Слово «заповідь» (міцва) походить від кореня, що означає «зв’язок» та «єднання» (цавта ве-хібур). Людина, яка виконує заповідь, з’єднується із Самою Сутністю Всевишнього, благословенний Він, Який і дає це повеління.Саме в цьому полягає зміст вислову «Нагорода за заповідь — сама заповідь» (схар міцва — міцва): адже єднання людини із Самою Сутністю Нескінченного Світла (Ор Ейн Соф), Який дає заповідь, і є її нагородою.Це можна зрозуміти на прикладі з матеріального світу.Зовсім проста людина відчуває внутрішній трепет і повне зречення власного «я» (бітуль) перед мудрістю та величчю мудреця — настільки, що відчуває себе цілковитим ніщо.Так само й у сприйнятті мудреця проста людина взагалі не належить до кола рівних йому за розумом. І річ не в тому, що мудрець зневажає чи відштовхує її — не дай Б-г, адже це погана риса! Просто в його очах між ними немає жодної співмірності.Але коли мудрець доручає цій простій людині щось зробити для нього, завдяки цьому повелінню її цінність і значущість немов народжуються заново:🔹 Для неї самої: вона починає відчувати себе людиною, здатною виконати повеління мудреця, адже сам мудрець доручив їй це зробити.🔹 В очах мудреця: вона стає тим, до кого він звертається і кому дає доручення.Ба більше, саме це прохання й повеління єднають піднесеного мудреця з найпростішою людиною.І аналогія тут очевидна.Звідси також зрозуміло, що в цьому контексті немає жодної різниці, у чому саме полягає повеління: чи то велика й піднесена справа, чи щось маленьке та просте…джерело: 📖 Любавицький календар

Сьогодні 9 мар-хешвана 5787 рокКоли моєму батькові, [Ребе Рашабу], було чотири чи п’ять років, він зайшов до свого дідуся, Цемах Цедека, у святу суботу тижневої глави «Ваєра» й заплакав. Він запитав: «Чому Всевишній відкрився нашому праотцеві Аврааму, а нам не відкривається?»Цемах Цедек відповів йому: «Коли праведний єврей у віці дев’яноста дев’яти років вирішує, що повинен зробити собі обрізання, — він гідний того, щоб Всевишній відкрився йому». джерело: 📖 Любавицький календар

Нігуну «Лехатхіла арібер» — переможний нігун Ребе Маараша!🎵 Про що цей нігун?Знаменитий нігун «Лехатхіла арібер» (в оригіналі — «Деем Ребе Могараш нігун», тобто «Нігун Ребе Маараша») — це не просто красива хасидська мелодія. Це справжній гімн перемоги, прориву й подолання будь-яких труднощів.Автором цього нігуна є четвертий Любавицький Ребе — Ребе Маараш (рабі Шмуель). Ця мелодія була дуже дорога його серцю. Її співали в найрадісніші та найважливіші моменти: у шабат, на свята, в особливі пам’ятні хасидські дати, а також на фарбренгенах у Сьомого Ребе.Сам вислів «Лехатхіла арібер» перекладається як «Від самого початку — напролом!» або «Одразу перестрибуй!». Це головне життєве гасло Ребе Маараша. Він говорив, що, зіткнувшись із перешкодою, людина зазвичай намагається пройти попід нею або домовитися. Але хасидський підхід інший: потрібно одразу піднятися над проблемою й перестрибнути через неї! І ця ідея повною мірою втілена в самій музиці.🎼 З яких частин складається нігун?Нігун складається з трьох основних частин, які в хасидській традиції називають «бавот»:🚀 1. Перша частина — злет угоруЗазвичай у хасидських мелодіях музика розвивається поступово — від тихих і низьких нот до високих. Але в цьому нігуні все інакше. З перших секунд мелодія буквально злітає на саму вершину. Це і є музичне втілення принципу «Лехатхіла арібер» — не зволікати, не сумніватися, а відразу здійснювати потужний стрибок угору, долаючи будь-які перешкоди й сумніви.🧱 2. Друга частина — «Один, два, три, чотири»Ця частина дістала таку назву через чотири чіткі, однакові низькі ноти, що повторюються. Мовою музики цей розмірений ритм символізує межі нашого матеріального світу, порядок світобудови та повсякденні рамки. Це та сама «земля», та низина, від якої ми відштовхуємося, щоб злетіти.♾️ 3. Третя частина — «Ейн Соф» (Нескінченність)Це найвища й найемоційніша точка нігуна. Високі ноти повторюються знову й знову, створюючи відчуття, що мелодія може тривати нескінченно. Ця частина передає стан, що виходить за всі рамки й обмеження нашого світу.Цікаво, що Сьомий Любавицький Ребе надав цій частині особливого звучання. На фарбренгенах Ребе часто показував рухами голови, що потрібно повторювати цей фрагмент знову й знову. Іноді хасиди повторювали його по 10 або навіть 20 разів поспіль, поринаючи у стан справжнього духовного піднесення.📜 Цікаві факти та історія: звідки Ребе знав цей нігун?Сьомий Ребе навчився цього нігуна від свого дідуся, рабина Меїра Шломо Яновського. Рав Меїр Шломо мав чудовий музичний слух і в молодості був серед тих хасидів, які навчалися та перебували поруч із самим Ребе Маарашем.🎤 Особливе виконання РебеЯкщо послухати аудіозаписи, на яких Ребе сам співає цей нігун, можна помітити цікаву деталь. Ребе виконував його дещо інакше, ніж записано в офіційній збірці «Сефер а-Нігунім». У його виконанні були невеликі, але незмінні відмінності, особливо в першій частині нігуна.📖 Зв’язок зі старовинною книгоюРозповідають цікаву історію про те, як з’явився цей нігун. Наприкінці старовинної книги «Хон Ашир» були записані ноти давньої пісні. Коли Ребе Маараш прочитав ці ноти, вони пробудили в ньому глибоке натхнення, і тієї ж миті він наспівав той самий нігун, який ми знаємо сьогодні.✨ ПідсумокНігун «Лехатхіла арібер» — це потужний заряд енергії, радості та впевненості в тому, що завдяки вірі й радості можна подолати будь-які труднощі!Який момент з історії цього нігуна вам сподобався найбільше? 

10 хешвана 2197 року (1564 рік до н. е.) — день народження Гада бен Яакова.10 хешвана 2322 року (1439 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Гада бен Яакова.Гад був сьомим сином нашого праотця Яакова й первістком однієї з його дружин — Зілпи (служниці Леї). Він народився в Арам-Наґараїмі (територія сучасного Іраку), де його батько служив у свого тестя (діда Гада) — Лавана, і відійшов із цього світу через 125 років, перебуваючи в Єгипті.Коли на шляху до Ерец-Ісраель євреї зайняли Зайордання, коліна Гада й Реувена, а також половина коліна Менашше звернулися до Моше з проханням віддати їм у наділ пасовища Гілада, де вони могли б кочувати зі своїми численними овечими отарами. Моше погодився за умови, що всі чоловіки, здатні воювати, залишивши жінок і дітей у щойно отриманих наділах, перейдуть Йордан і разом з іншими колінами візьмуть участь у завоюванні Ерец-Кнаана (Ханаану, майбутньої Ерец-Ісраель). Отриманий Гадом наділ охоплював південний Гілад, західну частину північного Гілада та майже всю Йорданську долину до озера Кінерет.Із коліна Гада походив суддя Іфтах. Після розпаду єдиного єврейського царства коліно Гада входило до складу Ізраїльського (Північного) царства.джерело: chabad.odessa

🔖11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) нашої праматері Рахелі.Рахель народилася в місцевості Арам (територія сучасного Іраку) приблизно 1585 року до н. е. Її батьком був Лаван, брат Ривки — дружини нашого праотця Іцхака. Живучи в домі Лавана, Яаков покохав Рахель і попросив її руки, а оскільки не мав грошей на викуп нареченої, відпрацював на Лавана сім років. На жаль, майбутній тесть обдурив його, і вранці після весілля Яаков виявив, що його дружиною стала не Рахель, а її сестра Лея. Яаков відпрацював ще сім років — уже за Рахель, — і таким чином виявився одруженим одразу з двома сестрами.Протягом багатьох років Рахель була безплідною, тоді як її сестра-суперниця народила шістьох хлопчиків і одну дівчинку. Однак 1562 року до н. е. Рахель усе ж народила свого первістка Йосефа, а через дев'ять років, коли вся родина Яакова поверталася до його батька Іцхака в Хеврон, народила другого сина — Біньяміна.На жаль, під час пологів Рахель померла, і Яаков поховав її біля дороги, неподалік міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Її могила й досі є одним із тих місць, куди євреї приходять просити у Всевишнього заступництва.Найбільше людей приходить до могили Рахелі на рош-ходеш (новомісяччя — день, який у єврейській традиції присвячений жінкам), упродовж усього місяця нісан і в день йорцайту нашої праматері.🔖11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — день народження Біньяміна бен Яакова.🔖11 хешвана 2318 року (1443 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Біньяміна бен Яакова.Гад був дванадцятим сином нашого праотця Яакова й другою дитиною однієї з його дружин — Рахелі. Біньямін народився в Ерец-Ісраель (єдиний із дітей Яакова) і відійшов із цього світу рівно через 111 років. На жаль, мати Біньяміна померла під час пологів і була похована біля міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Перед смертю вона назвала сина «Бен-Оні» («син скорботи»), але Яаков перейменував його на Біньяміна (за однією з думок, це означає «син моєї сили», тобто син правої руки, яка уособлює силу; за іншою думкою, це ім'я він отримав тому, що народився в Ерец-Ісраель, яка розташована на південь, якщо йти з Арам-Наґараїма. Біньямін — Бен-Ямін, син півдня (у давнину євреї позначали схід як «прямо», а південь — як «праворуч», тобто «ямін»).Територія коліна Біньяміна простягалася від гірської області, заселеної коліном Ефраїма, до гірської області коліна Єгуди. На території коліна Біньяміна розташовувався Єрусалим, хоча він перебував в особистому царському володінні.Коліно Біньяміна вважалося наймолодшим серед колін, а його територія була найменшою, проте це коліно відігравало важливу роль в єврейській історії. Одним із перших суддів був Еґуд, син Гери з коліна Біньяміна, а перший цар Ізраїлю Шауль також належав до цього коліна. Війна коліна Біньяміна з усіма іншими колінами ледь не поставила його на межу знищення, однак усе завершилося благополучно.Одними з останніх згаданих нащадків коліна Біньяміна були герої пуримської історії Мордехай і його племінниця Естер.🔖11 хешвана 5588 року (31 жовтня 1797 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Нахума бен Цві Тверського з Чернобиля.Прізвище цієї знаменитої династії походить не від назви російського міста Твер, а є нагадуванням про предків, які походили з Тверії — одного зі святих міст Ерец-Ісраель.Родоначальником став Менахем-Нахум бен Цві, який навчався в єшивах Литви, а згодом став учнем рабі Баал-Шем-Това, а після його відходу з цього світу — одним із найвідоміших учнів його наступника, рабі Дов-Бера з Межиріча (межиріцького магіда).Рабі Менахема-Нахума призначили на посаду магіда (проповідника) в містечку Чернобиль, де він і прожив решту свого життя, ставши родоначальником чернобильського хасидизму.🔖11 хешвана 5669 року (5 листопада 1908 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Аарона (Разо), старшого сина четвертого Любавицького ребе.Рабі Разо, наділений багатьма чеснотами й чудовими якостями, був гідним сином свого батька, але після його відходу з цього світу відмовився очолити рух і зайнявся торгівлею, хоча й надалі присвячував багато часу й сил громаді та її потребам.Рабі Разо відійшов із цього світу на 51-му році життя й був похований у місті вітебську. джерело: chabad.odessa

Із праць Любавицького Ребе; стислий адаптований викладКоли Всевишній повідомив Аврааму, що в нього народиться син Іцхак, Авраам відповів: «О, якби тільки Ішмаель жив перед Тобою!» Тобто Аврааму було б достатньо, якби принаймні Ішмаель «жив перед Б-гом» — був богобоязним. Проте Всевишній відповів, що саме «в Іцхаку назветься твоє потомство».📜 У Мідраші сказано, що Агар, мати Ішмаеля, була праведницею. Як дочка єгипетського фараона, вона залишила царський палац, обравши натомість життя служниці в домі Авраама. Її вчинки були настільки бездоганними, що їх порівнювали з храмовим воскурінням пахощів — кторет, за що її й назвали Ктурою.Зрозуміло, що й сина вона виховувала в такому самому дусі. Тому Авраам був готовий задовольнитися Ішмаелем, покладаючи на нього великі надії. Чому ж Всевишній не погодився на це? Чому мав народитися саме Іцхак?🔎 Два шляхи — два види зв’язкуМіж Іцхаком та Ішмаелем є дві суттєві відмінності.Народження сина Агар було цілком звичайним і природним. Натомість Іцхак народився за настільки дивовижних обставин, що навіть Аврааму було важко повірити, що це станеться.Завіт обрізання між Ішмаелем і Б-гом було укладено, коли хлопцеві виповнилося тринадцять років — у віці, коли він уже міг усвідомлювати значення того, що відбувалося. А Іцхаку зробили обрізання на восьмий день життя, коли він іще нічого не міг розуміти.🌿 Ішмаель символізує природу, природний порядок речей. Навіть його безпосередній зв’язок із Б-гом виник у межах, доступних людському розуму. По суті, такий зв’язок залежить від міри знань і розуміння людини. Звісно, це теж добре, проте сутність єврея полягає в іншому.✨ Зв’язок, що виходить за межі розумуЄврейський народ за своєю сутністю виходить за межі природного порядку. Це мало виявитися й у тому, що народ Ізраїлю походитиме від того, чиє народження стане дивом, надприродною подією.Зв’язок єврея з Б-гом також виходить за межі розуму. Тому прабатько єврейського народу мав укласти завіт із Б-гом іще до того, як зможе щось розуміти й аналізувати.Всевишній не захотів обмежитися тим зв’язком, який існував між Ним та Ішмаелем, — зовнішнім зв’язком, що сформувався завдяки вихованню й атмосфері, у якій зростала дитина.Адже що буде, якщо такого виховання не буде, а власна свідомість людини зовсім не спонукатиме її прагнути до Б-га?Саме тому Всевишній захотів, щоб народився Іцхак — символ зв’язку, який перевищує розум і закладений у самій сутності людини.💙 Єврей пов’язаний із Б-гом незалежно від свого виховання, освіти чи ідеології. Він пов’язаний із Творцем уже через сам факт того, що він єврей. І навіть не отримавши єврейського виховання, у глибині душі він вірить у Всевишнього та пов’язаний із Ним, як син із батьком!🌱 Що це означає для виховання?У цьому закладений глибокий зміст, що лежить в основі єврейського виховання. Неможливо сформувати в дитини єврейську свідомість, спираючись лише на доводи розуму й розраховуючи, що вона обере єврейський шлях виключно завдяки власному розумінню.Така свідомість обмежена, залежить від багатьох обставин, їй бракує стійкості та сталості.Єврейську свідомість слід плекати як щось незалежне від міри розуміння й осягнення — як фундаментальну основу, що корениться в самій сутності людини та стоїть вище за будь-які запитання й сумніви.🕊️ Саме таку спадщину Іцхак залишив кожному з нас.джерело: chabad.org

У книзі пророка Захарії є уривок, що описує зустріч людини з групою ангелів. У ньому людину названо «мандрівником серед нерухомих».«Мандрівник» — мабуть, найвлучніша характеристика нашого невгамовного людського роду. Інші створіння теж переміщуються з місця на місце, але лише людські мандри спричинені бажанням опинитися десь не там, де ми перебуваємо зараз. На відміну від мишей, дубів та ангелів, які задовольняються тим, ким вони є і де перебувають, люди постійно в дорозі, весь час намагаючись кудись дістатися — бажано туди, де до них іще ніхто не бував.Проблема в тому, що місць, до яких можна прагнути, майже не залишилося.🌍 «Вирушай на Захід, юначе!» — таким було гасло сто років тому. І молоді люди їхали на захід, доки він не закінчився. Потім одна людина дісталася Північного полюса, інша — Південного. Ще хтось першим підкорив вершину Евересту, хоча питання, хто саме це був, досі викликає суперечки. А ще одна людина зробила «величезний крок», залишивши слід своєї ноги на Місяці.Що ж залишилося? Подорож до іншої галактики? Експедиція в майбутнє? Навіть якщо ці напрямки стануть досяжними, чи задовольнять вони невгамовний дух Мандрівника?💰 Скарб, який чекає вдомаУсі чули історію про бідного селянина, якому наснилося, що під одним із мостів у Кракові закопано скарб. Він приїхав до великого міста й знайшов міст зі свого сну.Охоронець, який збирав плату за проїзд мостом, помітив підозрілого чоловіка, що крутився неподалік із лопатою. Він схопив бідолаху за комір, і той зізнався у своїх намірах.«Сни! — вигукнув охоронець. — Лише минулої ночі мені наснилося, що в будинку мандрівного торговця Хаїма Янкеля із села Уссельдорф, у стіні за піччю, заховано скриню із золотими монетами. То що, мені тепер їхати до Уссельдорфа й ламати стіну в того бідолахи?!»Почувши це, Хаїм Янкель поквапився додому, розібрав стіну за піччю й відтоді жив заможно та щасливо. 🔎 Коли всі подорожі завершено й усі пригоди залишилися позаду, є ще один, останній рубіж, якого мало хто дістався і який іще менше людей підкорили, — ми самі.Ми перетинаємо планету вздовж і впоперек, складаємо карти космосу й досліджуємо будову атома, шукаючи бодай натяк, бодай знак, який пояснив би, навіщо все це. Але чи багато хто з нас зазирнув у глибини власної душі?✨ «Лех-Леха» — «Іди до самого себе!»«Лех-Леха!» — початкові слова Б-жественного заклику до Авраама, який, по суті, започаткував історію єврейського народу, — буквально означають: «Іди до самого себе!»«Іди до себе, — звелів Б-г першому єврею, — із землі твоєї, і з батьківщини твоєї, і з дому батька твого до землі, яку Я вкажу тобі».Коли пролунав заклик Згори, Авраам уже міг озирнутися на життя, сповнене небувалих відкриттів і досягнень. Він відкрив істину про єдиного Б-га, осоромив наймогутнішого правителя свого часу, кинув виклик смерті у вогні, відстоюючи свої переконання, і привів тисячі людей до віри в єдиного Творця.Усього цього він досяг самотужки — без учителя, наставника чи небесного голосу, який указував би йому шлях. Його вів лише власний могутній розум у палкому пошуку істини.І ось у сімдесят п’ять років Авраам почув Б-жественне повеління: «Іди до себе!» Тепер, коли ти завершив свої пошуки й досягнув поставлених цілей, звернися всередину себе та вирушай у подорож до власної сутності.🕊️ Чому в цій подорожі нам потрібен Провідник?Парадоксально, але що особистішою є подорож, то більше ми потребуємо допомоги й проводу.Добре розвинене відчуття простору допомагає знайти шлях серед найзаплутаніших доріг. Уміння спілкуватися дає змогу виплутатися з найскладніших офісних інтриг. Накопичені знання та здатність навчатися допомагають опановувати нові галузі.Проте коли ми шукаємо дорогу до власної сутності, набуті протягом життя знання й навички раптом виявляються безсилими. Ми опиняємося в темряві, де залишається лише звернутися до Всевишнього:🙏 «Б-же, хто я? Дай мені ключ. Скажи, навіщо Ти створив мене».Цей парадокс прихований у першій згаданій у Торі настанові, яку отримав перший єврей.Коли Авраам чує повеління «йти до себе», він — розумна людина, яка, по суті, сама себе сформувала, — має відкласти вбік свої природні таланти — «землю твою»; особистість, сформовану сімдесятьма п’ятьма роками взаємодії з оточенням, — «батьківщину твою»; і мудрість, набуту й упорядковану завдяки його феноменальному розуму, — «дім батька твого».Він має «наосліп» піти за Б-гом — «до землі, яку Я вкажу тобі».🌱 Шлях до справжнього себеУ зовнішніх мандрах наші знання, таланти й особисті якості є інструментами, за допомогою яких ми досліджуємо навколишній світ.Але коли ми шукаємо своє справжнє «я», ці самі інструменти — які також є частиною нашого зовнішнього, набутого «я» — приховують не менше, ніж відкривають, і можуть спотворювати навіть те, на що проливають світло.Звісно, ми користуємося ними у своїх пошуках — інших у нас немає. Проте якщо наша подорож веде до справжньої сутності власної особистості, а не лише до її ілюзії, то спрямовувати нас має Той, Хто створив нас за Своїм образом і закарбував задум наших душ у Своїй Торі. 📖 джерело: Chabad.org

Трактат «Того самого дня»Рабі Шнеур Залман із Ляд — Алтер РебеМаамар — хасидський виклад Алтер Ребе, який заведено виголошувати під час святкової трапези на честь обрізання.🔎 Чому Авраам чекав?У Торі, в розповіді про обрізання Авраама, сказано: «Того самого дня був обрізаний Авраам» [1].У святих книгах [2] порушується запитання: якщо Авраам дотримувався всієї Тори ще до її дарування — включно навіть з ерувом тавшилін [3, 4], — чому він не зробив собі обрізання раніше?Щоб зрозуміти це, слід з’ясувати, у чому полягає сутність обрізання.📜 Таємниця, прихована в літерахПро Тору сказано [5]: «Не на небесах вона, щоб казати: хто підніметься для нас на небеса?»Перші літери слів «хто підніметься для нас на небеса» — «мі яале лану гашамаїма» — утворюють слово «обрізання» — «міла», а останні — невимовне Ім’я Всевишнього: Йуд-Кей-Вав-Кей [6, 7].💙 Два рівні «обрізання серця»Ще раніше обрізання згадується у двох віршах. Спочатку сказано [8]: «І обріжте крайню плоть сердець ваших», а згодом [9]: «І обріже Всевишній, Б-г твій, серце твоє».Ці два вірші говорять про два види обрізання.Перший виражає пробудження знизу: ми самі маємо «обрізати крайню плоть свого серця», тобто здійснити тшуву [10]. Про це говорить вірш [11]: «І повернися до Всевишнього, Б-га твого» — через дотримання Тори та виконання заповідей.Як сказали наші вчителі, благословенної пам’яті [12]: «Якщо євреї здійснюють тшуву — приходить визволення; якщо не здійснюють — не приходить» [13].А про те, що станеться після зібрання вигнанців, написано [14]: «І приведе тебе до країни… і облагодіє тебе». Це обрізання, яке виражає пробудження Згори [15]: «І обріже Всевишній серце твоє» [16].Отже, перший рівень обрізання, що виражає внутрішнє прагнення до духовного піднесення, — це пробудження знизу. А пробудження Згори — це розкриття рівня «І обріже Всевишній серце твоє».Саме про другий рівень обрізання, якого буде досягнуто після зібрання вигнанців і дотримання ними всієї Тори та всіх заповідей, сказано: «Хто підніметься для нас на небеса?» Перші літери слів цього вірша утворюють слово «міла» — «обрізання».🌌 Рівень, вищий за межі ТворінняЦей рівень обрізання вищий за рівень Тори, адже про Тору сказано: «Не на небесах вона», — тому що Тора спускається до найнижчого рівня Творіння.Як розповідається в Талмуді [17], рабі Єгошуа сказав: «Ми не керуємося у своїх рішеннях тим, що промовляє небесний голос, адже Тора — не на небесах». Отже, Тора перебуває нижче за небеса.Тору також називають «Торою Авайє» [18]. Ім’я Авайє складається із чотирьох літер. Йуд виражає стиснення, Ей — розкриття, Вав — поширення згори вниз тощо. Таким чином, Тора спускається вниз.А другий рівень обрізання вищий за Ім’я Авайє — настільки, що він виражений першими літерами слів «хто підніметься для нас на небеса», тоді як Ім’я Авайє — останніми.Із цього випливає, що обрізання перебуває на рівні небес і, відповідно, вище за Тору, яка спустилася нижче цього рівня.Тому наші мудреці, благословенної пам’яті, сказали [19]: «Велике обрізання, щодо якого укладено тринадцять завітів» [20].Вислів «велике обрізання» пояснюється як «те обрізання, яке є великим», тобто вищий рівень обрізання [21], за якого «Всевишній обріже серце твоє».🤝 Завіт, що стоїть вище за розумУкладення тринадцяти завітів щодо обрізання має такий зміст.Як відомо, завіт перебуває на вищому щаблі, ніж розум і знання. Коли двоє друзів укладають між собою завіт взаємної любові, ця любов стає непорушною. Навіть якщо згодом розум і знання перестануть живити любов когось із них, він усе одно продовжуватиме любити свого друга.Так само розкриття вищого рівня обрізання [22] відбувається через тринадцять атрибутів милосердя [23], які вищі за властивості мудрості й розуму, а тому — вищі за Ім’я Авайє та за рівень Тори [24].Про цей рівень сказано [25]: «Доки не перейде народ Твій, Авайє», — тобто доки не перейде на рівень, вищий за Ім’я Авайє [26].🕊️ Відповідь на запитання про АвраамаЗ усього сказаного стає зрозуміло, чому Авраам дотримувався всієї Тори ще до її дарування, але не виконував заповіді обрізання: він прагнув, щоб його обрізання було «великим обрізанням», яке виражає пробудження Згори.Тому спочатку він виконував усю Тору, яка перебуває нижче за цей рівень обрізання, а вже потім удостоївся вищого рівня — пробудження Згори.Саме тому сказано: «І був обрізаний Авраам», а не «Авраам обрізав себе», як перед цим сказано про Ішмаеля та слуг Авраама [27]: «І обрізав…»Їхнє обрізання було вираженням пробудження знизу, як сказано: «І обріжте крайню плоть сердець ваших». Авраам же удостоївся розкриття рівня, про який сказано: «І обріже Всевишній серце твоє». Тому й написано: «І був обрізаний Авраам».☀️ «Того самого дня» — розкриття самої сутностіСлово «самого» у вірші «Того самого дня був обрізаний» указує на саму сутність цього дня.А «той день» — це «день, який триває, який увесь — добро» [28]. Сама сутність цього дня — велике розкриття, що відбудеться в майбутньому, розкриття рівня «Яке велике благо Твоє», тобто дня, який «увесь — добро».І коли Аврааму відкрилася сама сутність того дня, тоді він був обрізаний.Переклад і коментарі Якова Ханіна📚 Примітки1. П’ятикнижжя, книга Берешит, 17:26.2. Коментар Ріва — Іцхака бен Ашера Галеві, учня Раші, — до книги Берешит.3. Установлений рабинами обряд, який здійснюють, якщо у свято, що припало на переддень шабату, потрібно готувати їжу для шабату.Закони Тори були відомі ще від часів Адама — першої людини. Проте до дарування Тори єврейському народу на горі Синай вони залишалися у сфері теоретичного знання. Виконання заповідей не було обов’язковим.Попри це, Авраам, Іцхак, Яаков, сини Яакова та праведники наступних поколінь виконували їх із власної ініціативи, щоб виразити свою любов до Всевишнього.Отримання заповідей єврейським народом під час дарування Тори на горі Синай означало встановлення незрівнянно вищого рівня зв’язку між Всевишнім і єврейським народом, ніж це було можливим навіть для праведників попередніх поколінь.4. Талмуд, трактат Йома, 28б; кінець останньої мішни трактату Кідушин.5. П’ятикнижжя, книга Дварім, 30:12.6. Через особливу святість Імені Всевишнього назву літери Ей під час називання всіх чотирьох літер разом замінюють на Кей.7. «Тікуней Зоар», початок передмови; Тікун 22; Тікун 70, с. 131а.8. П’ятикнижжя, книга Дварім, 10:16.9. Там само, 30:6.10. Каяття; буквально — «повернення».11. Там само, 30:2.12. Талмуд, трактат Санhedрін, 97б.13. Отже, обрізання — це не лише фізичне видалення крайньої плоті, а й «духовне обрізання» серця, тобто каяття та повернення до Всевишнього всім серцем.Перший рівень обрізання — це повернення до Всевишнього, яке людина здійснює сама, власними зусиллями. У діалозі людини та Всевишнього Творець очікує, що перший крок до близькості між ними людина зробить самостійно.14. Там само, 30:5.15. У відповідь на прагнення людини наблизитися до Всевишнього через каяття й добрі справи Всевишній Сам наближає її до Себе. За своєю сутністю це наближення нескінченно сильніше й піднесеніше за те, чого людина може досягти власними обмеженими силами.16. Про це сказано: «І облагодіє… більше за батьків твоїх» (Дварім, 30:5). Це рівень, про який написано: «Яке велике благо Твоє, яке Ти приховав…» (Псалми, 31:20).Так само про Моше, який народився обрізаним (Сота, 12а), сказано: «І побачила, що він добрий» (Шмот, 2:2).Примітка Цемах Цедека.17. Трактат Брахот, 52а.18. У хасидській традиції для позначення невимовного Імені Всевишнього — Йуд-Кей-Вав-Кей — часто використовують слово Авайє, утворене переставленням його літер. Воно не має святості самого Імені.19. Талмуд, трактат Недарім, 31б.20. Щодо всіх заповідей Тори поняття «завіт» уживається лише тричі:«Ось слова завіту, який заповів Всевишній… окрім завіту, який Він уклав із синами Ізраїлю в Хореві» (Дварім, 28:69), а також: «Ви всі стоїте сьогодні перед Всевишнім… щоб увійти в завіт із Всевишнім…» (там само, 29:9–11).Даючи Аврааму заповідь обрізання, Всевишній уживає слово «завіт» тринадцять разів:① «І укладу завіт між Мною і тобою…» — Берешит, 17:2.② «Ось завіт Мій із тобою…» — 17:4.③ «І встановлю завіт Мій із тобою…» — 17:7.④ «Вічний завіт…» — 17:7.⑤ «Бережи Мій завіт…» — 17:9.⑥ «Це Мій завіт…» — 17:10.⑦ «І буде знаком завіту…» — 17:11.⑧ «І буде Моїм завітом у вашій плоті…» — 17:13.⑨ «Вічний завіт» — 17:13.⑩ «Порушує завіт» — розділ 17.⑪ «І встановлю з ним завіт…» — 17:19.⑫ «Завіт вічний…» — 17:19.⑬ «І встановлю Мій завіт…» — 17:21.21. Див. коментар «Мікдаш Мелех» до «Зоару», ч. 3, с. 233б, і «Лікутей Тора», глава «Кдошім», пояснення змісту заповідей, коментар на тему «велике обрізання».Примітка Цемах Цедека.22. Про нього сказано: «Яке велике благо Твоє».Примітка Цемах Цедека.23. Коли через сорок днів після дарування Тори євреї вчинили гріх золотого тельця, Моше почав благати Всевишнього про прощення й просити навчити його молитви, яка могла б допомогти.Адже, на перший погляд, виступивши проти Тори, що стала основою існування єврейського народу, і підірвавши цю основу, євреї позбавили себе можливості виправити скоєне.Всевишній відкрив Моше тринадцять атрибутів милосердя, які, перебуваючи вище за всі створені світи, здатні виправляти порушення природного порядку в цих світах.Тринадцять атрибутів милосердя перелічено в книзі Шмот, 34:6–7:Авайє, Авайє — Б-г ①, милосердний ② і милостивий ③, довготерпеливий ④, Який стримує гнів ⑤, дарує велику милість ⑥ та істину ⑦, зберігає милість ⑧ для тисяч поколінь ⑨, прощає провину ⑩, переступ ⑪ і гріх ⑫ та очищує ⑬.В Імені Авайє у Торі можна розрізняти різні рівні, які залежно від контексту вказують на різні рівні ставлення Всевишнього до створених світів.Дві згадки Імені Авайє у тринадцяти атрибутах милосердя стосуються двох різних рівнів світла Всевишнього. Обидва вони перевищують згадане раніше в маамарі Ім’я Авайє, що є безпосереднім джерелом створених світів.24. Це видно з того, що рівень тринадцяти атрибутів милосердя вищий за рівень Тори, і тому через них можливе прощення гріхів.Примітка Цемах Цедека.25. П’ятикнижжя, книга Шмот, 15:16.26. Так само про тринадцять атрибутів милосердя сказано: «І пройшов» (там само, 34:6).Примітка Цемах Цедека.27. П’ятикнижжя, книга Берешит, 17:23.28. У трактаті Кідушин, 39б, мудреці коментують вірші Тори:«Якщо трапиться тобі пташине гніздо на дорозі, на будь-якому дереві або на землі, із пташенятами чи яйцями, і мати сидить на пташенятах або на яйцях, не бери матері разом із дітьми. Ти маєш відпустити матір, а дітей можеш узяти собі, щоб було тобі добре й продовжилися твої дні» (Дварім, 22:6–7).Вони пояснюють: «щоб було тобі добре» означає день, який увесь — добро; «щоб продовжилися твої дні» — день, який триває.Йдеться про Прийдешній світ. джерело: chabad.org

Юдаїзм суворо дотримується принципу єдинобожжя. Згідно з єврейською вірою, існує лише один Творець, Який керує всім світом. Жодних інших богів, що мають власну владу, немає і бути не може. Однак це не означає, що єврейська традиція не визнає інших духовних або прихованих від людського погляду створінь. У Торі, Талмуді та пізніших джерелах часто згадуються ангели. Їхня головна роль — бути посланцями Всевишнього й виконувати доручені їм завдання. Саме слово «малах» на івриті означає «посланець». Цікаво, що й сатан у традиційному юдаїзмі не є самостійною силою, яка бореться з Б‑гом. Його розглядають як одного з ангелів, що виконує особливу місію: випробовувати людину, перевіряти її моральний вибір і вказувати на її недоліки. Щодо бісів — шедім, — їхнє існування також згадується в багатьох класичних єврейських джерелах. Водночас вони не вважаються божествами й не мають незалежної влади. Деякі мудреці описували їх як особливих створінь, невидимих людському оку. У Талмуді навіть сказано, що за одними ознаками вони схожі на ангелів, а за іншими — на людей. А як щодо духів? У різних джерелах цим словом можуть називати як душі померлих, так і інші нематеріальні сутності. Єдиного й простого визначення тут немає. Важливо розуміти головне: у юдаїзмі будь-які ангели, духовні сили чи інші сутності повністю підпорядковані волі Всевишнього. Тому єврейська традиція забороняє звертатися до них із молитвами або просити в них допомоги. Молитися можна лише Творцеві. Отже, юдаїзм не заперечує існування ангелів, сатана чи інших прихованих від нас створінь. Водночас він наголошує: є лише одна вища сила, яка керує світом, — Всевишній. Саме в цьому полягає принцип єврейського монотеїзму.джерело:  https://toldot.com/