки й забуваємо, що кожна річ, кожна людина та кожен етап життя мають свій час і своє призначення.Іноді те, що здається слабкістю, згодом стає нашою силою. Те, що виглядає непотрібним, виявляється незамінним. А те, що сьогодні здається глухим кутом, може стати початком чогось значно більшого.Ці ілюстрації нагадують про просту, але важливу істину: не поспішайте ставити на собі крапку . Можливо, зараз ви ще не бачите свого зростання, своєї цінності чи свого місця, але це не означає, що їх немає.Будьте терплячими до себе. Найкращі розділи вашої історії ще попереду. ❤️

Щодня о 9:00Зупинись.Мовчи.Пам’ятай.........

Відповідає: рабин Шауль-Айзек АндрущакЗапитання:Чи є для жінки вступ до шлюбу чимось обов’язковим? І чи вважається гріхом шлюб без кохання, чи, навпаки, це є проявом смирення та послуху?Відповідь:Вступ до шлюбу не є для жінки обов’язком. Однак з цілої низки причин він є дуже бажаним. Звісно, ні в якому разі не ціною особистого щастя, душевного спокою тощо.Що стосується шлюбу з кохання, то це складне питання. Важливо розуміти, що шлюб з кохання — це ідеал дуже конкретної культури, норм і уявлень якої тією чи іншою мірою дотримуються лише десятки мільйонів людей із понад семи мільярдів наших сучасників. І ці мільйони — переважно люди, далекі від серйозного ставлення до віри в Б-га.Хоча, дякувати Б-гу, коло віруючих людей, для яких романтика у стосунках має значення, зростає. Але загалом юдаїзм принаймні більше говорить про виховання почуттів у шлюбі, ніж про шлюб, заснований на почуттях.Коротко кажучи, шлюб без кохання точно не вважається гріхом. Але він також не є якимось особливим духовним подвигом чи особливо бажаним варіантом.Юдаїзм забороняє (!) укладення шлюбу під примусом будь-якої зі сторін. Наречена повинна погоджуватися вийти заміж. Кандидат у чоловіки має бути їй приємним і не викликати негативних почуттів чи неприязні, інакше в майбутньому це може призвести до порушення заповіді: «Люби ближнього свого».Власне, церемонія одруження є публічним вираженням згоди жінки вийти заміж за чоловіка, який робить їй цю пропозицію. Якщо нею, серед іншого, керує любов до цього чоловіка — що може бути краще?Але якщо жінка шукає у шлюбі чогось іншого — стабільності, материнства, виконання релігійного обов’язку тощо — то і це зовсім не погано. А кохання цілком може народитися вже в самому шлюбі, особливо якщо над цим працювати.І, звичайно, дуже багато залежить від конкретних обставин кожної ситуації.

Сьогодні 1 Тамуза 5786 року. Перший день Рош Ходеш.Айом Йом«Самопожертва (месірут нефеш, מסירות נפש), яка личить тим, хто присвячує себе вивченню Тори, подібна до того, як наші мудреці, благословенна їхня пам’ять, тлумачили вірш: „Ось закон про людину, яка помре в наметі...“ — а саме: умертвити в собі потяг до всіх мирських насолод. Адже навіть найменші земні задоволення заважають людині бути цілковито відданою та зануреною в намет Тори».📖 Любавицький календар.

У місяці Тамуз особливо яскраво проявляється принципово новий підхід до розуміння суті вигнання (галуту), який розкрився в останніх поколіннях перед приходом Машіаха.🎭 Суть місяця Тамуз: від приховування до розкриттяІсторично місяць Тамуз символізує приховування Божественного світла та духовну темряву. Саме в цьому місяці розпочалося руйнування Єрусалима, тому в ньому немає свят, але є піст 17 Тамуза, з якого починаються три тижні жалоби за зруйнованим Храмом. Це негативне значення відображене навіть у самій назві місяця «Тамуз», яка походить від імені язичницького божества.Проте в наш час у цьому місяці розкрився зовсім інший аспект — день великої радості, Божественного одкровення, визволення та перемоги над тими, хто протистояв Торі й заповідям. Це Свято Визволення (Хаг а-Геула) — 12–13 Тамуза.🔄 Вигнання, яке стає визволеннямПричина, чому шлях до Істинного і Повного Визволення розкривається саме в Тамузі — місяці, що символізує руйнування, — полягає в глибокому розумінні взаємозв’язку між Вигнанням (Галутом) і Визволенням (Геулою).Прихід Визволення полягає не лише в тому, що нам відкривається причина вигнання — мовляв, «це було заради майбутнього добра». Його суть у тому, що саме вигнання перетворюється на добро і свято. Виявляється, що в самій глибині темряви приховане найбільше світло.Цей принцип — коли сама темрява перетворюється на світло — яскраво проявився в історії визволення Шостого Любавицького Ребе (Ребе Раяца).Його противники та переслідувачі були переможені не силою. Вони самі, використовуючи всю свою владу та авторитет, віддали наказ звільнити Ребе.Той самий принцип простежується й у назві місяця. Хоча слово «Тамуз» спочатку було пов’язане з ідолопоклонством, вчення хасидизму розкриває його справжній внутрішній зміст: Тамуз вказує на величезне Божественне світло (Ор Ейн Соф), яке в розпал літа максимально проникає в наш матеріальний світ.🌟 Особливе значення дня 3 Тамуза (Гімель Тамуз)Ця нова ідея — що добро народжується в самій глибині темряви та перетворює її на світло — з особливою силою виражена в дні 3 Тамуза.Зовні, з історичної точки зору, цей день став початком заслання Ребе Раяца до Костроми — події, яка за своєю тяжкістю прирівнювалася до смертельної загрози. Більше того, тоді здавалося, що заміна ув’язнення засланням була лише хитрістю влади, щоб таємно посилити вирок, не викликаючи обурення світової спільноти. З цього погляду 3 Тамуза був одним із найтемніших і найтрагічніших днів вигнання.Проте подальше визволення 12 Тамуза ретроспективно довело, що 3 Тамуза був не початком заслання, а фактичним початком Визволення.Таким чином, саме 3 Тамуза сильніше за будь-який інший день місяця виражає революційну сутність Геули. Це день, який, з одного боку, виглядає як абсолютне занурення в безодню галуту, а з іншого — є справжнім початком Визволення.📅 Духовний зв’язок календаряЦим пояснюється і дивовижне календарне явище: день 3 Тамуза завжди припадає на той самий день тижня, що й 9 Ава (Тіша бе-Ав), 17 Тамуза та свято Песах.Те, що дні жалоби (9 Ава і 17 Тамуза) збігаються за днем тижня зі святом Песах — святом Свободи, — вказує на їхню внутрішню сутність: духовно вони є початком майбутнього Визволення, попри зовнішній смуток і піст.День 3 Тамуза виступає сполучною ланкою. Маючи силу поєднувати внутрішнє (духовне) із зовнішнім (матеріальним), він пов’язує визвольний потенціал свята Песах із постом 17 Тамуза, відкриваючи, що у своїй справжній глибині цей піст також є днем майбутнього Визволення.📖 Любавицький календар

📍Печера пророка Еліягу на горі Кармель — місце, де пророк Еліягу переховувався від царя Ахава.Пророк Еліягу — одна з найвизначніших постатей в історії юдаїзму. Його ім'я означає «Мій Б-г — Господь» (івр. Еліягу). 📌Пророк, який боровся з ідолопоклонствомЕліягу жив у IX столітті до н. е. за часів царя Ахав та його дружини Єзавель. Це був період, коли в Ізраїлі широко поширилося поклоніння Ваалу.Еліягу безстрашно закликав народ повернутися до служіння Єдиному Богу, незважаючи на переслідування та смертельну небезпеку. 📌Гора КармельНайвідоміша подія його життя відбулася на Гора Кармель.Там Еліягу запропонував випробування: жерці Ваала та він сам мали принести жертву, але не запалювати її. Бог, Який відповість вогнем з неба, і є Істинним Богом.Жерці Ваала марно молилися цілий день. Коли ж помолився Еліягу, з неба зійшов вогонь і поглинув жертву. Народ вигукнув:«Господь — Він Б-г! Господь — Він Б-г!» 📌Печера на КармелЗа єврейською традицією, на Кармелі існує печера, пов'язана з Еліягу. Вважається, що він перебував там у період переслідувань. Протягом століть це місце стало одним із найшанованіших місць молитви, куди приходять євреї з усього світу. 📌ВознесінняНа відміну від більшості пророків, Еліягу не помер звичайною смертю.Згідно з Танах, він був узятий на Небо у вогняній колісниці, запряженій вогняними кіньми.Саме тому юдейська традиція вважає його живим духовно. 📌Особливе місце в юдаїзміЕліягу займає виняткове місце в єврейській традиції.На кожному обрізанні (бріт-мілі) ставлять «крісло пророка Еліягу», оскільки він вважається свідком цього союзу між Богом та єврейським народом.Під час святкування Песах на столі залишають келих пророка Еліягу та відкривають двері дому, символічно очікуючи його приходу.Після завершення Шабату в багатьох громадах співають пісню «Еліягу га-Наві», висловлюючи надію на його швидке повернення.Передвісник МашіахаЗгідно зі словами пророка Малахі, перед приходом Машіаха Всевишній пошле Еліягу:«Ось Я посилаю до вас пророка Еліягу перед настанням великого й грізного дня Господнього.»Тому в юдаїзмі Еліягу вважається тим, хто сповістить про початок епохи остаточного Визволення та примирить серця людей.Саме тому ім'я пророка Еліягу в єврейській традиції асоціюється з вірою, надією та майбутнім визволенням народу Ізраїлю.

Археологи вважають, що поселення на місці Єрихона існували ще близько 10–11 тисяч років тому. Завдяки родючій долині та численним джерелам місто процвітало ще в глибоку давнину. 📌Вхід єврейського народу до Землі ІзраїлюНайвідоміша подія, пов'язана з Єрихоном, описана в Книга Єгошуа.Після сорока років мандрів пустелею народ Ізраїлю під проводом Єгошуа бен Нун увійшов до Землі Ізраїлю. Першим великим містом на їхньому шляху став Єрихон.За наказом Всевишнього ізраїльтяни шість днів обходили місто один раз на день, а сьомого дня — сім разів. Після сурмлення шофарів і вигуку народу міські стіни впали, і місто було взяте.У єврейській традиції ця подія є символом того, що перемога приходить не лише силою зброї, а й вірою та виконанням волі Всевишнього. 📌Джерело пророка ЕлішіПісля часів Пророк Еліша Єрихон знову згадується в Танаху.Місцеві жителі поскаржилися пророку, що вода в місті непридатна для пиття. Еліша взяв нову посудину із сіллю, кинув її в джерело та проголосив, що Всевишній зцілив ці води. Відтоді, за біблійною розповіддю, вода стала доброю. Це джерело й сьогодні відоме як Джерело Еліші. 📌Місто пальмУ Танаху Єрихон часто називають «містом пальм» завдяки великій кількості фінікових пальм і родючості місцевості.Його оаза в долині Йорданська долина здавна була важливим місцем для життя, землеробства та торгівлі. 📌За часів Другого ХрамуУ період Другого Храму Єрихон був заможним містом. Тут мав зимову резиденцію Ірод Великий, який збудував палаци, сади та акведуки.Також поблизу археологи знайшли залишки давніх синагог із мозаїками, що свідчить про активне єврейське життя в цьому регіоні. 📌Значення для юдаїзмуДля єврейської традиції Єрихон є символом:📎першого кроку народу Ізраїлю в Обіцяну землю;📎сили віри та довіри до Всевишнього;📎Б-жої допомоги, яка здатна подолати навіть найміцніші перешкоди;📎оновлення та зцілення, про яке нагадує історія джерела пророка Еліші.Єрихон і сьогодні залишається одним із найвизначніших біблійних міст, де археологія, історія та події Танаху тісно переплітаються між собою.

Герої не вмирають: історія Дмитра Фіалки — дитячого тренера «Маккабі Беер-Шева», який загинув, захищаючи УкраїнуВін народився у Львові, став громадянином Ізраїлю, служив у ЦАХАЛ, виховував юних футболістів у «Маккабі Беер-Шева», а коли Україна опинилася під загрозою — повернувся, щоб стати на її захист.Добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», допомагав готувати новобранців, а згодом підписав контракт зі Збройними силами України та став командиром взводу Інтернаціонального легіону територіальної оборони.Він загинув під Бахмутом, залишившись вірним двом країнам, які стали для нього рідними. Його історія — не лише про мужність, а й про відповідальність, вибір і честь.📍 Львів. Початок шляхуДмитро Богданович Фіалка народився 21 червня 1983 року у Львові.Саме тут минули його дитинство, перші футбольні тренування, з'явилися друзі та сформувався характер. Він виріс у родині, де цінували працю, відповідальність і порядність. Знайомі згадували, що ще змалку Дмитро був спокійним, зібраним і ніколи не метушився — спочатку думав, а потім діяв.Коли йому було близько п'ятнадцяти років, сім'я репатріювалася до Ізраїлю. Нова країна, нова мова й нове життя стали непростим випробуванням, яке лише загартувало його.📍 Ізраїль. Служба, що сформувала характерВ Ізраїлі Дмитро закінчив школу, отримав громадянство та пройшов трирічну службу в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ).Він служив у бригаді «Нахаль» і брав участь у бойових діях проти «Хезболли» під час Другої ліванської війни.Саме там він навчився дисципліни, витримці, відповідальності та довірі до побратимів.Пізніше друзям він говорив:«Армія зробила з мене людину. Я не шкодую жодного дня».Після завершення служби Дмитро повернувся до справи, яку любив найбільше, — футболу.📍 Тренер у «Маккабі Беер-Шева»З 2008 по 2013 рік Дмитро працював тренером юнацьких команд клубу «Маккабі Беер-Шева».В офіційній базі Ізраїльської футбольної асоціації він значився як דימה פיאלקה (Dima Fialka).Він навчав дітей не лише футбольної майстерності, а й поваги, дисципліни та відповідальності.Одним із його вихованців став Ор Дадія, який згодом виступав за «Хапоель Беер-Шева». Він згадував:«Діма був моїм першим тренером. Він умів пояснити без крику. Після того, як він поїхав в Україну, ми все одно листувалися. Він цікавився, як я граю. Я ніколи цього не забуду».Для Дмитра футбол був значно більшим, ніж професія. Це був спосіб виховувати людей власним прикладом.📍 Повернення до УкраїниУ 2015 році Дмитро повернувся до Львова, щоб доглядати за хворою бабусею.Він продовжив працювати дитячим тренером — спочатку в клубі «Динамо Львів», а потім у ДЮСШ ФК «Львів».Колеги згадували, що він завжди приходив на роботу першим і залишався останнім.На тренуваннях часто повторював:«Якщо хочеш, щоб тебе слухали — будь прикладом».Він жив скромно, любив свою сім'ю, дітей і футбол.Про нього згодом написали ізраїльські журналісти:«Він жив між двома прапорами, але не зрадив жодного».📍 Війна. Доброволець і командир24 лютого 2022 року Дмитро не став чекати повістки.Він добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», де займався підготовкою новобранців.Згодом уклав контракт із Збройними силами України та очолив взвод Інтернаціонального легіону територіальної оборони — підрозділу, в якому служили українці та добровольці з різних країн світу.Його позивний був — «Шип».Саме у Львові він зустрів свою майбутню дружину Єву. Вони створили сім'ю, у них народилися донька і син.Про війну Дмитро говорив мало.Одного разу він написав друзям:«Тут немає чужих. Усі — свої, якщо поруч».Побратими згадували, що він завжди залишався спокійним, не втрачав самовладання і ніколи не залишав своїх людей.💔 Загибель під Бахмутом1 вересня 2022 року Дмитро Фіалка загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.За офіційними повідомленнями українських та ізраїльських ЗМІ, він отримав смертельне вогнепальне поранення голови.Його тіло залишилося на території, окупованій російськими військами.Протягом шести тижнів рідні та волонтери боролися за його повернення.11 жовтня 2022 року останки Дмитра були повернуті до України в межах обміну тілами загиблих.Про це повідомили провідні українські та ізраїльські видання.📍 Дві країни — один більУ Беер-Шеві, де жили мати та молодший брат Дмитра, рідні розпочали збір коштів, щоб перевезти його тіло до Ізраїлю.Проте дружина Єва прийняла інше рішення.Вона сказала, що Дмитро має спочивати в Україні — на землі, яку захищав до останнього подиху.У цій історії не було суперечки.Був лише біль, який розділили між собою дві країни.💔 Остання дорога21 жовтня 2022 року Дмитра Фіалку поховали на єврейській ділянці Янівського кладовища у Львові.Попрощатися з ним прийшли рідні, побратими, представники єврейської громади, ізраїльські дипломати, волонтери та його колишні вихованці.Поруч майоріли два прапори — український та ізраїльський.Не як символ розділення, а як свідчення того, що одна людина може щиро любити дві Батьківщини й залишатися вірною обом.Він не прагнув слави чи героїчного звання.Він просто зробив те, що вважав своїм обов'язком.💙💛 Пам'ятьПісля загибелі ім'я Дмитра Фіалки було внесене до меморіальних списків Інтернаціонального легіону ЗСУ.В Україні та Ізраїлі про нього написали десятки видань — від спортивних порталів до найбільших інформаційних медіа.Федерація футболу Ізраїлю підтвердила, що він був тренером «Маккабі Беер-Шева».Колишні вихованці, футболісти й тренери публікували його фотографії з простими словами:«Dima Fialka — forever coach».У Львові його пам'ятають не лише як воїна.Передусім — як Учителя, який умів виховувати не страхом, а повагою. Як людину, що власним життям довела: справжнє лідерство починається з особистого прикладу.

📰 15 січня 2026 року The Jerusalem Post опублікував репортаж журналіста Майкла Старра про єврейських військовослужбовців, які продовжують воювати в лавах Збройних сил України, тоді як увага світових медіа дедалі частіше перемикається на інші конфлікти.Головна думка матеріалу проста: війна не зникла лише тому, що перестала бути головною темою новин. Для українських військових вона триває щодня. Серед тих, хто вже четвертий рік захищає Україну, — багато євреїв. 🎖️ Командир дрон-розвідки: «Воювати за свою країну»Один із героїв репортажу — Моше Бізсемов, командир групи розвідувальних дронів із Миколаєва. Він служить в українській армії з 2018 року. Його контракт мав завершитися у квітні 2022-го, але після початку повномасштабного вторгнення він вирішив залишитися.Під час боїв багато його побратимів потрапили в полон у Маріуполі, а частина з них досі не повернулася додому.На запитання, чому він продовжив службу, Бізсемов відповідає коротко:«Воювати за свою країну».Попри поранення і право на почесне звільнення, він повернувся до підрозділу дрон-розвідки. 🚑 Водій БМП, який зупинивсяДругий герой — Андре Чернецький, водій бойової машини піхоти, який двічі воював під Бахмутом.Повертаючись із бойового завдання, він побачив українського військового, затиснутого під уламками будівлі. За правилами бронемашина не мала права зупинятися, але Чернецький наказав зупинитися.Він витягнув пораненого з-під завалу, ризикуючи життям усього екіпажу.Говорячи про свою єврейську ідентичність, Чернецький каже:«Якщо ти представляєш свій народ — ти маєш тримати планку ще вище».Він тричі був поранений, але продовжує воювати, щоб ніхто не зміг сказати, що євреї не захищали Україну. ⚖️ Не всі пішли на фронтАвтор не ідеалізує ситуацію. У репортажі прямо зазначено: серед єврейських громадян України, як і серед інших, були ті, хто уникав мобілізації.Водночас представники єврейських громад наголошують, що євреїв у ЗСУ значно більше, ніж може здаватися, просто багато хто не бере активної участі в громадському житті. 🕯️ Ціна війниУ матеріалі згадуються історії загиблих єврейських військових.Серед них — Цві-Гірш (Гриша) Звергазда, який мріяв відкрити кошерний ресторан в Одесі, учитель школи Хабаду Андрій Коровський, що після поранення повернувся на фронт і помер від серцевого нападу, а також український актор і телеведучий Максим Неліпа, який загинув у бою.За оцінками представників єврейських громад, із 2022 року у війні загинули від 100 до 200 єврейських захисників України. 🤝 Підтримка громадЄврейські громади допомагають організовувати поховання відповідно до єврейської традиції, підтримують родини загиблих та читають кадиш.Окремо у репортажі розповідається про військових капеланів, які спілкуються з військовими, підтримують їх духовно та психологічно,  допомагають тим, хто переживає найважчі моменти війни. 📖 Чому цей репортаж важливийДля багатьох за межами України війна поступово перестає бути головною темою новин.Для тих, хто сьогодні тримає оборону, вона триває щодня.Історія єврейських військових ЗСУ — це історія про відповідальність, пам'ять і вибір. Про людей, життя яких поєднало Україну та Ізраїль.Такі репортажі важливі не лише як журналістські матеріали. Вони зберігають імена, факти й голоси людей, які сьогодні пишуть історію України. 🔗 Оригінал репортажу The Jerusalem Post від 15 січня 2026 року — за посиланням нижче.https://www.jpost.com/international/internationalrussia-ukraine-war/article-883460

Багато хто, відвідуючи єврейське кладовище, звертає увагу на невеликі камінці, залишені на надгробках. Для тих, хто не знайомий з єврейською традицією, це може здатися незвичним. Насправді ж цей давній звичай має глибокий зміст.🕯️ Знак пам'ятіНайпоширеніше пояснення просте й водночас дуже зворушливе: камінець означає: «Я був тут. Я пам'ятаю тебе». Це тихий знак того, що пам'ять про людину продовжує жити.⛰️ Символ вічностіНа відміну від квітів, які швидко в'януть, камінь залишається на довгі роки. Саме тому він став символом незгасної пам'яті та духовного зв'язку між поколіннями.📜 Давній звичайУ давнину єврейські поховання нерідко позначалися кам'яними насипами. Кожен, хто приходив до могили, додавав ще один камінь, допомагаючи зберегти місце поховання. Згодом ця практична дія перетворилася на символічний жест пам'яті та пошани.🌸 Чому не квіти?В юдейській традиції живі квіти не є звичним способом вшанування померлих. Вони прекрасні, але недовговічні. Камінь же нагадує про те, що пам'ять і добрі справи людини залишаються назавжди.Саме тому на єврейських могилах можна побачити не букети, а невеликі камінці. Кожен із них ніби промовляє без слів:«Тебе пам'ятають». 🕊️